Ухвала суду № 87117775, 23.01.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

23.01.2020 р. Справа № 914/1917/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., розглянувши матеріали справи

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок», м.Київ

про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат

у справі №914/1917/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок», м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтономбуд», м.Львів

про стягнення 75667,78 грн

Представники сторін не викликались

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат (вх.№63/20 від 13.01.2020р.) у справі №914/1917/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтономбуд» про стягнення 75667,78 грн.

Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст.244 Господарського процесуального кодексу, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Оскільки розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи, розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення, за загальним правилом, здійснюється в такому ж порядку.

Крім того, суд, дослідивши матеріали справи, не встановив необхідності в отриманні додаткових доказів та пояснень щодо заяви, а відтак, і необхідності за власною ініціативою призначати судове засідання для вирішення даної заяви.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

На розгляді Господарського суду Львівської області перебувала позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтономбуд» про стягнення 75667,78 грн.

Рішенням суду від 16.12.2019 р. позов задоволено частково; стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтономбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» 49624,80 грн основного боргу, 766,83 грн 3% річних та 1787,05 грн судового збору; в задоволенні решти позову відмовлено; закрито провадження у справі в частині стягнення 20000 грн основного боргу.

21.12.2019 р. суд отримав направлену позивачем 17.12.2019 р. відповідь на відзив (вх.№53916/19), в якій позивач просив суд задоволити позовні вимоги в частині сплати основної заборгованості в сумі 49624,80 грн, інфляційних втрат в сумі 487,37 грн, 3% річних в сумі 1005,92 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 5763,08 грн, а всі судові витрати покласти на відповідача. До відповіді на відзив долучено копії договору про надання адвокатських послуг, платіжного доручення та акту прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг).

13.01.2020 р. на адресу суду від позивача надійшла заява про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат. У вказаній заяві позивач зазначив, що так як справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, позивач не знав про дату винесення рішення, а його копію отримав лише 08.01.2020 р. Позивач вказав на те, що після одержання 12.12.2019 р. відзиву на позов він направив суду відповідь на відзив, в якій просив суд стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу, додавши докази понесення докази понесення таких витрат (платіжне доручення, договір, акти приймання робіт).

На переконання позивача, законом не передбачено форми заяви в порядку п.2 ч.8 ст.129 ГПК, а лише зазначено, що вона повинна бути зроблена до закінчення судових дебатів у справі, тому слід вважати, що таку заяву позивач зробив ще в позовній заяві, зазначивши в ній про намір понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн та додавши до позовної заяви укладений з адвокатом договір про надання адвокатських послуг.

Враховуючи дану обставину, як і те, що в матеріалах справи містяться належні докази понесення позивачем судових витрат, надані разом з відповіддю на відзив, позивач просив суд винести додаткове рішення та судові витрати з оплати послуг адвоката в розмірі 30000 грн покласти на відповідача. До заяви про винесення додаткового рішення заявник повторно додав копію договору про надання адвокатських послуг, платіжного доручення про сплату за правову допомогу та акт приймання передачі виконаних робіт.

Дослідивши подану заяву, суд не встановив підстав для ухвалення додаткового судового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу з огляду на наступне.

Згідно з п.5 ч.1 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно, пунктом другим частини п`ятої статті 238 ГПК України, визначено, що в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

В рішенні від 16.12.2019 р. суд з наведених у рішенні мотивів прийшов до висновку, що у зв`язку з тим, що позивач не обгрунтував розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, не подав доказів, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу та не виявив у встановлений строк бажання подавати такі документи в подальшому, відсутніми є будь-які законні підстави для покладення витрат на професійну правничу допомогу на відповідача повністю або частково.

Отже, при ухваленні рішення у справі суд, встановивши відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, вирішив таким чином питання про розподіл даного різновиду судових витрат, залишивши їх за позивачем.

Внаслідок того, що витрати на професійну правничу допомогу були залишені за позивачем, тобто не були присуджені до стягнення з відповідача, а виконання рішення в частині розподілу цих витрат не могло вимагати вчинення жодних дій учасниками справи, в суду не було необхідності зазначати в резолютивній частині рішення окремі відомості щодо розподілу («нестягнення») згаданих судових витрат. Аналогічно, в резолютивній частині рішення вказано лише суму судового збору, що покладалась на відповідача, без зазначення суми судового збору, що залишалась за позивачем пропорційно до позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено.

Суд вважає, що відсутність в резолютивній частині рішення прямої вказівки на результат розподілу витрат на професійну правничу допомогу не спростовує того, що при ухваленні рішення суду дане питання було розглянуто, а наслідок його вирішення прямо випливає з мотивувальної частини рішення.

Як передбачено частиною восьмою статті 240 ГПК України, після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 244 ГПК України встановлено вичерпний перелік випадків, коли суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення: 1) якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з обов`язкових елементів якого є принцип правової певності (юридичної визначеності), який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів будь-яким іншим рішенням суду.

Вказаної позиції дотримується Європейський Суд з прав людини в своїх рішеннях у справах «Совтрансавто-Холдинг» проти України», «Брумареску проти Румунії», «Салов проти України» та ін.

У справі «Рябих проти Росії» Європейський суд постановив, що правова певність передбачає повагу до принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Суд звертає увагу позивача на те, що при ухваленні рішення на підставі наявних у справі станом на 16.12.2019 р. доказів та заяв було вирішено всі позовні вимоги з зазначенням точних грошових сум, присуджених до стягнення, та всі питання стосовно судових витрат, тому ухвалення додаткового рішення щодо вже вирішених питань було би неприпустимим і таким, що суперечить вимогам закону.

Подання позивачем заяви про винесення додаткового рішення є по суті прагненням домогтися перегляду рішення шляхом спонукання суду до переоцінки обставин та доказів у справі з метою ухвалення нового рішення в частині розподілу судових витрат на користь заявника.

Варто також зазначити, що, відмовляючи рішенням від 16.12.2019 р. в покладенні на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що позивач до закінчення розгляду справи і станом на дату прийняття рішення не подав доказів, на основі яких суд міг би встановити розмір судових витрат для цілей їх розподілу, як і не подав заяви про намір долучати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду

В ч.ч.2 та 3 ст.126 ГПК України йдеться, зокрема, про те, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст.219 ГПК України, після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч.8 ст.252 ГПК України).

З тлумачення наведених норм випливає, що у даній справі вищевказані докази або заява могли бути подані до ухвалення судом рішення, так як при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження судові дебати не проводяться, а в порядку загального позовного провадження закінчення судових дебатів безпосередньо передує виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

З пояснень заявника та матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу були надіслані суду разом з відповіддю на відзив 17.12.2019 р. – наступного дня після закінчення строку розгляду справи та ухвалення рішення, тобто з порушенням визначеного строку.

При цьому суд не вбачає жодного зв`язку між фактом отримання позивачем відзиву відповідача 12.12.2019 р. та можливістю направлення позивачем суду доказів лише 17.12.2019 р., оскільки позивач був вправі надіслати суду такі докази або заяву про намір їх подати окремо в будь-який день в межах визначеного ст.129 ГПК України строку, не дочікуючись одержання відзиву відповідача та не долучаючи їх до відповіді на відзив, яка є заявою по суті справи.

Також не заслуговують на увагу твердження позивача щодо його необізнаності про дату винесення рішення у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження, оскільки представником позивача у справі є адвокат, тобто особа з відповідною освітою та кваліфікацією, підтвердженою свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, яка повинна надавати професійну правничу допомогу, бути глибоко обізнаною з правами та обов`язками особи, котру він представляє, а також нормами процесуального законодавства, якими чітко визначено, що справи у порядку спрощеного позовного провадження в будь-якому випадку повинні бути розглянуті у строк, що не перевищує шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, суд не може розцінювати зроблену в позовній заяві вказівку на загальну суму передбачуваних витрат на надання послуг адвоката (попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат) як заяву в розумінні ч.8 ст.129 ГПК України.

Як визначено ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є, власне, розрахунком, зазначенням сум судових витрат, понесених і очікуваних для понесення в майбутньому, має подаватися разом з позовною заявою та сприяє обізнаності відповідача про приблизну суму судових витрат, яка може бути покладена на нього у випадку встановлення судом підставності позовних вимог.

В ч.8 ст.129 ГПК України не встановлено вимог щодо форми заяви про подання доказів, проте за своїм змістом така заява має свідчити про чіткий намір, зобов`язання особи протягом п`яти днів після ухвалення рішення подати суду докази, які підтверджують розмір судових витрат з метою подальшого вирішення питання про їх розподіл.

Слід зауважити і те, що в позовній заяві позивач з невідомих причин посилався на розмір судових витрат, які позивач очікував понести в даній справі в частині зустрічного позову, в той час як зустрічний позов у справі не подавався, а також зазначив підставою надання послуг адвоката на суму 30000 грн договір про надання адвокатських послуг від 02.09.2019 р., при цьому долучивши до позовної заяви копію договору від 01.08.2019 р.

В цілому, твердження, наведені заявником у заяві, не спроможні заперечити вищезгадані обставини щодо недотримання позивачем порядку та строків подання доказів на підтвердження розміру судових витрат, як і не спростовують висновків стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зроблених судом в ухваленому ним 16.12.2019 р. рішенні, та в будь-якому разі не здатні призвести до повторного ухвалення рішення щодо вже вирішеного питання.

Отже, з врахуванням викладеного, подана заява про винесення додаткового рішення не підлягає задоволенню, а додаткове рішення – ухваленню.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 126, 129, 234, 235, 238, 240, 244, Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

2. Відмовити в ухваленні додаткового рішення.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Гоменюк З.П.