Рішення № 87103137, 22.01.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року № 320/5924/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича та Броварської міської ради Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування матеріальних збитків, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича, в якому просив суд, з урахуванням заяви про зміну предмета позову:

1) визнати протиправними дії/бездіяльність виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича за ненадання ОСОБА_1 запитуваної інформації на його заяву від 24.10.2018 та надання недостовірної інформації про відсутність запитуваної інформації;

2) зобов`язати виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича надати запитувану інформацію до суду та для ОСОБА_1 :

- надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки в АДРЕСА_4 всіх громадян, яким були надані ОСОБА_2 графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році;

- надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році, та потім було запропоновано іншу земельну ділянку;

- надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році, та потім було запропоновано іншу земельну ділянку;

- надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році, та які до цього часу не отримали земельної ділянки;

3) зобов`язати Броварську міську раду відшкодувати позивачу матеріальні збитки в розмірі 100000, 00 грн. та стягнути кошти в сумі 100000, 00 грн.;

4) зобов`язати Броварську міську раду відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 100000, 00 грн. та стягнути кошти в сумі 100000, 00 грн.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. відкрито спрощеного провадження в цій адміністративній справі без проведення судового засідання.

Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.07.2016, частини 3 Засад використання автоматизованої системи документообігу Київського окружного адміністративного суду, затверджених рішенням зборів суддів Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 (з наступними змінами і доповненнями), Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 (з наступними змінами і доповненнями), з метою додержання процесуальних строків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, згідно з підпунктом 2.3.50, пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду 28.03.2019 призначено повторний автоматичний розподіл адміністративної справи № 320/5924/18, за результатами якого головуючим визначено суддю Терлецьку О.О.

Ухвалою суду від 02.04.2019 (суддя Терлецька О.О.) задоволено заяву про самовідвід судді Терлецької О.О. від розгляду даної справи.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 320/5924/18» проведено повторний автоматизований розподіл даної справи.

Внаслідок автоматизованого розподілу 02.04.2019 матеріали справи були передані для розгляду судді Панченко Н.Д.

Ухвалою суду від 03.04.2019 справу прийнято до провадження суддею Панченко Н.Д. та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, всупереч вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» не надано відповіді на його інформаційний запит на отримання публічної інформації.

Від відповідача надійшли тотожні за змістом відзиви на позовну заяву від 17.12.2018 та від 22.04.2019, за результатами вивчення змісту яких останній позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що порушень вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» під час розгляду запиту позивача від 24.10.2018 на інформацію не було, оскільки за результатами його розгляду Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області була надана відповідь від 30.10.2018 № 9-7-3605 про відсутність запитуваної інформації.

Крім того відповідач зазначив, що він не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки в розумінні вимог пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Оскільки вищевказаний перелік суб`єктів владних повноважень є вичерпним, а також те, що міський голова хоча і входить до системи місцевого самоврядування в розумінні вимог статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», однак не є органом місцевого самоврядування - сільською, селищною, міською радою або їх виконавчим органом, а тому не володіє публічною інформацією, отже, в розумінні вимог пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути її розпорядником. Щодо вимог позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідач заперечував з підстав, викладених у відзиві та пояснив, що жодних документально підтверджуючих доказів на їх обґрунтування не надано.

У відповіді на відзив від 17.12.2018 позивач підтримав заявлені в позові вимоги, просив суд їх задовольнити.

Від відповідача 26.12.2018 надійшли заперечення проти відповіді на відзив, відповідно до яких останній просив суд відмовити у задоволенні позову.

Крім того, від позивача 22.04.2019 надійшла відповідь на відзив разом із клопотанням про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Броварську міську раду та часткової зміни предмета позову у зв`язку із залученням Броварської міської ради, а саме: змінити частково пункт 3 прохальної частини позову на «зобов`язання Броварську міську раду відшкодувати позивачу матеріальні збитки в розмірі 1000, 00 грн. та стягнути кошти в сумі 1000, 00 грн.» та пункт 4 на «зобов`язання Броварську міську раду відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 1000, 00 грн. та стягнути кошти в сумі 1000, 00 грн.».

Ухвалою суду від 21.06.2019 клопотання позивача в частині зміни предмета позову та залучення до участі у справі в якості співвідповідача Броварську міську раду Київської області задоволено.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

24 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача Броварської міської ради Київської області із запитом на інформацію, відповідно до якого просив:

- надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки в м. Бровари біля вул. Кутузова всіх громадян, яким були надані ОСОБА_2 графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році;

- надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році, та потім було запропоновано іншу ділянку;

- надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році, та потім було запропоновано іншу земельну ділянку;

- надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по вул. Кутузова в 2014 році, та які до цього часу не отримали земельної ділянки.

Вищевказаний запит на інформацію отриманий відповідачем 24.10.2018 та зареєстрований за вх. № 9-5-Л-2811, про що свідчить відповідний штамп в лівому верхньому куті на копії вказаного запиту (а.с. 7).

30 жовтня 2018 року Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області листом № 9-7-3605 у відповідь на запит позивача повідомив, що інформація, запитувана у звернення позивача відсутня.

Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність та вчинено протиправні дії щодо не розгляду його запиту на отримання публічної інформації та ненадання запитуваних документів, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на таке.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частини 3 статті 34 Конституції України).

Відносини, що виникають у сфері створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, регулює Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» та Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».

Приписами статті 1 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі Закон № 2657-XII) передбачено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2657-XII, основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Приписами статті 20 Закону № 2657-XII передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 2657-XII встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VІ), публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VІ визначено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до інформації згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VІ, забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

За правилами частини 5 статті 6 Закону № 2939-VІ, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Відповідно до статті 12 Закону № 2939-VІ, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VІ, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона повинна бути заздалегідь зафіксованою, отриманою суб`єктом владних повноважень або створеною таким суб`єктом у процесі виконання ним своїх обов`язків.

Пункт 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939-VI передбачає, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону № 2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина 2 статті 13 Закону № 2939-VІ).

Тобто, положення Закону № 2939-VІ регулюють правовідносини з приводу забезпечення отримання інформації громадянами або іншими особами, що створюється та виникає в процесі функціонування суб`єктів владних повноважень та виконання покладених на них завдань, така інформація є (має бути) загальнодоступною та не стосується конкретно визначених осіб.

При цьому, доступ до публічної інформації, крім передбаченої цим Законом публічної інформації з обмеженим доступом, щодо якої існує спеціальний порядок її поширення, можливий за допомогою двох способів, а саме: отримання такої інформації з загальнодоступних встановлених законом джерел оприлюднення суб`єктами владних повноважень публічної інформації, або за результатами надання такої інформації у відповідь на конкретне відповідне звернення особи.

Згідно з частинами 1 - 4 статті 19 Закону № 2939-VІ, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Як слідує з матеріалів справи, запит позивача від 24.10.2018 містить всі необхідні реквізити, передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що відповідач зобов`язаний надати запитувану інформацію, яка перебуває у його розпорядженні та не обмежена в доступі.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частини 4 статті 20 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 1 частини 1, частин 4 та 5 статті 22 Закону 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

Судом встановлено, що надана відповідачем відповідь від 30.10.2018 № 9-7-3605 на запит на інформацію позивача від 24.10.2018 є фактично відмовою в задоволенні запиту, яка оформлена з порушенням передбачених пунктами 3, 4 частини 4 статті 22 Закону 2939-VI вимог, оскільки не містить мотивованої підстави відмови у наданні запитуваної інформації, а також не містить порядку її оскарження.

Статтею 23 Закону № 2939-VI, визначено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Суд звертає увагу на те, що приписами Закону № 2939-VI не передбачено права суб`єктів, до яких звернуто запит, залишати поставлені у запиті питання без відповіді, а статтею 22 цього Закону передбачено лише право відмови у задоволенні запиту, за наявності на те підстав.

Відповідно до запиту на інформацію від 24.10.2018 судом встановлено, що позивач просив відповідача надати конкретно визначену інформацію та документи, а зміст питань запиту не викликає жодних множинних чи незрозумілих тлумачень.

Відповідачем не спростовано, що запитувана позивачем інформація не перебуває у його володінні чи належить до категорії інформації з обмеженим доступом чи про інші обставини, які б унеможливили надання позивачу запитуваної ним інформації.

На переконання суду, позивачем самостійно було представлено суду в якості доказів на обґрунтування його вимог - інформацію, яка перебуває у володінні відповідача та не була надана на запит позивача на інформацію від 24.10.2018, а саме витяг з рішення Броварської міської ради «Про відмову у наданні дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою» від 16.08.2018 № 1037-44-07, що свідчить про спростування тверджень відповідача про відсутність запитуваної позивачем інформації. Натомість, запит позивача містить питання (пункт 1 запиту від 24.10.2018), зокрема, і прохання надати копії відповідних рішень, до яких відноситься і рішення Броварської міської ради «Про відмову у наданні дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою» від 16.08.2018 № 1037-44-07, проте, такі вимоги на прохання позивача залишені відповідачем поза увагою.

Отже, відповідач як розпорядник інформації, зобов`язаний був відповідно до вимог статті 14 Закону № 2939-VI надати достовірну, точну та повну інформацію запитувачу.

Більш того, будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем вживались усі необхідні та можливі заходи для надання відповіді на запит позивача суду не надано.

Враховуючи, що протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень визнається зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що виразилась у безпідставній відмові у задоволенні запиту позивача на інформацію та отримання необхідних документів.

Слід зазначити, що повноваження адміністративного суду визначені у статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частина 2).

Відповідно до частини 4 цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її належний розгляд.

У цій справі розгляд запиту позивача відбувся не у спосіб, передбачений пунктами 3, 4 частини 4 статті 22 Закону № 2939-VІІ, оскільки відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію судом не встановлено достатніх даних, які свідчили б про мотиви такої відмови, з урахуванням повідомлених позивачем та встановлених судом обставин, які жодним чином відповідачем не спростовані.

Крім того, як зазначалося вище, відмова в задоволенні запиту на інформацію, всупереч передбачених пунктом 4 частини 4 статті 22 Закону № 2939-VІІ вимогам, не містить порядок її оскарження.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

У цей же час суд зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом.

Таким чином, оскільки суд не може підміняти інший орган влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача, суд вважає, що для належного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача розглянути запит позивача від 24.10.2018 у порядок та спосіб, що передбачений чинним законодавством та надати обґрунтовану та мотивовану відповідь у спосіб та у формі, що передбачена Законом № 2939-VІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 справа №695/102/17, від 31.10.2018 справа №757/9476/17-а.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.03.2014 (справа № 21-11а14), в якій зазначено, що, оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен був зобов`язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Суд також звертає увагу, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978 р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у Рішенні у справі «Волохи проти України». У справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» і «Алтай проти Туреччини» Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.

При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі «Ечюс проти Латвії» Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.

За загальним правилом, суди повинні дослідити прийняті суб`єктом владних повноважень акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Як вже було зазначено судом, відповідачем, за результатами розгляду запиту позивача від 24.10.2018, ухвалено рішення про відмову в його задоволенні без мотивованої на те підстави, оскільки саме посилання у відповіді на відсутність запитуваної інформації у взаємозв`язку із встановленими судом обставинами, зокрема, доведеністю позивачем факту наявності у відповідача відповідних рішень, які входять до предмету запитуваної інформації, не свідчать про законність такої відмови та спростовується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 10).

За наведених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича за ненадання ОСОБА_1 запитуваної інформації на його заяву від 24.10.2018 та зобов`язати відповідача Броварську міську раду Київської області повторно розглянути у встановлений законом строк запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на інформацію від 24.10.2018 у порядок та строки, що визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Крім того у позовній заяві позивач, з урахуванням часткової зміни предмета позову, просить суд зобов`язати відповідача Броварську міську раду відшкодувати йому матеріальні збитки у розмірі 100000, 00 грн.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частинами 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає про те, що позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями та бездіяльністю відповідача у зазначеному розмірі та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку між отриманням матеріальних збитків і протиправними діянням заподіювача.

Доказів того, що позивач у зв`язку із протиправними діями (бездіяльністю) відповідача був позбавлений реальної можливості реалізувати своє право на задоволення особистих потреб на відпочинок на Мальдівах або подорожувати по Європі та пити каву, жодними належними та допустимими доказами не підтверджено взагалі.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Також у позовній заяві позивач, з урахуванням часткової зміни предмета позову, просить також суд зобов`язати відповідача Броварську міську раду відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 100000, 00 грн., з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону № 393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причиннного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральної шкоди, а зазначені обставини про неможливість у зв`язку із протиправними діями відповідача подорожувати по Європі та пити каву або відпочивати на Мальдівах, не доведено жодними належними та допустимими доказами, отже, причинного зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача суду не підтверджено.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

У позовній заяві позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати позивачу за складання даного позову, на підготовку до розгляду справи та витрат, пов`язаних з розглядом справи в розмірі 1000, 00 грн., з приводу чого суд зазначає таке.

Суд зазначає, що позивач самостійно здійснював підготовку та подання до суду позовної заяви, професійною правничою допомогою не користувався.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 135 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу позивача на те, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено стягнення за рахунок відповідача, у разі задоволення позову, витрат позивача за самостійне складання позовної заяви та самостійну підготовку до розгляду справи.

Отже, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за складання даного позову, за підготовку до розгляду справи в розмірі 1000, 00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, враховуючи ту обставину, позивач звільнений від сплати судового збору за подання адміністративного позову до суду, то стягнення відповідних витрат за рахунок відповідача на користь ОСОБА_3 не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також, враховуючи відсутність витрат пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича (адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Юрія Гагаріна, 15, РНОКПП не відомий) за ненадання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) запитуваної інформації на його запит від 24.10.2018.

Зобов`язати Броварську міську раду Київської області (код ЄДРПОУ: 26376375, адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Юрія Гагаріна, 15) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на інформацію від 24.10.2018 у порядок та строки, що визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням висновків, наведених у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повне рішення виготовлено 22.01.2020

Суддя Панченко Н.Д.