Рішення № 87117777, 13.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2020Справа № 910/10609/19Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. при секретарі судового засідання Макарчук С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" до Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії, за участю представників позивача - Клименка А.Р., довіреність №27/10-юр від 29.10.2019 року; відповідача - Ручки О.А., ордер серія КВ №811816 від 23.09.2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання за позивачем права власності на повітряне судно АН-26, бортовий №46, заводський №84-05 (переданого за договором від 08.02.2005 року №ПП1330/1630-ВТФ-5-2005) за набувальною давністю та про зобов`язання відповідача вчинити всі необхідні дії для передачі позивачу повітряного судна АН-26, бортовий №46, заводський №84-05 (переданого за договором від 08.02.2005 року №ПП1330/1630-ВТФ-5-2005) на підставі ст.ст. 328, 330, 344, 392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 23.09.2019 року.

20.09.2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити в позові з тих підстав, що позивач не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки знав про те, що дане майно належить відповідачу та протиправно утримував це майно у себе, а тому, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю.

23.09.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву на 16.10.2019 року.

11.11.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву на 25.11.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті

на 13.01.2020 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про визнання за ним права власності на повітряне судно АН-26, бортовий №46, заводський №84-05 (переданого за договором від 08.02.2005 року №ПП1330/1630-ВТФ-5-2005) за набувальною давністю, з огляду на те, що вказане майно перебуває у розпорядженні позивача понад 5 років, а також про зобов`язання відповідача вчинити всі необхідні дії для передачі позивачу повітряного судна АН-26, бортовий №46, заводський №84-05 (переданого за договором від 08.02.2005 року №ПП1330/1630-ВТФ-5-2005) на підставі ст.ст. 328, 330, 344, 392 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 05.10.2011 року у справі № 17/149 за позовом Державного підприємства «Українського авіаційно-транспортного підприємства «Хорів-Авіа» до Державного підприємства «Завод цивільної авіації 410» про зобов`язання вчинити дії, позов було задоволено повністю та зобов`язано Державне підприємство «Завод 410 ЦА» передати Державному підприємству «УАТП «Хорів-АВІА» повітряне судно АН - 26, бортовий № 46, заводський № 84-05 в технічному стані, визначеному технічним актом від 06-09.08.2004 року та з урахуванням обладнання встановленого за договором підряду № ПП 1330/1630-ВТФ-5-2005 від 08.02.2005 року.

Актами державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві від 20.03.2012 року та від 20.09.2012 року зафіксовано, що вищевказане рішення Господарського суду м. Києва від 05.10.2011 року у справі № 17/149 боржником не виконано повітряне судно АН - 26, бортовий № 46, заводський № 84-05 в технічному стані, визначеному технічним актом від 06-09.08.2004 року та з урахуванням обладнання встановленого за договором підряду № ПП 1330/1630-ВТФ-5-2005 від 08.02.2005 року не передано стягувачу, який є власником вказаного майна.

У зв`язку з невиконанням Державним підприємством «Завод цивільної авіації 410» (позивачем) вищевказаного рішення суду, Державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» (відповідач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення 1 936 483,50 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.03.2017 року справі №910/24585/15 за первісним позовом Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» до Державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" про стягнення 1 936 483,50 грн. та за зустрічним позовом Державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" до Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-АВІА" про зобов`язання вчинити певну дію, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року та постановою Верховного Суду від 10.05.2018, первісний позов було задоволено повністю та стягнуто з державного підприємства «Завод 410 Цивільної авіації» на користь Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» 1 936 483 грн. 50 коп. збитків та 29047 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні зустрічного позову вирішено відмовити повністю.

Згідно ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 316 та Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Виходячи зі змісту ст. ст. 316, 317 ЦК України, можна зробити висновок, що де б не проживав власник і де б не знаходилось його майно, він володіє щодо нього усією сукупністю прав володіння, користування та розпорядження.

За приписами 319 Цивільного кодексу України власник, володіючи, користуючись та розпоряджаючись своїм майном на власний розсуд, може вчиняти щодо нього будь-які дії, в тому числі знищити майно чи відмовитись від нього.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 344 ЦК України, зокрема, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби,-цінні папери набувається за рішенням суду.

Щодо набуття права власності за набувальною давністю слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності

Статтею 344 ЦК України, зокрема передбачено, що особа, яка добровільно заволоділа чужим майном і продовжувала відкрито, безперервно володіти рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на які- небудь правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном.

При цьому, наявність у володільця певного юридичного титулу, виключає застосування набувальної давності.

Зміст статті 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме:

- володіння має бути добросовісним, тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю;

- володіння мусить бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним;

- володіння повинно бути безперервним протягом визначених строків.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів про набувальну давність добросовісність має враховуватися саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом.

При цьому, добросовісне володіння має місце тоді, коли володілець не знав і не міг знати про ту що володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ухилявся від виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року у справі №17/149, протиправно утримуючи спірне майно, яке належить відповідачеві.

Отже, володіння позивачем спірним майном не є добросовісним і до даного володіння не може бути застосовано право набувальної давності.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено наявності тих підстав, з якими закон пов`язує визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на повітряне судно АН-26, бортовий №46, заводський №84-05 (переданого за договором від 08.02.2005 року №ПП1330/1630-ВТФ-5-2005).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду не порушено відповідачем, а тому в позові в частині визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на повітряне судно АН-26, бортовий №46, заводський №84-05 (переданого за договором від 08.02.2005 року №ПП1330/1630-ВТФ-5-2005) слід відмовити та в частині зобов`язання відповідача вчинити всі необхідні дії для передачі позивачу спірного майна також слід відмовити, як у похідних вимогах від позовних вимог про визнання права власності на спірне майно.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 23.01.2020 р.

Суддя С.О. Чебикіна