Рішення № 87103594, 22.01.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 200/12292/19-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про:

- визнання протиправними дій Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області щодо припинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за період з 01.01.2016;

- зобов`язання Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області провести виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за період з 01.01.2016.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2019 у справі №200/12292/19-а позовну заяву ОСОБА_1 передано за належністю до Полтавського окружного адміністративного суду.

Вказана позовна заява надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 02.12.2019, що підтверджується відбитком вхідного штампу суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали та роз`яснено, що в разі не усунення недоліків позовної заяви, вона буде повернута.

Зазначено, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду позовної заяви та її копії, оформленої відповідно до вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, із зазначенням в якості відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як правонаступника Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (зазначити повне найменування управління, його місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомі номери засобів зв`язку, його офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти), а також із конкретизацією змісту позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

16.12.2019 представником позивача до суду подано два примірники позовної заяви із зазначенням у якості відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та конкретизацією змісту позовних вимог шляхом їх викладення у наступній редакції: "Визнати протиправними дії ГУПФУ в Полтавській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за період починаючи з 01.01.2016. Зобов`язати ГУПФУ в Полтавській області провести нарахування та виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за період з 01.01.2016.".

У зв`язку з цим, ухвалою суду від 23.12.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що йому, як внутрішньо переміщеній особі, протиправно припинено нарахування та виплату пенсії. Вказує, що пенсія за віком є виплатою довічною та постійною, а тому її нарахування та виплата не можуть бути зупинені відповідачем, так як це порушує його конституційні права.

08.01.2020 до суду надійшов відзив ГУПФУ в Полтавській області, в якому управління заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у період з 01.01.2016 по листопад 2017 року пенсія останньому нараховувалася та виплачувалася, що підтверджується довідкою від 26.12.2019 №2069/02.10. Рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.11.2017 №29-К вирішено припинити позивачу соціальні виплати у відповідності до підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ №365. На підставі зазначеного рішення відповідачем був закритий особовий рахунок позивача та припинено нарахування та виплату пенсії. В подальшому, на адресу відповідача не надходило ані рішень Комісії щодо поновлення соціальних виплат позивачу, ані заяв від нього особисто про поновлення нарахування та виплати пенсії. З викладеного слідує, що вимоги позивача щодо визнання дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати йому пенсії з 01.01.2016 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому пенсію з 01.01.2016 є безпідставними, оскільки нарахування та виплата пенсії з 01.01.2016 по листопад 2017 року управлінням здійснювалась, а з 01.12.2017 нарахування та виплата не проводилась, оскільки були відсутні законні підстави для вчинення таких дій.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) є пенсіонером за віком, що підтверджується матеріалами його пенсійної справи.

Згідно з довідкою від 18.12.2014 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1 .

02.06.2016 позивач звернувся до Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком.

Розпорядженням Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області від 03.06.2016 №165231 позивачу призначено виплату пенсії за віком.

Рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.09.2016 ОСОБА_1 припинено соціальні виплати в зв`язку з встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, зазначеним у довідці про взяття на облік, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї (протокол від 06.09.2016 №6-К).

Як наслідок, розпорядженням Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області від 09.09.2016 №13506/06-05 закрито особовий рахунок №165231/600 ОСОБА_1

18.10.2016 та у подальшому 23.01.2017 позивач звертався до Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області із заявами про призначення/перерахунок пенсії за віком, в яких просив продовжити йому виплату пенсії.

Як наслідок, пенсійним органом винесені повідомлення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2016 та з 01.05.2017 відповідно.

При цьому, згідно з довідкою від 23.01.2017 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу з тимчасово окупованої території за новою адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з цим, рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.04.2017 відновлено ОСОБА_1 пенсію з дати отримання нової довідки.

В подальшому, 07.11.2017 рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено припинити ОСОБА_1 соціальні виплати згідно підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" на підставі не підтвердження факту проживання внутрішньо переміщеної особи по АДРЕСА_5 , зазначеній у довідці про взяття на облік, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Розпорядженням Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області від 14.11.2017 №26395/07-05 закрито особовий рахунок № НОМЕР_2 ОСОБА_1

За змістом довідки ГУПФУ в Полтавській області від 26.12.2019 №2069/02.10 ОСОБА_1 знаходиться на обліку в пенсійному органі та у період з січня 2016 року по листопад 2017 року останньому щомісячно нараховувалася та виплачувалася пенсія за віком.

Разом з тим, позивач наполягає на тому, що відповідач протиправно не нараховує та не виплачує йому пенсію за віком, починаючи з 01.01.2016, що слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Однак, відповідачем такого рішення суду не надано.

Відповідач у відзиві на позов обґрунтовує свої дії, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування зазначено", що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно припинялася виплата ОСОБА_1 пенсії за віком у вересні 2016 року та листопаді 2017 року згідно розпоряджень від 09.09.2016 №13506/06-05 та від 14.11.2017 №26395/07-05 відповідно.

Відтак, на переконання суду, вимоги позивача в частині визнання протиправними дій ГУПФУ в Полтавській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за період починаючи з 01.01.2016, суд вважає частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій ГУПФУ в Полтавській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , пенсії за віком у вересні 2016 року та листопаді 2017 року згідно розпоряджень від 09.09.2016 №13506/06-05 та від 14.11.2017 №26395/07-05 відповідно.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області провести нарахування та виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за період з 01.01.2016, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Зі змісту довідки ГУПФУ в Полтавській області від 26.12.2019 №2069/02.10 слідує, що ОСОБА_1 у період з січня 2016 року по листопад 2017 року щомісячно нараховувалася та виплачувалася пенсія за віком у розмірі 1730,75 грн та, у подальшому, у розмірі 2382,09 грн /починаючи з жовтня 2017 року/.

За викладених обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача про зобов`язання вчинити певні дії частково шляхом зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , пенсії за віком, починаючи з 01.12.2017.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

З приводу клопотання ОСОБА_1 про допущення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць суд зазначає, що за приписами пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

В даній справі, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, про часткову обґрунтованість яких суд дійшов висновку під час її розгляду, носять зобов`язальний характер та не стосуються стягнення з ГУПФУ в Полтавській області конкретної суми пенсійних виплат, а відтак, з огляду на приписи статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на положення вказаних норм, враховуючи відстрочення позивачу сплати судового збору у розмірі 768,40 грн до 22.01.2020, а також часткове задоволення даного позову, суд доходить висновку про доцільність стягнення пропорційно з позивача та відповідача на користь держави судового збору у розмірі по 384,20 грн з кожного.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , пенсії за віком у вересні 2016 року та листопаді 2017 року згідно розпоряджень від 09 вересня 2016 року №13506/06-05 та від 14 листопада 2017 року №26395/07-05 відповідно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , пенсії за віком, починаючи з 01 грудня 2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь держави (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106) судовий збір у розмірі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь держави (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106) судовий збір у розмірі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава