Рішення № 87104548, 22.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року м. Київ № 320/6459/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24 жовтня 2018 року №16953/0-9831/17-18 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222780600:06:015:0021;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222780600:06:015:0021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року справу №320/6459/18 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, викладена у листі від 24 жовтня 2018 року №16953/0-9831/17-18, є протиправною, оскільки відповідачем не враховано, що земельна ділянка площею 1,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222780600:06:015:0021 хоча і витребувана у позивача на користь держави в особі Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області та на даний час не перебуває у її власності, однак на такій земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності.

На думку позивача, вона має переважне право на отримання у власність земельної ділянки площею 1,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222780600:06:015:0021.

Також позивач зазначила, що станом на дату надання відповідачем оскаржуваної відмови, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222780600:06:015:0021 не було зареєстроване за жодним іншим суб`єктом прав. При цьому, дана земельна ділянка сформована та відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру.

У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області зазначив, що оскаржувана відмова у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є обґрунтованою, оскільки лише після скасування права власності на землю органами реєстру прав, державний кадастровий реєстратор отримує в порядку інформаційного обміну інформацію про скасування права, відповідно до чого вносяться зміни до Поземельної книги. Тобто, відповідач при наданні спірної відмови діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень.

Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, у якій стверджує, що відповідач має юридичну та технічну можливість отримати інформацію про припинення права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222780600:06:015:0021 та внести відповідні зміни до Поземельної книги. Додатково представник позивача просив врахувати, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель державної власності.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

24 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання відповідно до статей 118 та 121 Земельного кодексу України дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,5 га, яка розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222780600:06:015:0021.

В додаток до зазначеного клопотання позивачем надано: письмові пояснення; копію паспорта та ідентифікаційного коду; рішення Макарівського районного суду; рішення Апеляційного суду Київської області; копію договору дарування корівника; копію договору дарування земельної ділянки; викопіювання з кадастрової карти; лист Макарівського відділу Головного управління Державного земельного кадастру; витяг з Державного реєстру речових прав та їх обмежень; витяг з Державного земельного кадастру.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 24 жовтня 2018 року №16953/0-9831/0/17-18 повідомило, що за даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3222780600:06:015:0021 перебуває у приватній власності. Земельні ділянки, які перебувають у приватній власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина 5 статті 116 Земельного кодексу України).

У зв`язку з наведеним, відповідач зазначив, що у Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутні підстави для надання ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,50 га, яка розташована на території села Бишів Макарівського району Київської області.

Додатково відповідач у листі від 24 жовтня 2018 року №16953/0-9831/0/17-18 звернув увагу, що такі цільові призначення як для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення особистого селянського господарства розрізняються у земельному законодавстві та є різними за своїм змістом та правовою природою.

Незгода позивача із відмовою відповідача, викладеною у листі від 24 жовтня 2018 року №16953/0-9831/0/17-18, зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (стаття 4 Земельного кодексу України).

За приписами статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом; г) координація проведення земельної реформи; ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; е) встановлення порядку проведення моніторингу земель; е-1) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, вимогами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Аналіз наведених норм чинного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що безоплатна передача земельної ділянки у власність громадян шляхом приватизації можлива у разі віднесення земельної ділянки, стосовно приватизації якої зацікавлена особа подає клопотання, до земель державної або комунальної власності. У разі ж перебування такої земельної ділянки у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, остання передається у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, яка розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222780600:06:015:0021 належала ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 20 лютого 2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , про що здійснено державну реєстрацію права власності 20 березня 2010 року.

В подальшому, рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2014 року у справі №370/1928/14-ц за позовом Прокурора Макарівського району Київської області в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, договору дарування та її витребування, визнано недійсним державні акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 з кадастровим номером 3222780600:06:015:0021 щодо земельної ділянки площею 1,5 га в селі Бишів вартістю 219600 грн., зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010733000545; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 219600 грн. від 20 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований в реєстрі за номером 182; витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Бишівської сільської ради земельну ділянку площею 1,5 га в селі Бишів вартістю 219600 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 січня 2015 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2014 року скасовано в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 219 600,00 грн. від 20 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрованого в реєстрі за №182 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено прокурору Макарівського району Київської області в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради Київської області.

З наявного в матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, сформованого станом на 16 липня 2018 року, вбачається, що земельну ділянку площею 1,50 га кадастровий номер 3222780600:06:015:0021 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована: АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності (а.с. 22).

Так, доводи позивача стосовно того, що відповідач має юридичну та технічну можливість отримати інформацію про припинення права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222780600:06:015:0021 та внести відповідні зміни до Поземельної книги додатково свідчить, що такі зміни станом на дату надання відповідачем оскаржуваної відмови внесені не були. Водночас, докази звернення позивача до відповідача із заявою щодо такого внесення, або ж оскарження бездіяльності відповідача щодо невнесення таких змін в матеріалах справи відсутні. З`ясування питання правомірності внесення/невнесення таких змін не входить до предмету доказування в межах даної адміністративної справи.

З урахуванням того, що безоплатна передача земельної ділянки у власність громадян шляхом приватизації можлива у разі віднесення земельної ділянки, стосовно приватизації якої зацікавлена особа подає клопотання, до земель державної або комунальної власності, в той же час станом на момент прийняття рішення у даній справі матеріали справи не містять доказів внесення змін до Поземельної книги в частині відомостей про припинення приватної власності на таку земельну ділянку, суд приходить до висновку про правомірність надання відповідачем оскаржуваної відмови від 24 жовтня 2018 року №16953/0-9831/17-18 у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222780600:06:015:0021 та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування правомірності свого рішення (оскаржуваної відмови) з урахуванням частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко