Рішення № 87086462, 22.01.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2020 справа № 914/2354/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сварка трейдинг ЛТД”, м. Київ,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі філії “Стрийський вагоноремонтний завод” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Стрий, Львівська область,

предмет позову: стягнення 73 994,00 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань по договору поставки № СВРЗ-03-22-17-190/Ю від 25.09.2017 року,

без виклику сторін.

ПРОЦЕС

18.11.2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Сварка трейдинг ЛТД” до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 73 994,00 грн.

Ухвалою суду від 25.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі – 26.12.2019 року. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов та 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана сторонами, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

16.12.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, 28.12.2019 року – заперечення на відповідь на відзив.

21.12.2019 року позивачем подано відповідь на відзив.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору він здійснив поставку товару на суму 57 156,00 грн., про що свідчить підписана представниками сторін видаткова накладна № 8994 від 20.10.2017 року. Останній строк належної оплати товару сплинув 03.11.2017 року. Свої зобов`язання з оплати товару Філія «Стрийський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» не виконало. Відтак, позивач заявляє до стягнення 57 156,00 грн. боргу, а також за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нараховує також 4395,53 грн. пені, 8 984,92 грн. інфляційних втрат і 3457,55 грн. 3% річних.

Відповідач стосовно заявлених вимог заперечує. Стверджує, що ним 09.12.2019р. згідно з платіжним дорученням № 2385847 сплачено заборгованість за договором поставки № СВРЗ-03-22-18-190/ю від 25.09.2018р. в сумі 52668,00 грн. Також звертає увагу, що початок прострочення за видатковою накладною № 8994 від 20.10.2017р. розпочався 03.11.2017р. і шестимісячний строк для нарахування пені за вказаною накладною закінчився 03.04.2018р., тому розрахунок пені є необгрунтованим. Щодо розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат, зазначає, що розмір інфляційного збільшення боргу за період листопад 2017 року по серпень 2019 року становить 8 001,84 грн. Стосовно заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, відповідач заперечує їх вартість та вказує, що враховуючи фактичну часткову сплату заборгованості, ціну позову, характер спірних правовідносин, категорію складності та обсяг доказів, розмір витрат на правову допомогу в сумі 7000,00 грн. є неспівмірним. Також зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу документально не підтверджені, оскільки підписи адвоката на договорі про надання адвокатських послуг № 01/11/2019 від 01.11.2019. та на видатковому касовому ордері від 07.11.2019. не є ідентичними. Відтак, відповідач просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 4 395,53 грн. у зв`язку зі спливом строку позовної давності, відмовити в стягненні інфляційних збитків в розмірі 983,08 грн. за безпідставністю, закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 52 668,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

25.09.2017 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі по тексту рішення – відповідач, згідно з договором - покупець) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Сварка Трейдинг ЛТД» (надалі по тексту рішення – позивач, згідно з договором - постачальник) уклали договір поставки № СВРЗ-03-22-17-190/Ю. Відповідно до умов договору постачальник зобов`язується протягом 2017року поставити покупцю товари, зазначені в Специфікації №1 (додаток №1) до даного договору, що є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.

Згідно з п. 4.1, п. 4.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі. Покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання, на підставі виставленого рахунку постачальником. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

Згідно з видатковою накладною № 8994 від 20.10.2017 року на виконання договору № СВРЗ-03-22-17-190/Ю від 25.09.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сварка Трейдинг ЛТД» поставило Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» товар, вартістю з ПДВ 57 156,00 грн. Видаткова накладна підписана представниками обох сторін, зокрема, зі сторони покупця Кухтієм А.Р. на підставі довіреності № 687 від 19.10.2017 року.

Станом на 05.11.2019 року сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків по договору № СВРЗ-03-22-17-190/Ю від 25.09.2017 року, відповідно до якого заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварка Трейдинг ЛТД» становить 57 156,00 грн.

Із листування між сторонами вбачається, що позивач звертався до відповідача з листом від 04.03.2019 року про необхідність сплати заборгованості в розмірі 57 156,00 грн., а відповідач згідно з листом від 23.08.2019 року повідомляв позивача про вжиття до 10.10.2019 року всіх заходів щодо виділення фінансування для погашення заборгованості по договору 57 156,00 грн.

Із матеріалів справи також встановлено, що 06.12.2019 року, тобто після відкриття провадження в даній справі відповідачем сплачено позивачу 52 668,00 грн. згідно з рахунком № 4968 від 20.10.2017 року зг. дог. № СВРЗ-03-22-17-190/Ю від 25.09.2017 року.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, 20.10.2017 року на виконання договору № СВРЗ-03-22-17-190/Ю від 25.09.2017 року позивач поставив відповідачу товар, вартістю з ПДВ 57 156,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом вище встановлено, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання, на підставі виставленого рахунку постачальником. Згідно зі ст.256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відтак, останнім днем для оплати отриманого товару було 01.11.2017 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не здійснив оплати отриманого 20.10.2017 року товару у строки, погоджені сторонами в договорі. Натомість часткову оплату (в розмірі 52 668,00 грн.) здійснено лише 09.12.2019 року. Відповідно, згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України спір між сторонами щодо стягнення 52 668,00 грн. основного боргу на даний час відсутній, у зв`язку з чим провадження в частині стягнення 52 668,00 грн. основного боргу підлягає закриттю. Разом з тим, докази оплати решти вартості товару, в сумі 4 488,00 грн., у матеріалах справи відсутні. Враховуючи невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті вартості отриманого товару у повному обсязі, суд доходить висновку про необхідність захисту порушеного права позивача на отримання належної плати за поставлений товар, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 4 488,00 грн. підлягає задоволенню.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Позивачем за період прострочення 03.11.2017-03.05.2018 року нараховано пеню в розмірі 4 395,53 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Перевіривши правильність розрахунку пені, не виходячи за періоди, визначені позивачем, та за отримані позивачем суми, суд зазначає, що позивачем пораховано пеню за період 03.11.2017-03.05.2018 року із застосуванням ставки НБУ і її сума визначена правильно – 4 395,53 грн. Суд зазначає про безпідставність тверджень відповідача про необґрунтованість розрахунку пені і звертає увагу відповідача, що шестимісячний строк її нарахування закінчується 03.05.2018 року, а не 03.04.2018 року.

Щодо заявленої відповідачем позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд зазначає таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 257 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене, право позивача на звернення до суду із вимогою до відповідача про стягнення пені за порушення виконання зобов`язання, строк виконання якого закінчився 01.11.2017 року, тривало упродовж року, тобто до 02.11.2018 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом позивач звернувся лише 14.11.2019 року, тобто із пропуском встановленого законом строку позовної давності. Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 р. у справі № 911/3677/17).

Позивач обгрунтовує причини пропуску строку позовної давності та просить визнати їх поважними і не застосовувати наслідки спливу позовної давності. Так, сторона зазначає, що упродовж тривалого часу позивач не звертався до суду з позовом, у зв`язку із тим, що відповідач неодноразово визнавав суму боргу та просив позивача надати додатковий строк для оплати цього боргу. Цей факт також підтверджується офіційним листом відповідача від 23.08.2019 року № 1716, в якому відповідач наголосив на важку фінансова ситуацію та зазначив що погашення заборгованості відбудеться до 10.10.2019 року, а також підписанням між боржником і кредитором акта звірки взаєморозрахунків. Крім цього, відповідно до реєстру відвантажень позивачем з 20.10.2017 року по 19.07.2019 року здійснено 40 поставок на склад відповідача на загальну суму 1 406 082,72 гривні.

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Аналізуючи наведені позивачем підстави поважності причин пропуску строку на звернення до суду в межах встановленої законом позовної давності, суд не визнає такі поважними та такими, що об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення з даним позовом. Наведені обставини залежали лише від волі сторони. Твердження з посиланням на листи та підписаний акт звірки відповідачем, яким, на думку позивача, переривалась позовна давність, не підтверджують позиції позивача, оскільки такі виготовлені у 2019 році, тобто уже після спливу річного строку позовної давності. Відтак, суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними. Натомість задоволенню підлягає заява відповідача про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення 4 395,53 грн. пені у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Здійснюючи перевірку проведеного позивачем розрахунку, не виходячи за періоди, визначені позивачем, та за отримані позивачем суми, суд зазначає, що 3 % річних пораховані правильно, тому позовна вимога в частині стягнення 3 457,55 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат за період листопад 2017 – серпень 2019 року, суд зазначає, що такий здійснено позивачем шляхом виведення сукупного індексу інфляції, що відповідає приписам листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, застосування якого допускається Пленумом Вищого господарського суду України згідно з постановою від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань». Так, позивач здійснює посилання на постанову Верховного Суду справі № 905/600/18 від 05.7.2019 року, в якій зазначено, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Суд зазначає, що наведене відповідає рекомендаціям, викладеним у постанові від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань». Водночас, як зазначалося вище, позивач має право також застосовувати методику, передбачену листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. Відтак, суд не вважає доводи відповідача щодо зменшення розміру інфляційних втрат обґрунтованими. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат із застосуванням сукупного індексу інфляції за період листопада 2017 – серпня 2019 року, суд зазначає, що такий становить 114,91%, а не 115,72 %, як визначено в розрахунку позивача (у розрахунку позивачем пропущено індекс дефляції за липень 2018 року, який становив 99,3%). Відтак, розмір інфляційних втрат становить 8 521, 96 грн., а не 8 984,92 грн., як пораховано позивачем. Враховуючи наведене, позовна вимога в частині стягнення 462,96 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч .1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткову сплату основного боргу відповідачем після відкриття провадження у справі, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Здійснююч розподіл судових витрат, суд звертає увагу, що позивачем заявлено до стягнення 7 000,00 грн. в рахунок відшкодування послуг на отримання професійної правничої допомоги. На підтвердження подано договір про надання адвокатських послуг № 01/11/19 від 01.11.2019 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Сварка Трейдинг ЛТД» доручає та оплачує, а адвокат Дзюбенко Ростислав Вікторович, серед іншого, бере на себе зобов`язання вести від імені клієнта справи у всіх судових установах України. До позовної заяви також долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та видатковий касовий ордер від 07.11.2019 року на суму 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд звертає увагу, що на підтвердження понесення витрат саме в розмірі, заявленому до стягнення, позивачем не надано належних доказів, а саме не надано доказів складення сторонами детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у даній справі. Договір не містить умов та положень, з яких можна встановити факт надання і обсяг наданої адвокатом Дзюбенком Р.В. правничої допомоги саме у справі № 914/2354/19. Додаток № 1, обовязковість якого передбачено п. 4.1 договору, до матеріалів справи позивачем не долучено. Наведене не відповідає приписам ст. 126 ГПК України та не дає суду підстав визнавати вказану позивачем суму, такою, що підлягає відшкодуванню відповідачем. Крім цього, у матеріалах справи відсутній ордер чи довіреність, які були б видані адвокату Дзюбенку Р.В. для надання правової допомоги позивачу в даній справі та підтверджували б його представництво відповідно до приписів ст. 60 ГПК України. Відтак, суд вважає, що позивач не довів отримання правової допомоги в даній справі на суму 7 000,00 грн., у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні відповідної вимоги з наведених підстав. Щодо заперечень відповідача про неспіврозмірінсть витрат позивача на правничу допомогу та їх необгрунтованість, суд зазначає, що такі не враховуються, оскільки відсутність документального підтвердження надання позивачу правничої допомоги в даній справі унеможливлюють здійснення перевірки розміру таких витрат по суті.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 126, 129, 231, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження в частині стягнення 52 668,00 грн. основного боргу закрити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ЄДР 40075815) в особі філії “Стрийський вагоноремонтний завод” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (код ЄДРПОУ ВП: 40123439, 82400, Львівська обл., місто Стрий, вул. Зубенка, будинок 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сварка трейдинг ЛТД” (код ЄДР 40927972, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, будинок 59-Б) 4 488,00 грн. боргу, 8 521, 96 грн. інфляційних втрат, 3457,55 грн. 3% річних і 428,38 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

4. У задоволенні позовних вимог про стягнення 462,96 грн. інфляційних втрат, 4 395,53 грн. пені та 7 000,00 грн. в рахунок відшкодування послуг на отримання професійної правничої допомоги відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 22.01.2019 року.

Суддя Матвіїв Р.І.