Ухвала суду № 87104390, 20.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

20 січня 2020 року м. Київ № 826/11558/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника третьої особи Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 ОСОБА_5, у відсутність інших учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника Державного бюро розслідувань про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Комісії з проведення конкурсу на заняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне бюро розслідувань, Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_2, Секретаріат Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

В провадженні судді Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенка К.С. перебувала адміністративна справа №826/11558/18 за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Комісії з проведення конкурсу на заняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань (далі - Комісія), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне бюро розслідувань (далі - ДБР), Директор ДБР ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.), Секретаріат Кабінету Міністрів України про:

- визнання дій Комісії щодо допуску ОСОБА_2 до участі в конкурсі на посаду Директора ДБР, - протиправними;

- визнання протиправним та скасування рішення Комісії, оформленого протоколом від 14.11.2017 №40, яким затверджено список кандидатів для розгляду під час засідання Комісії 16.11.2017 з метою остаточного голосування для прийняття рішення Комісією щодо визначення єдиної кандидатури (переможця конкурсу) на посаду Директора ДБР, в частині внесення до списку ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2019 задоволено заяву головуючого судді про самовідвід у справі №826/11558/18 та передано дану справу для визначення складу суду згідно з частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва для її розгляду й вирішення визначено суддю Чудак О.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2019 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду.

31.07.2019 представником третьої особи - ДБР, подано клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що 04.05.2018 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (справа №826/7110/18) до Комісії, треті особи: директор ДБР - ОСОБА_2., Прем`єр-міністр України - ОСОБА_3, Президент України - ОСОБА_4., про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення.

Позовну заяву судом залишено без руху у зв`язку з пропуском місячного строку на звернення до суду, в той час як предмет справ №826/7110/18 та №826/11558/18 є ідентичним та зводиться до визнання дій протиправними і скасування рішення відповідача щодо призначення ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР.

Водночас, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2018 у справі №826/7110/18, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 (в тому числі ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.09.2018 про відмову у відкритті касаційного провадження) позовну заяву повернуто внаслідок відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду.

Отже, представник третьої особи стверджує, що ОСОБА_1 , будучи учасником конкурсу на зайняття посади Директора ДБР, дізнався про прийняте рішення безпосередньо 14.11.2017, та маючи доступ до усіх документів, а також електронних матеріалів співбесід, які проводив відповідач у справі, оскільки усі зазначені матеріали є відкритими та по сьогоднішній день знаходяться на офіційному веб-порталі Кабінету Міністрів України, звернувшись лише 24.07.2018 з вказаним позовом, останній пропустив місячний строк на звернення до суду, що, в силу вимог пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, свідчить про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Також представник третьої особи зауважує, що позивач, всупереч вимогам пункту 11 частини п`ятої статті 160 КАС України, не повідомив Окружний адміністративний суд міста Києва про наявність справи №826/7110/18, яка перебувала у провадженні Київського апеляційного адміністративного суду, де предмет позову є ідентичним, а відтак, на думку представника, в діях позивача вбачається недобросовісність у дотриманні ним процесуальних прав та обов`язків, передбачених статтею 44 КАС України, та вони вчинені виключно з метою відкриття провадження у справі із порушенням вимог КАС України.

В судовому засіданні представник третьої особи - Директора ДБР Труби Р.М., вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити.

20.01.2020 представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Інші учасники справи в засідання не прибули, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Отже, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення клопотання, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Згідно з частиною третьою названої норми КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

При цьому, статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що ДБР є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про державну службу» встановлюються такі категорії посад державної служби: категорія «А» (вищий корпус державної служби) - посади керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників.

Таким чином, посада Директора ДБР відноситься до посад публічної служби (інша державна служба) в розумінні КАС України, у зв`язку з чим для звернення до суду з даним позовом підлягають застосуванню строки, визначені в частині п`ятій статті 122 КАС України.

Частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті 123 КАС України).

З аналізу змісту вказаних законодавчих норм вбачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті на публічну службу, проходженні чи звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Одночасно, адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Тобто, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин.

Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення. Така правова позиція є сталою та неодноразово висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №9901/82/19 (провадження №11-328заі19), від 20.11.2019 у справі №9901/232/19 (провадження №11-641заі19), у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №200/4215/19-а (адміністративне провадження №К/9901/27661/19), від 16.09.2019 у справі №300/540/19 (адміністративне провадження №К/9901/22333/19).

Як видно з матеріалів справи, про рішення Комісії, оформлене протоколом від 14.11.2017 №40, стосовно відбору, зокрема, ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР стало відомо 14.11.2017 під час засідання комісії, що не заперечується стороною позивача та підтверджується тими обставинами, що (1) зі змісту позовної заяви та наявних у справі доказів вбачається участь позивача в конкурсі на посаду Директора ДБР, (2) вказане рішення Комісії, оформлене протоколом від 14.11.2017 №40, опубліковано на сайті Кабінету міністрів України за посиланнями https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/provedennya-konkursiv/konkurs-na-zajnyattya-posad-u-derzhavnomu-byuro-rozsliduvan/konkurs-na-zajnyattya-posad-direktora-pershogo-zastupnika-ta-zastupnika-direktora-derzhavnogo-byuro-rozsliduvan та https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/40.pdf.

Вказані обставини також встановлено в ухвалах Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2018 про залишення позовної заяви без руху та від 01.06.2018 про повернення позовної заяви, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018, в межах справи №826/7110/18, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 126-134), за позовом ОСОБА_1 до Комісії про визнання дій Комісії щодо розгляду кандидатури ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР, проведення рейтингового голосування членів Конкурсної комісії щодо кандидатури ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР, відібрання ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР та внесення подання Прем`єр-міністру України про призначення ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР протиправними, визнання протиправними та скасування рішення Комісії про відбір ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР та про внесення подання Прем`єр-міністру України про призначення ОСОБА_2 на посаду Директора ДБР.

Зокрема, в ухвалі від 10.05.2018 про залишення позовної заяви без руху встановлено: «…Оскільки суд дійшов висновку, що спірні відносини стосуються прийняття позивача на публічну службу, то строк звернення до суду становить місячний строк, який слід обчислювати з 14.11.2017 та 21.12.2017 (коли позивачу стало відомо про оскаржувані рішення Комісії), відповідно є помилковими твердження представника позивача про застосування шестимісячного строку звернення до суду. З огляду на викладене, суд констатує, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом, який підписано та подано до суду 04.05.2018.».

В ухвалі від 01.06.2018 про повернення позовної заяви встановлено, зокрема, що: «Представник позивача звернулась до суду лише 04.05.2018. Та обставина, що позивач 02.03.2018 звернувся до суду в адміністративній справі 826/16689/17, в якій розглядались схожі вимоги, з заявою про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, є правом ОСОБА_1 , проте не позбавляло його права на звернення до суду з позовом на захист власних прав, інтересів. Більше того, й заява про вступ у справу №826/16689/17 в якості третьої особи подана з пропуском місячного строку.

Твердження представника позивача про наявність перешкод для звернення позивача до суду з окремим позовом, оскільки він був залучений до участі у справі в якості третьої особи в адміністративній справі №826/16689/17, є помилковими, позаяк це не перешкоджало позивачу як учаснику конкурсу подати позов для захисту своїх прав, інтересів щодо рішень, дій, бездіяльності Комісії. На відміну від процесуального інтересу позивача, який звертається до суду за захистом своїх прав, свобод, інтересів, процесуальний інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є вужчим та стосується лише можливого впливу на права, свободи, інтереси або обов`язки. Відповідно є сумнівним аргумент представника позивача щодо можливого висновку суду про зловживання процесуальним правом, у разі подання окремого позову… Суд встановив, що ОСОБА_1 брав участь у конкурсі на посаду Директора ДБР, тому всі рішення, дії, бездіяльність відповідача, що пов`язані з проведенням цього конкурсу стосуються прийняття позивача на публічну службу в розумінні КАС України, відтак наведені доводи представника позивача, в даному випадку, суд вважає необґрунтованими та не вбачає підстав для зміни висновку, зробленого в ухвалі про залишення позовної заяви без руху щодо застосовності частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду.

Також представником позивача, як підставу для врахування строку звернення до суду, зазначено звернення позивача з запитами про надання публічної інформації та депутатським запитом. На підтвердження наведених обставин додано: запити, адресовані Комісії від 19.01.2018 на отримання публічної інформації - протоколи засідань від 16.11.2017, від 05.12.2016, від 21.12.2017; депутатський запит народного депутата України ОСОБА_1. від 19.12.2017 про надання документів щодо ОСОБА_2 як кандидата на посаду Директора ДБР, щодо проходження ним досліджень та тестів… У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача зазначила, що рішень в протокольній формі надано не було, тому з урахуванням статей 79, 80 КАС України позивачем здійснювались усі залежні від нього дії на отримання доказів. Доказів на підтвердження отримання відповідей на вказані запити представником позивача не надано. Розглядаючи наведені аргументи, судом взято до уваги, що: запити на отримання публічної інформації датовані 19.01.2018, розгляд яких не повинен перевищувати 20 робочих днів; депутатський запит від 19.12.2017 надіслано листом від 22.12.2017 - розгляд у п`ятнадцятиденний строк. Після спливу цього строку позивач до суду не звернувся, причин представник позивача не навела, про їх існування не зазначила… Відсутність зазначених в запитах доказів не перешкоджало представнику позивача подати дану позовну заяву, заявивши одночасно клопотання про витребування інших доказів. З огляду на наведене, суд вважає зазначені доводи представника позивача суперечливими, які не підтверджують обставин неможливості подання позовної заяви в зв`язку з відсутністю доказів.».

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.09.2018 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одночасно, позивачем, як учасником зазначеного конкурсу, оскаржуються дії Комісії щодо допуску ОСОБА_2 до участі в конкурсі на посаду Директора ДБР, які мали місце ще до прийняття відповідачем рішення, оформленого протоколом від 14.11.2017 №40.

Таким чином, про оскаржувані дії та рішення позивач щонайменше дізнався 14.11.2017, натомість звернувся до суду з даним позовом 24.07.2018, тобто більше ніж через 8 місяців.

Посилання позивача та його представника, як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду, на (1) неодноразове звернення до відповідача з запитами про надання документів щодо ОСОБА_2 , як кандидата на посаду Директора ДБР, у тому числі щодо допуску останнього до участі у конкурсі, з метою надання як доказів суду, (2) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2018 у справі №826/8721/18 за позовом ОСОБА_1 до Комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, яким позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Комісії щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 , направлений 24.05.2018 про надання належним чином засвідченої копії рішення Комісії про допуск ОСОБА_2 до участі у конкурсі на посаду Директора ДБР; зобов`язано Комісію надати належним чином засвідчену копію рішення Комісії про допуск ОСОБА_2 до участі у конкурсі на посаду Директора ДБР, тобто здійснення усіх залежних від позивача заходів для отримання відповідних доказів (рішення в протокольній формі) для звернення до суду з позовом, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

По-перше. Відповідно до частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з пунктом восьмим частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (частина перша статті 80 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що КАС України передбачає можливість подання позову без усіх наявних доказів у разі, якщо такі докази не можуть бути подані, що не свідчить про наявність будь-яких перешкод для подання позову за таких обставин.

Інакше кажучи, відсутність зазначених в запитах доказів не перешкоджало позивачу подати дану позовну заяву, заявивши одночасно клопотання про витребування таких доказів.

По-друге. Після спливу стислих строків, передбачених статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статтею 15 Закону України «Про статус народного депутата України», для надання відповідей на зазначені запити та, як наслідок, ненадання позивачу запитуваних документів, останній, посилаючись на неможливість надання таких доказів, до суду з позовом та відповідним клопотанням одразу не звернувся, натомість звернувся до суду з даним позовом та клопотанням про витребування названих доказів після спливу понад 8 місяців з моменту, коли дізнався про оскаржувані дії та рішення відповідача.

По-третє. Вказані обставини вже частково були предметом судового розгляду в межах справи №826/7110/18, наслідком чого є визнання таких причин пропуску строку звернення до суду неповажними.

З огляду на наведене, суд критично оцінює зазначені доводи позивача й представника позивача, та вважає, що вони не підтверджують обставин неможливості подання позовної заяви в зв`язку з відсутністю/неотриманням доказів.

За таких умов, наведені обставини не доводять поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки не свідчать про наявність об`єктивних причин, які дійсно істотно перешкоджали ОСОБА_1 (були непереборними та не залежали від волевиявлення позивача) реалізувати своє право на судовий захист у строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України (місячний строк).

Судом також враховується, що згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропуску строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №9901/82/19 (провадження №11-328заі19), від 21.08.2019 у справі №9901/100/19 (провадження №11-261заі19), від 20.11.2019 у справі №9901/232/19 (провадження №11-641заі19), від 04.12.2019 у справі №9901/325/19 (провадження №11-677заі19).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене у сукупності, відсутність причин, які свідчили б про об`єктивну неможливість подання позивачем даного позову для захисту своїх прав (ненадання належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду), суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, з огляду на що клопотання представника третьої особи - ДБР, підлягає задоволенню, а позовна заява - залишенню без розгляду.

Згідно з частиною п`ятою статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Отже, оскільки позов ОСОБА_1 залишається без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, то питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 1409,60 грн з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 240, 248, 256 КАС України,

ухвалив:

Клопотання представника Державного бюро розслідувань задовольнити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з проведення конкурсу на заняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне бюро розслідувань, Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_2, Секретаріат Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 23.01.2020.

Суддя О.М. Чудак