Рішення № 87080319, 20.01.2020, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/5297/14-ц

Провадження № 2/946/803/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2020 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді – Присакар О.Я.,

за участю секретаря судового засідання – Аубекерової Г.В.,

представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості в розмірі 3778,53 доларів США, що складається з: 1993, 77 долара США - заборгованості за кредитом, 3584, 77 долара США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 853, 56 долара США – заборгованість з комісії за користування кредитом, 42, 30 долара США – штраф (фіксована частина), 177, 92 долара США – штраф 9процентна складова) та від цієї суми віднімається 2873, 79 долара США, стягнутих за наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 29.04.2010 року, мотивуючи тим, що відповідно до договору № б/н від 22.02.2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 2000,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач умови Договору виконав в повному обсязі, проте відповідач платежі належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 30.06.2014 р. за ним виникла заборгованість у загальній сумі 3778,53 доларів США, яку до теперішнього часу не погашено.

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 09.10.2014 року, було стягнуто з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» суму заборгованості в розмірі 3778,53 доларів США, що за курсом 11,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2014 року складає 44662,19 грн. за кредитним договором № б/н від 22.02.2008 року; витрати по сплаті судового збору в розмірі 446,62 грн.

ОСОБА_2 звернулась із заявою про перегляд заочного рішення, мотивуючи тим, що рішення по справі було ухвалено за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тим самим був позбавлений можливості надати докази на підтвердження суперечливих обставин підписання додаткової угоди до кредитного договору та розміру суми заборгованості.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.06.2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення – задоволено. Заочне рішення від 09.10.2014 року ухвалене по цивільній справі № 500/5297/14-ц (провадження 2/500/2472/14) за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасовано. Призначити справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Крім того, згідно відзиву від 20.12.2018 року зазначив, що доказів отримання відповідачем зазначених коштів позивач не надав. З поданої заяви б/н від 22.02.2008 року вбачається, що у строчці «Кредитний ліміт в сумі» нічого не зазначено, що є підставою для ствердження про не надання кредитного ліміту взагалі. Документів в підтвердження будь яких змін кредитного ліміту до суду не надано. Також, згідно наданого розрахунку вбачається, що ставка (поточна заборгованість) та ставка (прострочена заборгованість) постійно змінюються. У заяві б/н не міститься жодних посилання на дві різні процентні ставки. Доказів про правомірність змін та будь-яких доповнень до заяви щодо змін процентної ставки (тарифів) до суду не надано. Доказів про інформування відповідача про введення змін до процентної ставки до позову не надані. Також позивачем не надано доказів про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Пам`яткою клієнта, які є невід`ємною частиною договору та ненадання їх в повному обсязі суду та відповідачеві; доказів поважності пропуску загальної та спеціально позовної давності для подання цього позову. Також, представник відповідача в поясненнях від 15.10.2019 року посилався на те, що з ОСОБА_2 судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 29.04.2010 року вже стягнуто заборгованість в розмірі 2873,79 дол. США, однак нарахування відповідачу заборгованості по процентам за користування кредитом провадить без урахування стягнутої суми боргу. Таким чином, позивач просить двічі стягнути відповідача заборгованість по процентам за користування кредитом, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що 22.02.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н про надання кредиту в сумі 2000,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Банку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації, строком на три роки. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків ЗАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування з закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про що зазначено у п. 1.1 Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повне найменування позивача та скорочене у разі його наявності Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»).

Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 30.06.2014 року заборгованість складає 3778,53 (три тисячі сімсот сімдесят вісім доларів США 53 центи), що за курсом 11,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2014 року складає 44662, 19 (сорок чотири тисячі шістсот шістдесят дві гривні дев`ятнадцять копійок) грн., з яких 1993,77 доларів США – заборгованість за кредитом; 3584,77 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 853,56 доларів США – заборгованість з комісії за користування кредитом; 42,30 доларів США – штраф (фіксована частина); 177,92 доларів США – штраф (процентна складова).

Відповідно до заяви про видачу судового наказу до Малиновського районного суду м. Одеси від 04.02.2010 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2873,79 доларів США за кредитним договором №б/н від 22.02.2008 року, яка складається з: 1993,77 доларів США – заборгованість за кредитом; 608,72 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 75,00 доларів США – заборгованість з комісії за користування кредитом; 62,42 доларів США – штраф (фіксована частина); 133,87 доларів США – штраф (процентна складова) (ас. 96).

Судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 29.04.2010 року №2н-1209/2010, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 2873,79 доларів США за кредитним договором №б/н від 22.02.2008 року (а.с. 95).

За вказаним судовим наказом відкрито виконавче провадження №21865318, що підтверджено постановою про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2010 року з виконання судового наказу №2н-1209/2010 виданого 29.04.2010 року Малиновським районним судом м. Одеси (а.с 32).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Банк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами, комісії та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві, підписаній сторонами 22.02.2008 року, зазначена процентна ставка по кредитному ліміту – 1, 6% в місяць із розрахунку 360 днів у році, однак, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та відсутні умови про стягнення комісії.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісію за користування кредитом і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22.02.2008 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії за користування кредитом та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим Банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд зазначає, що вид банківського кредиту, з огляду на його характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Тому, суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Банку, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22.02.2008 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 853,56 доларів США – заборгованість з комісії за користування кредитом; 42,30 доларів США – штраф (фіксована частина); 177,92 доларів США – штраф (процентна складова).

Приймаючи до уваги, що судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 29.04.2010 року №2н-1209/2010, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 2873,79 доларів США за кредитним договором №б/н від 22.02.2008 року, з яких 1993,77 доларів США – заборгованість за кредитом; 608,72 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 75,00 доларів США – заборгованість з комісії за користування кредитом; 62,42 доларів США – штраф (фіксована частина); 133,87 доларів США – штраф (процентна складова), не підлягають задоволенню вимоги позивач про стягнення з ОСОБА_2 1993,77 доларів США – заборгованості за кредитом.

Враховуючи, що 22.02.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н про надання кредиту в сумі 2000,00 доларів США та строк дії договору зазначений три роки, суд вважає, що після 22.02.2011 року припинилося право позивача нараховувати проценти за користування кредитом.

Такий висновок узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Згідно розрахунку заборгованості, загальна заборгованість відповідача по процентами за користування кредитом, станом на 28.02.2011 року складає: 1552, 32 долара США.

Судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 29.04.2010 року №2н-1209/2010, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 608,72 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не були повернуті в строк, а саме до 22.02.2011 року, підлягають стягненню з відповідача заборгованість по процентам за користування кредитом за кредитним договором №б/н від 22.02.2008 року в розмірі: 1552, 32 долара США - 608,72 доларів США= 943,60 (дев`ятсот сорок три долари США 60 центів), що за курсом 11,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2014 року складає 11153 грн. 35 коп. (одинадцять тисяч сто п`ятдесят гривень три гривні тридцять п`ять копійок).

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надала суду жодного доказу належного, допустимого та достовірного у відповідності до ст.ст.77-79 ЦПК України щодо заперечень проти позову, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідач не спростувала. Відзив на позов не надіслала.

Оскільки умови зобов`язання відповідачем не виконувались належним чином, а сума заборгованості підтверджена розрахунком, суд має всі підстави стягнути з відповідача на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» суму заборгованість по процентам за користування кредитом за кредитним договором №б/н від 22.02.2008 року в розмірі 943,60 (дев`ятсот сорок три долари США 60 центів), що за курсом 11,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2014 року складає 11153 грн. 35 коп. (одинадцять тисяч сто п`ятдесят гривень три гривні тридцять п`ять копійок) та судовий збір в розмірі 446 грн. 62 коп. відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 263-265 ЦПК України, ст.526, 527,530, 1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) до ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість по процентам за користування кредитом за кредитним договором №б/н від 22.02.2008 року в розмірі 943,60 (дев`ятсот сорок три долари США 60 центів), що за курсом 11,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2014 року складає 11153 грн. 35 коп. (одинадцять тисяч сто п`ятдесят гривень три гривні тридцять п`ять копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) витрати по сплаті судового збору в розмірі 446 грн. 62 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через суд першої інстанції, з урахуванням положень п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.01.2020 року.

Суддя: О.Я.Присакар