Рішення № 87104568, 22.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року м. Київ № 640/4110/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2018 року №0135044-1310-2652.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 20 грудня 2018 року №0135044-1310-2652 їй нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на житловий будинок, який перебуває у спільній сумісній власності та платником податку з нерухомого майна на такий будинок за домовленістю визначено її, позивача, чоловіка.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будинку, який є об`єктом податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є ОСОБА_1 одноособово. Факт придбання майна під час перебування у шлюбі не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної власності подружжя. Також, представник відповідача зазначає, що в разі перебування майна у спільній власності позивач наділена правом повідомляти контролюючий орган за місцем реєстрації про визначення за згодою власників майна платника податку на нерухоме майно відповідною заявою, що позивачем зроблено не було.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) останній на праві власності належить будинок загальною площею 152,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та будинок загальною площею 985,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з викладеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2018 року №0135044-1310-2652, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 52171,40 грн та за 2017 рік в сумі 56548,80 грн.

Незгода позивача із згадуваним податковим повідомленням-рішенням зумовила її звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається в тому числі із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

В силу приписів підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Положеннями підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, база оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки визначається на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або оригіналів документів платника податків, які підтверджують право власності на об`єкт нерухомого майна.

В контексті наведеного суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, що платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є її чоловік.

Як зазначено вище, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) останній на праві власності належить, зокрема, будинок загальною площею 985,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, обґрунтовуючи позов позивач вказує, що будинок загальною площею 985,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісній власності у неї та її чоловіка.

Проте, суд зауважує, що сам по собі факт придбання нерухомого майна під час перебування у шлюбі не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною (без визначення часток) власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.

Виникнення цього права згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 182 Цивільного кодексу України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом.

Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) право власності на нерухоме майно підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стаття 11 Закону визначає структуру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у розділах якого містяться відомості про право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права.

Відповідно до пункту 21 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться такі відомості про право власності: 1) форма власності; 2) вид спільної власності (у разі, коли майно належить на праві спільної власності).

Необхідно звернути увагу на такі правові засади державної реєстрації прав, викладені в статті 3 Закону, як гарантування державою достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень і визначення законодавцем моменту виникнення прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які підлягають державній реєстрації, з моменту такої реєстрації.

Суд наголошує, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) останній на праві приватної власності належить, зокрема, будинок загальною площею 985,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, доводи позивача, що зазначений вище будинок належить їй на праві спільної сумісної власності є необґрунтованим.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).

При цьому, у підпункті 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України вказано, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.

Відповідно до рішення Козинської селищної ради №9-13-VII від 29 червня 2016 року «Про встановлення місцевих податків на 2017 рік» ставка податку на об`єкти житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі від 0 до 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування в залежності від зонального поділу території смт Козин.

Так, позивачем не заперечується розрахунок ставки податку, визначеної оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Як зазначено вище, за правилами підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Відповідно до підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до, зокрема, до: об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту.

Згідно підпункту «б» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.

Отже, на виконання вимог підпункту «б» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України та відповідно даних Реєстру речових прав на нерухоме майно оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 20 грудня 2018 року №0135044-1310-2652 позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за об`єктом: будинок загальною площею 985,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 смт АДРЕСА_1 , 126.

В контексті наведеного суд зазначає, що грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за об`єктом будинок загальною площею 152,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 визначено податковим повідомленням-рішенням від 20 грудня 2018 року №0135045-1310-2652, яке позивачем не оскаржується.

Зважаючи на наведене у сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко