Рішення № 87119984, 24.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 січня 2020 р. Справа № 120/3807/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0549 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 0549, за вимогами якого просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2018 роках 52 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані у 2015 - 2018 роках 52 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на підставі наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.08.2018 року за № 440 його звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У зв`язку із цим, 02.09.2018 року наказом командира військової частини А 0201 (по стройовій частині) № 165 від 30.08.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Розрахунок по грошовому забезпеченню проводила військова частина А 0549. Проте, на переконання позивача, відповідач протиправно не здійснив із ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період служби з 2015 року по 2018 рік, як учаснику бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Позивач вважає що невиплата спірної грошової компенсації вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права та законні інтереси. За таких обставин позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою суду від 25.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

09.12.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 57167), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Як зазначає відповідач, питання відпусток військовослужбовців в особливий період з моменту оголошення мобілізації до введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію регулюються приписами п. 17 - 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-ХІІ). Згідно п. 19 ст. 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 та 18 ст. 10-1 цього Закону, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям - жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю визначеного в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії, припиняються. Як стверджує представник відповідача, позивач, маючи статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу - невикористану ним щорічну додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Разом із тим, зважаючи на те, що в період з 2015 року по 2018 рік останній продовжував перебувати на військовій службі, скористатись такою відпусткою під час особливого періоду не міг. Крім того, відповідач вважає, що додаткова відпустка не замінюється грошовою компенсацією військовослужбовцю, який має право на таку відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. За таких обставин відповідач переконує суд, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, а тому в їх задоволенні просить відмовити. Окрім того звернув увагу, що в наказі командира в/ч А0201 про виключення позивача зі списків військової частини завдання про нарахування та виплати даної компенсації не зазначалося, а тому вказує на відсутність протиправності дій в/ч А0549. Принагідно зауважує про відсутність підстав у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. з огляду на ненадання достатніх підтверджуючих доказів існування останньої. Одночасно, у відзиві представник відповідача просив суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду 11.12.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Суд, ознайомившись із поданими сторонами заявами по суті справи та дослідивши наявні матеріали справи встановив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням Серії УБД № 056032 від 11.11.2015 року, виданим управлінням персоналу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Довідкою від 16.11.2015 року № 380/154/1/884пс підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно в період з 05.09.2015 року по 05.11.2015 року безпосередньо брав участь в АТО у м. Маріуполь, Донецької області.

Наказом командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 15.08.2018 року за № 440 (по особовому складу) підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера інформаційно-аналітичної групи штабу логістики Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за підпунктом "б" (за станом здоров`я з правом носіння військової форми одягу).

Наказом командира військової частини А 0201 (по стройовій частині) № 165 від 30.08.2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення з 02.09.2018 року.

При цьому судом з`ясовано, що військова частина А 0201, де проходив службу позивач, перебувала на всіх видах забезпечення у військовій частині А 0549. Однак, при звільненні позивача військова частина А0201 не прийняла рішення про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, а військова частина А0549 відповідно не здійснила позивачу виплату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за зазначений період.

07.11.2019 року позивач звернувся із запитом на інформацію до відповідача, в якому, зокрема, просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби, посилаючись на те, що він є учасником бойових дій та під час військової служби не використав дні додаткової відпустки за 2015 - 2018 роки.

Листом за № 350/118/2861/пс від 13.11.2019 року відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті вказаної компенсації через відсутність підстав для цього.

Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21.10.1993 та "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), вказана справа є типовою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові дні відпустки у 2015-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Разом із тим, як слідує із матеріалів справи, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2018 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача буде зобов`язання відповідача - військову частину А0549 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Що стосується бездіяльності військової частини А0549 виявленої у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошової компенсації за не використані у 2015 -2018 роках днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Аналізуючи зазначене, суд приходить до переконання про те, що розрахунок грошового забезпечення відбувається на підставі наказу чи письмового повідомлення військової частини на строковій службі у якій перебуває військовослужбовець, тобто А0201, при звільненні якого видається наказ та зазначаються усі складові які мають бути виплачені, серед яких виплата компенсації за не використані дні додаткової відпустки. А розрахунок здійснюється військовою частиною А0549 на підставі наказу командира військової частини по строковій службі, тобто, на фінансовому забезпеченні у якій перебуває військовослужбовець.

Отже, оскільки у наказі командира військової частини А0201 про виключення позивача зі списків частини № 165 від 30.08.2018 року завдання щодо нарахування та виплати даної компенсації не було зазначено, а відтак і протиправність дій командування військової частини А 0549 відсутня.

Отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд вважає, що такий строк дотриманий, оскільки згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вищезазначеній постанові від 21.08.2019, право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, жодним строком не обмежується (пункт 40 постанови).

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення на його користь витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн., то суд зазначає таке.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі N 814/698/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/4989/17.

Проте, всупереч приписам статті 134 КАС України позивачем суду не надано договору про надання правової допомоги адвоката, зі змісту якого можливо встановити обставини та порядок надання правової допомоги та її вартості, як і перевірити належність понесених позивачем витрат, визначених у долученому рахунку-фактурі за №2/06/1-11/2019 від 07.11.2019 року та копії квитанції за № N1DH25119M від 07.11.2019 року. Крім того, наданий позивачем акт виконаних робіт за договором не може вважатися детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат в розумінні ч. 4 ст. 134 КАС України, оскільки в ньому не відображено, власне, детальний, розгорнутий опис виконаних робіт та не міститься посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати по відшкодуванню.

Наведені обставини вказують на те, що позивачем не підтверджено належними доказами склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги в сумі 2000 грн., у зв`язку з чим такі витрати не підлягають відшкодуванню за судовим рішенням.

Інших судових витрат позивач не поніс.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 132, 134, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015 - 2018 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено судом 24.01.20.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Військова частина А 0549 (адреса місцезнаходження: вул. Стрілецька, буд. 105, м. Вінниця, код ЄДРПОУ: 08540799)

Суддя Слободонюк Михайло Васильович