Рішення № 87081177, 09.12.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/13075/18

Провадження №2/521/674/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання прав та обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом, за зустрічним ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Одеської міської ради про визнання прав та обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом, третя особа - ОСОБА_3 ,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання прав та обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом, за зустрічним ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Одеської міської ради про визнання прав та обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом, третя особа - ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду ОСОБА_1 вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ДТП загинули його батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , після смерті яких відкрилась спадщина у вигляді завершеного будівництва, яке не було здано в експлуатацію, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за законом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем за законом ОСОБА_4 , звернулись із відповідними заявами про прийняття спадщини, але приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю. їм було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, через відсутність правовстановлюючих документів на майно.

Крім того, між сторонами існує спір щодо визначення розміру часток прав забудовників на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Як зазначає сторона позивача, ОСОБА_6 є спадкоємцем лише ОСОБА_4 , а права забудовників на спірне майно за адресою: АДРЕСА_1 , належали померлим, як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_5 , які на час будівництва знаходились у шлюбі.

Так, ОСОБА_1 вважає, що фактично прийняв спадщину після смерті його матері у розмірі 50% та після смерті його батька у розмірі 100%, а тому просив визнати за ним права забудовника щодо ѕ частин житлового будинку під літ «М», загальною площею 233,1 кв.м., житловою площею 158,0 кв.м., прибудов «М1, м», гаражу під літ. «Н», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому закінчених будівництвом, відсоток готовності яких становить 100%, із правом здачі цієї частини будинку в експлуатацію та отримання на своє ім`я документів, що посвідчують право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , померлих ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку із чим, реалізуючи свої цивільні права, з метою належного оформлення спадкових прав ОСОБА_1 звернувся із відповідним позовом до суду.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду із відповідним зустрічним позовом, ОСОБА_2 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ДТП загинули її мати - ОСОБА_4 та вітчим - ОСОБА_5 , після смерті яких відкрилась спадщина у вигляді завершеного будівництва, яке не було здано в експлуатацію, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 вказувала, що будівництво здійснювалось її матір`ю - ОСОБА_4 на підставі усіх необхідних дозволів відповідно до проектної документації.

Так, ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_4 , проте, їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії та запропоновано звернутись до суду.

ОСОБА_2 вважає, що має право на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті її матері - ОСОБА_4 , а тому просила суд визнати за нею права забудовника щодо1/2 частини житлового будинку під літ «М», загальною площею 233,1 кв.м., житловою площею 158,0 кв.м., прибудов «М1, м», гаражу під літ. «Н», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому закінчених будівництвом, відсоток готовності яких становить 100%, із правом здачі цієї частини будинку в експлуатацію та отримання на своє ім`я документів, що посвідчують право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2019 року залучено до участі у даній цивільній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3 .

Сторони правом подачі відзивів на заявлені позови не скористались, відзиви до суду не надходили.

ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з`явився, але від представника особи на адресу суду надійшла заява про підтримання позову ОСОБА_1 із клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 211 ч.3 ЦПК України.

ОСОБА_6 у відкрите судове засідання не з`явилась, але від особи на адресу суду надійшла заява про підтримання позову ОСОБА_6 із клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 211 ч.3 ЦПК України.

Представник Одеської міської ради у відкрите судове засідання не з`явився, установа про розгляд справи була повідомлена належним чином, причини неявки представника суду не відомі.

ОСОБА_3 у відкрите судове засідання не з`явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги пояснення сторін за суттю спору і підставами звернення до суду, надавши належну юридичну оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 12 вересня 2016 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 12 вересня 2016 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Селезньовою Г.М., ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила 26/100 частин будинковолодіння з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яке у цілому складається із 2-ох кам`яних житлових будівель, загальною площею 42,2 кв.м., та надвірних споруд «Д, В, Л, К» - сараїв, «Ж» - котільної, «З» - вбиральні, «И» - душу, №1-3 огороджень, І- мостіння, ІІ - басейна, розташованих на земельній ділянці розміром 616 кв.м.

Як вбачається із висновку №32/18, складеного судовим експертом Сікорською О.А. 29 травня 2018 року, розміщення на земельній ділянці АДРЕСА_1 житлового будинку літ. «М» на надвірних будівель і споруд частково відповідають нормативним вимогам державних будівельних норм, адже розміщення вказаних будівель не відповідає ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень»: 3.25», ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт»: п. 8.10».

Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради №481564.36.17 від 09 березня 2017 року станом на 31 грудня 2012 року право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано: 26/100 частин за ОСОБА_4 , 74/100 частин за ОСОБА_3 .

Як вбачається із листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради №483191.36.17 від 28 березня 2017 року будинок літ. «М», загальною площею, 185,5 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., гараж літ «Н», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктами самочинного будівництва.

Судом звернуто увагу на листи ОСОБА_1 від 13 липня 2018 року та ОСОБА_2 від 17 липня 2018 року, із яких вбачається спір між сторонами щодо визначення часток на спірні майнові права.

Згідно із дублікатом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Малиновського районного управління юстиції м. Одеси 13 травня 2006 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 17 жовтня 1980 року.

Відповідно до ст. 60 ч. 1 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 57 СК України визначено вичерпний перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Але, ОСОБА_6 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не надала доказів на підтвердження того, що майнові права на новозбудоване майно за адресою: АДРЕСА_1 , належали лише ОСОБА_4 .

Тобто, права на об`єкти майнових прав, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , спільно належали померлому подружжя - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Ленінським відділом РАЦС м. Одеси 07 червня 1991 року, народилась ОСОБА_8 , батьками вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 , виданого ВРАГС виконкому Одеської міської Ради народних депутатів 23 вересня 1994 року, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 23 вересня 1994 року, після укладення шлюбу, зокрема, дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_12 ».

Дійсно, згідно із ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Як наводить ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У силу ст. 1258 ч. 1, 2 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. При цьому, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦК України.

Як закріплене в ст. 1261 ч. 1 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відтак, з`ясовані судом обставини свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є спадкоємцями першої черги після померлої ОСОБА_4 , крім того, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_5 .

Згідно із ст. 328 ч. 1, 2 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 182 ч. 1, 2 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Отже, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Указаними нормами права визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Разом з тим, статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб`єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб`єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Але, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не надали до суду доказів на підтвердження того, що спірне майно є об`єктом завершеного будівництва, відповідає державно-будівельним нормам, збудоване у встановленому законом порядку на підставі дозвільної проектної документації. До того ж, у матеріалах справи присутні докази, що за адресою: АДРЕСА_1 збудовано самочинно будівлі, що не відповідають державно-будівельним нормам.

Положеннями ст. 15, 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав і інтересів. При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950). Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

У параграфі 22 рішення у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. рішення у справі «Броніовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland», заява №31443/96, п. 98).

Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Меллахер та інші проти Австрії» («Mellacher and Others v. Austria», заява №10522/83; 11011/84; 11070/84), «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» («Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland»), заява №12742/87), визначив, що під поняттям «майно» мають розумітись і «правомірні очікування», «законні сподівання» особи.

Згідно з рішенням Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (ст. 13 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Однак, за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 12 ч.3, ст. 81 ч.1,6 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява №4909/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).

Перевіривши факти і обставини, якими сторони обґрунтовували свої вимоги, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, встановивши характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, і надавши їм належну правову оцінку, - суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , адже сторонами не надано жодних допустимих доказів на підтвердження обставин, на які сторони посилались у своїх позовах.

Згідно зі ст. 141 ч. 1, 2 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із висновком суду про відмову в позовах, суд покладає судові витрати на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання прав та обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом - відмовити.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Одеської міської ради про визнання прав та обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного рішення: 09 грудня 2019 року.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Одеська міська рада - місцезнаходження: 65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691.

ОСОБА_3 - місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , інші відомості відсутні.

Суддя: І.В. Плавич