Рішення № 87102686, 16.01.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2020 року м. Ужгород№ 260/1544/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань - Симканич Ю.В.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Остапова О.П.;

представника відповідача - Беляков А.І.;

третя особа - не з'явилася;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, де третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, де в якості третьої особи позивачем зазначено: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Ужгородського міського голови за №155-р від 15.07.2019 року позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу інформатизації та технічного захисту інформації управління програмного та комп'ютерного забезпечення з 16.07.2019 року за прогул без поважних причин. Позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження Ужгородського міського голови за №155-р від 15.07.2019 року про його звільнення з роботи видане без конкретизації дати прогулу та в період знаходження позивача на лікарняному. Позивач наголошує, що факт відсутності його на роботі 11.07.2019 року з поважних причин підтверджується довідкою №178 від 11.07.2019 року КНП Ужгородського міського центру первинної медико-санітарної допомоги, а з 12.07.2019 року по 19.07.2019 року позивач перебував на лікарняному.

В судовому засіданні позивач та представник позивача просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з мотивів викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з мотивів викладених у відзиві на позов, вказавши на те, що відповідача діяв у межах наданих повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством України.

Третя особа в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно розпорядження міського голови Ужгородської міської ради №71-р від 26.04.2018 року позивача було призначено на посаду головного спеціаліста відділу програмного та комп'ютерного забезпечення виконавчого комітету Ужгородської міської ради з 3 травня 2018 року та присвоєно йому 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування (а.с. 7).

В подальшому розпорядженням Ужгородського міського голови за №155-р від 15.07.2019 року позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу інформатизації та технічного захисту інформації управління програмного та комп'ютерного забезпечення виконавчого комітету Ужгородської міської ради з 16 липня 2019 року за прогул без поважних причин, за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 8).

Таким чином, позивач проходив службу в органах місцевого самоврядування.

Згідно розпорядження Ужгородського міського голови за №155-р від 15.07.2019 року підставою звільнення позивача слугував акт службового розслідування стосовно дій ОСОБА_1 від 15.07.2019 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд констатує наступне.

Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Згідно ст. 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.

Так, позивача було звільнено з роботи за прогул без поважних причин, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі Акту службового розслідування від 15.07.2019 року.

Згідно Акту службового розслідування від 15.07.2019 року службове розслідування було проведено стосовно причин відсутності позивача на роботі 11.07.2019 року та 12.07.2019 року (а.с. 11).

Як зазначено відповідачем в Акті службового розслідування від 15.07.2019 року підставою для службового розслідування слугувала доповідна записка начальника управління програмного та комп'ютерного забезпечення Урсти М.В. від 11.07.2019 р. №13/13-07 про відсутність станом на 11:30 год. 11.07.2019 року на робочому місці головного спеціаліста відділу інформатизації та технічного захисту інформації управління програмного та комп'ютерного забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 11).

У подальшому, 11.07.2019 року о 16 год. 30 хв., комісією в складі керуючого справами виконкому Макари О.М., начальника служби персоналу та спецроботи Воловар М.В., начальника управління правового забезпечення Пекаря В.І., начальника управління програмного та комп'ютерного забезпечення Урсти М.В. - було складено акт про те, що 11 липня 2019 року позивач був відсутній на роботі без попередження про відсутність і без поважних причин з 9.30 год. до 16.30 год. (а.с. 11-12).

Також, 12.07.2019 року о 11 год. 30 хв., комісією в складі керуючого справами виконкому Макари О.М., начальника служби персоналу та спецроботи Воловар М.В., начальника управління правового забезпечення Пекаря В.І., начальника управління програмного та комп'ютерного забезпечення Урсти М.В. - було складено акт про те, що 12 липня 2019 року позивач був відсутній на роботі без попередження про відсутність і без поважних причин з 8.30 год. до 11.30 год.

12.07.2019 р. на засіданні комісії, ОСОБА_3 повідомив членів комісії, що ОСОБА_1 на телефонні дзвінки не відповідає, телефон відключений, відсутнє спілкування через мессенджери.

Як вбачається з Акту службового розслідування від 15.07.2019 року, у рамках проведення службового розслідування комісія 12.07.2019 р. звернулася до мами позивача - ОСОБА_4, яка повідомила, що в середу ввечері, 10.07.2019 року, її син отримав психологічну травму внаслідок стресової ситуації, яка виникла в результаті спроби наїзду на нього патрульним автомобілем Нацполіції. В зв'язку з цим він не вийшов на роботу 11.07.2019 року і не виходить на зв'язок. З сьогоднішньої дати ОСОБА_1 оформив лікарняний в приватній клініці з попереднім діагнозом стресовий розлад. Адресу клініки ОСОБА_4 не вказала та повідомила що син під час тимчасової непрацездатності пояснення давати не буде - тільки після виходу на роботу (а.с. 12).

В ході службового розслідування Пекар В.І. повідомив, що має місце невихід позивача на роботу без поважних причин, що є порушенням трудової дисципліни (прогул 11.07.2019 року), що задокументовано відповідними актами та табелем обліку робочого часу, пояснення позивача відібрати комісія змоги не має, відтак за результатами службового розслідування комісія вирішила рекомендувати міському голові звільнити ОСОБА_1 по п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, у разі звільнення з роботи за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) роботодавець повинен встановити факт відсутності поважних причин неявки працівника на роботу.

Так, в матеріалах справи наявний листок непрацездатності, згідно якого позивач перебував на лікарняному з 12.07.2019 року по 17.07.2019 року (а.с. 10).

Окрім того, в матеріалах справи наявна Довідка Комунального некомерційного підприємства "Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" №178 згідно якої 11.07.2019 року проходив ЕКГ (а.с.9).

Як підтверджується Актом службового розслідування від 15.07.2019 року відповідачеві під час проведення службового розслідування було відомо (зі слів матері позивача), що позивач зазнав стресової ситуації, з 12.07.2019 року перебуває на лікарняному та надасть пояснення тільки після виходу на роботу.

Під час проведення службового розслідування відповідачем не досліджувався листок непрацездатності та Довідка за №178, таким документам не надавалася оцінка щодо наявності чи відсутності поважних причин невиходу позивача на роботу та жодні пояснення від позивача не відбиралися.

Отже, володіючи інформацією про те, що позивач знаходиться на лікарняному та надасть пояснення про причини невиходу на роботу після закінчення лікарняного, відповідач фактично позбавив позивача можливості обґрунтувати наявність/відсутність поважності причин невиходу на роботу та надати відповідні докази.

Таким чином, суд констатує, що під час проведення службового розслідування відповідач не досліджував обставини щодо наявності чи відсутності поважності причин невиходу позивача на роботу, та прийшов висновку про наявність факту прогулу без поважних причин виключно на підставі табелів обліку робочого часу та актів неявки позивача на роботу, чим позбавив позивача можливості обґрунтувати наявність/відсутність поважних причин прогулу.

У відповідності до вимог п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Таким чином, на правовідносини щодо походження позивачем службу в органах місцевого самоврядування та звільнення з такої поширюється дія Закону України "Про державну службу" в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Так, згідно ч. 1 ст. 65 Закону України "Про державну службу" підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України "Про державну службу" дисциплінарними проступками є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ч. 1 ст. 66 Закону України "Про державну службу" до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону України "Про державну службу" дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 74 Закону України "Про державну службу" дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 75 Закону України "Про державну службу" перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі. Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.

Окрім того, згідно вимог ч. 4 ст. 74 Закону України "Про державну службу" дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.

Натомість, як встановлено в ході розгляду справи по суті та підтверджується наявними матеріалами справи всупереч вимогам ч. 4 ст. 74 Закону України "Про державну службу" до позивача було застосовано винятковий вид дисциплінарного стягнення, у вигляді звільнення з роботи під час перебування позивача на лікарняному.

Відповідно до ч. 3 ст. 66 Закону України "Про державну службу" у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

Згідно вимог ч. 5 ст. 66 Закону України "Про державну службу" звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Системний аналіз вище вказаних правових норм дає підстави для висновку, що накладення такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи допускається у разі систематичного (повторно протягом року) вчинення такого дисциплінарного проступку, як прогул.

Натомість, згідно вимог ч. 3 ст. 66 Закону України "Про державну службу", у разі відсутності систематичного (повторно протягом року) характеру вчинення такого виду дисциплінарного проступку, як прогул суб'єктом призначення або керівником державної служби може бути оголошено догану такому державному службовцю.

При цьому, згідно вимог ч. 3 ст. 66 та ч. 5 ст. 66 Закону України "Про державну службу" законодавець не надає відповідачеві права альтернативи вибору виду дисциплінарного стягнення, яке може бути накладено на працівника у разі допущення ним такого виду дисциплінарного поступку, як прогул. Вибір виду дисциплінарного стягнення, яке може бути накладено на працівника у разі прогулу залежить від того чи допустила особа такий вид дисциплінарного проступку вперше або вчиняла його систематично (повторно протягом року).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази систематичного (повторно протягом року) вчинення позивачем такого виду дисциплінарного проступку, як прогул. Доказів протилежного відповідач, як суб'єкт владних повноважень до суду не надав.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем всупереч вимог Закону України "Про державну службу" було накладено на позивача найсуворіший вид дисциплінарного стягнення - звільнення з роботи за відсутності систематичності (повторності протягом року) вчинення позивачем такого виду дисциплінарно проступку, як прогул та без дослідження обставин поважності причин прогулу.

Окрім того, відповідно до вимог ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Натомість в порушення вимог ст. 40 КЗпП України позивача було звільнено з роботи під час перебування такого на лікарняному.

У відповідності до ст. 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Враховуючи вище викладене суд приходить висновку, що відповідачем під час звільнення позивача з роботи не було дотримано вимоги КЗпП України та Закону України «Про державну службу», що призвело до порушення його трудових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийняття ним розпорядження за №155-р від 15.07.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Представником відповідача було надано до суду Довідку від 16.01.2020 року №07-12/19, згідно якої зазначено, що середньомісячна заробітна плата позивача, розрахована згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складає 14141,09 грн., а середньоденна -707,05 грн.

Позивача звільнено з роботи згідно розпорядження за №155-р від 15.07.2019 року з 16.07.2019 р., а поновлено на роботі рішенням суду від 16.01.2020 року.

Отже, сума грошового забезпечення, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за час вимушеного прогулу становить 84846,45 грн.

При цьому, відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 14141,09 грн. підлягає негайному виконанню.

На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, позовні вимоги підтверджено належними та допустимими доказами.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 04053699), де третя особа: ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Ужгородського міського голови №155-р від 15.07.2019 року про звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу інформатизації та технічного захисту інформації управління програмного та комп'ютерного забезпечення виконавчого комітету Ужгородської міської ради з 17 липня 2019 року.

4. Стягнути з Виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 17 липня 2019 року по 15 січня 2020 року в сумі 84846,45 (вісімдесят чотири тисячі вісімсот сорок шість гривень 45 копійок) грн.

5. Рішення суду, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу інформатизації та технічного захисту інформації управління програмного та комп'ютерного забезпечення виконавчого комітету Ужгородської міської ради з 17 липня 2019 року та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в сумі 14141,09 (чотирнадцять тисяч сто сорок одну гривню 09 копійок) грн. допустити до негайного виконання.

6. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 22.01.2020 року.