Рішення № 87094729, 17.01.2020, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер судової справи: 225/8580/19

Номер провадження: 2/225/245/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2020 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області

у складі:

головуючого - судді Скиба М.М.,

за участю

секретаря судового засідання Федорцової І.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання права власності на гараж, в обґрунтування якого зазначив наступне.

Рішенням Дзержинського виконавчого комітету в 1981 році ОСОБА_4 надана в безстрокове користування земельна ділянка по АДРЕСА_1 розміром 4,5x6,0 метрів для будівництва гаражу, яку 07 вересня 1981 року було відведено в натурі, про що свідчить Акт виносу в натуру меж земельної ділянки та довідка головного архітектора міста.

Влітку наступного року позивач на відведеній йому земельній ділянці розпочав будівництво гаражу, яке було завершене у 1985 році і з означеного часу він постійно, відкрито і безперервно володіє та користується зазначеним нерухомим майном для власних потреб, власним коштом утримує його, постійно здійснює поточні ремонти.

На теперішній час у ОСОБА_4 виникла необхідність належним чином оформити своє право на збудоване нерухоме майно, але звернувшись за роз`ясненнями до відповідача позивач довідався, що самостійно ввести гараж в експлуатацію та отримати відповідні документи він не може так як не є землекористувачем ділянки на якій гараж збудований і за діючим законодавством право власності на нерухоме майно виникає лише після його державної реєстрації. В зв`язку з цим останньому було запропоновано за оформленням свого права звернутись до суду.

Позивач просить визнати за ним право власності на гараж по АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23.12.2019 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позові, просив їх задовольнити.

Представники відповідача - Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області в судовому засіданні не заперечували проти задоволення позову.

Вислухав учасників справи, дослідив матеріали справи, суд доходить висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В матеріалах справи наявний акт виносу в натуру меж земельної ділянки та розбивки будівель від 07.09.1981 року. У вказаному акті не зазначено рішення міської ради, на підставі якого було виділено земельну ділянку. Акт не містить відомостей кому відведено земельну ділянку, на підставі якого документу і для якої мети. Також надано довідку про те, що рішенням Дзержинського міськвиконкому відведена земельна ділянка для побудови індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу на ту обставину, що під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Аналогічний висновок міститься в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)".

Таким чином документом, який підтверджує надання земельної ділянки для здійснення будівництва є рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування з відповідною метою.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, у реєстрації права власності йому було відмовлено відповідачем з огляду на те, що він не є користувачем земельної ділянки на якій збудовано гараж.

З огляду на наведене, вищевказаний акт від 07.09.1981 року, за відсутності рішення відповідного органу влади чи органу місцевого самоврядування, зазначені документи, а саме довідка та акт, не можуть самі по собі, беззаперечно доводити факт виділення позивачу земельної ділянки для здійснення будівництва гаражу. Окрім того суд звертає увагу, що в довідці зазначено про виділення ділянки для будівництва інивідуального житлового бунику, а не гаражу.

Інших доказів на підтвердження надання позивачу земельної ділянки для здійснення будівництва гаражу суду не надано.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на наведене, позивачем не доведено ту обставину, що будівництво гаража було ним здійснено на земельній ділянці, яка йому було попередньо передана або надана у користування з цією метою.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного гаража ( за твердженням позивача це 1992 рік) регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

На підтвердження будівництва гаража позивачем надано договір № 60 від 15.06.1983 року про ремонт та будівництво житлових будинків, квартир, господарських, побутових забудов та споруд на замовлення населення, відповідно до якого підрядник прийняв на себе виконання робіт по ремонту, будівництву за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд не може прийняти зазначений договір як доказ будівництва гаражу, з огляду на те, що відповідно до позовної заяви гараж розміщуєтьяс по АДРЕСА_1 . Окрім того у зазначеному договорі відсутні відомості про об`єм та найменування робіт.

Жодних інших договорів на здійснення будівельних робіт, проектної або іншої дозвільної документації, актів прийняття в експлуатацію суду не надано.

Відомостей про те, що право власності на збудований позивачем гараж було зареєстровано позивачем та відповідна споруда була прийнята в експлуатацію позивачем не надано.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на гараж, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації від 24.12.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У свою чергу, позивач у позові про визнання права власності це особа, яка вже є власником.

Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. ( частина 2 статті 376 ЦК України)

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена їй для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Окрім того, суд звертає увагу, що подаючи позов про визнання права власності на майно позивач не зазначає достатніх відомостей, які б дозволили однозначно ідентифіковати майно ( його місцезнаходження) на яке він просить визнати право власності, а саме не зазначено адресу або номеру гаражу, кадастровий номер земельної ділянки на якій збудовано гараж, а зазначено лише населений пункт та вулицю на якій знаходиться гараж.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає позовні вимоги позивача про визнання права власності такими, що не підлягають задоволенню відповідно до вимог ст. 392 ЦК України.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до порядку передбаченого ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області (85200, Донецька область, м.Торецьк, вул.Маяковського, 24а, код ЄДРПОУ 41552929) про визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Донецького апеляційного суду через Дзержинський міський суд Донецької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.01.2020 року.

Суддя М.М. Скиба