Рішення № 87104304, 16.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2019 року № 826/8782/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача - Клименчук Н.М., суддів Каракашьяна С.К., Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1. Територіального управління Державної судової адміністрації

України в місті Києві;

2. Кабінету Міністрів України,

третя особа без

самостійних вимог - Головне управління Державної казначейської служби України

на предмет спору в м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач 1, ТУ ДСА в м. Києві), Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 2, КМУ) та просить:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не приведення постанови №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»;

- визнати неправомірними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо не нарахування та невиплати заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по день винесення рішення;

- зобов`язати ТУ ДСА у м. Києві зробити перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по день винесення рішення та виплатити її у повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються незалежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо).

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працює в Печерському районному суді м. Києва на посаді помічника судді з 15 грудня 2011 року по теперішній час. З 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VI в частині внесення змін до статті до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку з чим на підставі положень статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") його заробітна плата підлягає перерахунку та виплаті з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (надбавка за ранг державного службовця, надбавка за виконання важливої роботи, надбавка за високі досягнення у роботі, надбавка за вислугу років тощо).

Однак, відповідач 2 не здійснює перерахунок та виплату заробітної плати, посилаючись на те, що нарахування та виплата заробітної плати, в тому числі і встановлення посадових окладів працівникам апарату суду, здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". Тільки після внесення відповідних змін до вищевказаного нормативно-правового акту, а саме з 09 вересня 2015 року, були встановлені нові посадові оклади працівникам апарату суду.

Бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не приведення постанови №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», а також ТУ ДСА у м. Києві щодо не нарахування та невиплати йому зарплати з урахуванням змін у чинному законодавстві щодо оплати праці працівників суду, позивач вважає протиправною, такою, що не ґрунтується на вимогах законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а тому звертається до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І.М. від 13 червня 2016 року, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, витребувано від відповідача письмові заперечення проти позову, залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.

Протоколом від 15 червня 2016 року визначено склад колегії суддів для розгляду справи, а саме: головуючий суддя - Погрібніченко І.М., судді - Шулежко В.П., Іщук І.О.

Від відповідача 1 - ТУ ДСА у м. Києві 13 вересня 2016 року надійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначається, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у межах річної суми видатків, передбачених державним бюджетом на поточний фінансовий рік, в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Тому ТУ ДСА у м. Києві може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці. Оскільки з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не вносились, а Законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абз. 2 частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та частини першої статті 147 цього ж закону у редакції, чинній з 28 березня 2015 року не було передбачено, правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівникам апаратів судів по місту Києву, поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників, у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, у тому числі позивачу, не виникло. Просить врахувати аналогічну правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року у справі № 21-172а16, від 13 липня 2016 року у справі № 21-1488а16 та від 13 липня 2016 року у справі № 21-1888а16.

Від відповідача 2 - Кабінету Міністрів України письмових заперечень, пояснень не надходило.

При цьому, Кабінет Міністрів України належним чином повідомлений про розгляд Окружним адміністративним судом міста Києва даної адміністративної справи №826/8782/16, та 01 лютого 2018 року через свого уповноваженого представника - головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кривов`яз О.В. подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на неявку представників сторін, судове засідання 13 вересня 2016 року не відбулося, подальший розгляд справи вирішено провадити в порядку письмового провадження.

Розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року №2120 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №826/8782/16, визначено для розгляду колегію суддів: головуючий суддя - Клименчук Н.М., судді - Іщук І.О., Шулежко В.П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року справу прийнято суддею Клименчук Н.М. до провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року визначено для розгляду справи суддю-доповідача Клименчук Н.М., суддів - Шрамко Ю.Т., Каракашьяна С.К.

Через неявку усіх осіб, які беруть участь у справі, 01 лютого 2018 року розгляд справи не відбувся, визначено подальший розгляд провадити у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, зокрема з копії трудової книжки, ОСОБА_1 працює у Печерському районному суді міста Києва з вересня 2007 року.

З 18 червня 2009 року переведений на посаду помічника судді цього ж суду з присвоєнням 11 рангу державного службовця.

Надалі 18 червня 2011 року та 15 грудня 2012 року позивачу присвоєно 10 та 9 ранги державного службовця відповідно.

На переконання позивача, в порушення вимог статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 26 жовтня 2014 року та статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року та за період з 29 березня 2015 року по день ухвалення рішення у справі відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата в належному розмірі, встановленому вказаними законодавчими актами, що порушує його конституційне право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Зазначена ситуація утворилася на думку позивача через бездіяльність Кабінету Міністрів України, яким упродовж тривалого часу не вносилися відповідні зміни до постанови № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» з метою її приведення у відповідність до положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Оцінюючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, судом встановлено, що 26 жовтня 2014 року внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» зобов`язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

Аналогічне викладене і у новій редакції статті 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», чинній з 28 березня 2015 року.

Наведене узгоджується з положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року «Про державну службу» та частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці».

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Однак, на час виникнення спірних правовідносин, схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», який до 09 вересня 2015 року залишався незмінним.

Наведене свідчить про невиконання з боку Кабінету Міністрів України покладених на нього обов`язків щодо приведення у тримісячний строк його нормативно-правових актів у відповідність із вищевказаними законами.

Також, з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року зміни до Постанови «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» щодо розмірів окладів працівників апарату суду Кабінетом Міністрів України внесено не було. Відповідно, Законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року, не передбачено.

Враховуючи викладене, суд приходить до того висновку, що оскільки в зазначені періоди часу Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не вносилися, а видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої статті 147 цього ж закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачалося, ГУ ДСА у м. Києві як розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Отже, дії ТУ ДСА у м. Києві в частині виплати позивачу заробітної плати в межах видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників та у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, є правомірними, а позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Водночас, як встановлено судом вищої інстанції під час розгляду аналогічних справ, Кабінетом Міністрів України не виконано обов`язку, покладеного абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру», зокрема, щодо внесення на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій та статус суддів», що свідчить про невиконання покладених на нього обов`язків щодо приведення у тримісячний строк його нормативно-правових актів у відповідність із вищевказаними законами.

Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року № 820/4648/15 та від 13 липня 2016 року №818/3372/15, №820/4653/15.

В силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакцій, чинній до 15 грудня 2017 року, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Також суд зважає на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, бере до уваги висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», у якому зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Також суд враховує відсутність в матеріалах справи письмових пояснень, заперечень Кабінету Міністрів України щодо позовних вимог в зазначеній частині та зазначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи наведене, суд вбачає протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не приведення Постанови №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» у визначені абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» терміни (у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону).

Іншого суду не доведено, а отже, в зазначеній частині позовні вимоги ОСОБА_1 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не приведення Постанови № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» у визначені абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» терміни (у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону).

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 тел. НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26, ідентифікаційний код юридичної особи 26268059;

Відповідач 2: Кабінет Міністрів України, адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, тел. 0442566333.

Суддя-доповідач Н.М. Клименчук

Судді С.К. Каракашьян

Ю.Т. Шрамко