Рішення № 87082543, 21.01.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23314/19

провадження № 2/753/401/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Комаревцевої Л.В.

з секретарем Гаврилюк О.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гросман О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту - відповідач, ПАТ «Українська залізниця») про визнання наказу про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що його звільнили згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та вважає звільнення незаконним і безпідставним, оскільки він не є суб`єктом трудових правовідносин, який може бути звільнений на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, завданими діями йому нанесено моральну шкоду, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

В останній редакції позовних вимог просив суд визнати незаконними та скасувати наказ № 759-ос/тр від 26.12.2016, наказ № 2428/ос від 22.12.2016, поновити на посаді головного бухгалтера з 26.12.2016, стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 по 31.07.2017 у розмірі 81552.44 грн. та компенсацію моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.09.2017 в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди - відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 09.11.2017 залишено без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.09.2017.

28 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою позивача відкрито касаційне провадження.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного суду від 10 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Постановою Верховного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 09.12.2019 прийнято до провадження дану справу, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження в судове засідання з викликом сторін на 21.01.2020.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі та просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Згідно зі ст. 233 КЗпПУ працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2016 згідно наказу № 73 ос/тр позивач був прийнятий на посаду головного бухгалтера філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» ПАТ «Українська залізниця» (т.1 а.с. 15, 18).

Наказом № 759-ос/тр від 26.12.2016 позивач був звільнений у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (т.1 а.с. 16, 19).

26 грудня 2016 року позивач отримав трудову книжку та розрахунок щодо виплати одноразової грошової допомоги з виплатою вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку, відповідно до норм встановлених згідно ст. 44 ЗКпП України, що підтверджується розрахунковим листком за грудень від 26.12.2016 (т.1 а.с. 20).

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Отже, мають бути присутні дві обставини (факти): звільнений працівник повинен бути посадовою особою та повинно відбутись припинення його повноважень та звільнення в порядку передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського підприємства.

Відповідно до ст. 89 ГК України та п. 15 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514?VI, посадовими особами органів акціонерного товариства є фізичні особи, які можуть бути головою та членами наглядової ради; виконавчого органу; ревізійної комісії; ревізором акціонерного товариства; а також головою та членами іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено Статут ПАТ «Укрзалізниця» (далі - Статут), згідно з яким для забезпечення функціонування товариства утворюються органи товариства, а також апарат управління товариством.

Відповідно до статті 52 Статуту органами товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління, ревізійна комісія.

Статтею 81 Статуту встановлено, що колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є правління.

Згідно з Положенням про філію «Центр транспортного сервісу «Ліски» ПАТ «Укрзалізниця», затвердженим наказом від 26 лютого 2016 року № 131, філія є відокремленим підрозділом ПАТ «Укрзалізниця», який не має статусу юридичної особи та не є органом товариства в розумінні статей 51, 52 Статуту та пункту 15 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства», який створений для забезпечення функціонування діяльності відповідача і є лише підрозділом юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину функцій господарського підприємства.

Пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Норму частини першої статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VII, який набрав чинності 01 червня 2014 року.

Як зазначив Верховний суд в постанові від 25.09.2019, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , проаналізувавши пояснювальну записку до законопроекту зазначеного вище закону можна дійти висновку про те, що доповнення частини першої статті 41 КЗпП України пунктом 5 було обумовлено нагальною потребою у вдосконаленні законодавчих актів, що регулюють припинення повноважень та звільнення посадових осіб виконавчих органів юридичної особи та посилення їх матеріальної відповідальності і відповідно не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, окрім працівників, які входять до їх виконавчих органів.

Дія положень ч. 3 ст. 99 ЦК України та п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачає право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, з будь-яких підстав; реалізація цього права гарантується нормами корпоративного права для припинення негативного впливу на управлінську діяльність товариства.

Пункт 5 статті 41 КЗпП України встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб».

Як у назві цієї норми «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов», так і у її змісті закладені певні особливості розірвання трудового договору з працівником, який є посадовою особою.

Розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються. Поняття «посадові особи господарського товариства» встановлено в частині другій статті 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради.

У статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» міститься уточнене поняття «посадових осіб органів акціонерного товариства». Це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Оскільки Законом №1255-VІІ від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України «Про акціонерні товариства», розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв`язку можна дійти висновку, що термін «посадові особи» був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не був членом наглядової ради чи правління ПАТ «Укрзалізниця», а працював на посаді головного бухгалтера Філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» ПАТ «Укрзалізниця», яка не є самостійною юридичною особою, його призначення і фактичне звільнення відбулось за рішенням засідання правління, як виконавчого органу товариства, а отже його посада не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Беручи до уваги викладені обставини, зокрема відсутність доказів наявності у позивача повноважень посадової особи, оспорювані позивачем накази є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Протилежного представником Відповідача в належний спосіб не доведено.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та вимог КЗпП України, оскільки, відповідачем не доведено, що звільнення позивача відбулось без порушення чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено - головного бухгалтера філії "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" з 26.12.2016.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З довідки філії ЦТС «ЛІСКИ» ПАТ «Укрзалізниця» № 4/3п від 18.01.2017, оформленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вбачається, що середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 551.03 грн. (т1 а.с. 183)

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.12.2017 по 31.07.2017 в розмірі 81552.44 грн.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз`яснено, що виходячи з принципу процесуальної рівноправності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що пояснення представника відповідача спростовуються приведеними вище доказами, а тому не можуть прийматися до уваги в обґрунтування законності його звільнення з роботи.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що позивачу було нараховано та виплачено всі необхідні нарахування (в тому числі одноразова грошова допомога з виплатою вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку).

Пленум Верховного Суду України постановою «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992, роз`яснив, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Отже, факт здійснення вищевказаних нарахувань позивачу має значення саме при розрахунку (оплаті) за час вимушеного прогулу позивача. В той же час, вимога про відшкодування моральної шкоди є відокремленою (самостійною) від оплати за час вимушеного прогулу та виплачених нарахувань встановлених чинним законодавством України (в тому числі одноразової грошової допомоги з виплатою вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку).

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується, як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (постанова ВСУ від 25.04.2012 № 6-23цс12).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно приписів ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частина 3 ст. 23 ЦК України, визначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Таким чином, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на встановлення обставин порушення роботодавцем законних прав позивача на виплату заборгованості по заробітній платі, що призвело до вимушених змін у життєвих стосунках позивача, суд дійшов висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди.

При цьому визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 10000,00 грн. суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, засади розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В свою чергу, у ході розгляду даної справи відповідачами, у порядку статті 81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог, а також не було обґрунтовано наявність передбачених статтею 82 ЦПК України обставин, які б зумовлювали звільнення від доказування наявності наведених ним обставин.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.88 ЦПК україни стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п.1ч.1 ст.5 Закону України « По судовой збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

При цьому, згідно з ч.3 ст.6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Виходячи з даної норми закону, задоволення судом 5 вимог позивача, враховуючи ставки судового збору у вимогах майнового та немайнового характеру, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь держави 2560 грн. та 640 грн. на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279, 280-289, 354-354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) № 759-ос/тр від 26.12.2016 ФІЛІЇ "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" щодо звільнення за п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 );

Визнати незаконним та скасувати наказ № 2428/ос від 22.12.2016 ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" щодо звільнення за п. 5 ч.1. ст. 41 КЗпП України ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 );

Поновити на посаді головного бухгалтера філії "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) з 26 грудня 2016 року;

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 грудня 2016 року по 31 липня 2017 року у розмірі 81552,44 грн. (вісімдесят одна тисяча п`ятсот п`ятдесят дві гривні 44 копійки).

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Тверська, буд. 5) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) компенсацію моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок).

Допусти негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості заробітної плати за один місяць з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Тверська, буд. 5) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) у розмірі 11020,60 грн. ( Одинадцять тисяч двадцять гривень 60 копійок).

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код - 40075815) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір - 640 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код - 40075815) на користь держави судовий збір за чотири вимоги немайнового характеру - 2560 грн. (дві тисячі пятсот шістдесят гривень 00 копійок).

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.01.2020

Суддя: Комаревцева Л.В.