Рішення № 87077756, 22.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року м. Київ № 826/11853/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А., суддів: Кузьменко А.І., Маруліної Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доНаціонального банку Українипроскасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

01 серпня 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України (надалі також - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20 березня 2017 року, просить:

- скасувати наказ Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області;

- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 57085,96 грн;

- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 265697,44 грн;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної плати за один місяць.

Ухвалою суду від 22 січня 2020 року заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог від 22 листопада 2018 року та від 10 січня 2020 року (надійшла до суду 13 січня 2020 року) у зв`язку з їх надходженням за межами строку, визначеного частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства, а також оскільки до заяви від 10 січня 2020 року, в порушення вимог частини сьомої цієї ж норми Кодексу, не додано доказів направлення її копії відповідачу, такі заяви не були прийняті судом до розгляду та визнані такими, що підлягають поверненню позивачу.

Також ухвалою колегії суддів від 22 січня 2020 року позов ОСОБА_1 в частині вимог про скасування наказу Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 , про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області, стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 265697,44 грн та вимогу допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної за один місяць - залишено без розгляду у зв`язку з пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом.

Отже, предметом дослідження у даній справі є вимоги ОСОБА_1 у редакції його заяви від 20 березня 2017 року про стягнення з Національного банку України на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 57085,96 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в наведеній частині позивач зазначає, що в день звільнення його на підставі наказу директора Департаменту персоналу Національного банку України від 27 березня 2015 року №1892-к відповідачем не було проведено повний розрахунок з позивачем, а саме не виплачено заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року.

У своїх запереченнях на заявлені вимоги відповідач вказував на те, що ОСОБА_1 працював на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області та був звільнений наказом №1892-к Національного банку України від 27 березня 2016 року. У зв`язку небезпекою, яка склалася, починаючи із 16 квітня 2014 року, дня, коли Управління Національного банку України в Донецькій області було захоплене терористами, позивач фактично перестав виконувати свої трудові обов`язки. Фактично останнім місяцем, коли позивач виконував свої трудові обов`язки є червень 2014 року. Не дивлячись на це, позивач, фактично не працюючи до грудня 2014 отримував заробітну плату. Керуючись статтею 15 Закону України «Про Національний України» у зв`язку із нестабільною ситуацією, що склалася в м. Донецьку і м. Луганську і спричинила через загрозу життю та здоров`ю працівників неможливість виконувати управліннями Національного банку України в Донецькій та Луганській областях функцій, визначених Положенням про філії Національного банку України, 20 листопада 2014 року, Національним банком України була винесена Постанова №736 «Про окремі питання оплати праці Працівників управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганських областях та внесення змін до їх граничної чисельності» (далі - Постанова №736). Відповідно до пункту 2 Постанови, скорочувалась чисельність Управління Національного банку України в Донецькій області. Відповідно до пункту 6 Постанови, було зобов`язано Управління Національного банку України в Донецькій та Луганській областях не здійснювати з 01 грудня 2014 року оплату праці працівникам управлінь Національного банку України в Донецькій та Луганській областях, які не залучатимуться до виконання функцій цих управлінь та функцій структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на положення частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини першої статті 94 КЗпП України, що визначають заробітну плату як винагороду, за виконану працівником роботу, відповідач вказує, що оскільки починаючи із липня 2014 року позивач не виконував свої трудові обов`язки, вимога про стягнення заробітної плати за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року є безпідставною та неарґументованою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в судовому засіданні.

На підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл від 10 жовтня 2017 року №6740 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2017 року визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/11853/16 та вказану справу 20 жовтня 2017 року передано на розгляд судді Добрівській Н.А., яка своєю ухвалою від 04 грудня 2017 року прийняла справу до свого провадження та призначила справу до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення його у новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У поданій 20 березня 2017 року заяві позивач, крім іншого, наводить обраховані ним суми заборгованості відповідача по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року.

15 березня 2018 року у підготовчому провадженні представником відповідача поданий відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в яких стверджується про безпідставність тверджень позивача щодо наявності підстав для стягнення з Національного банку України на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року, а також про непідтвердженість нарахованих сум.

У підготовчому засіданні 18 квітня 2018 року судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні колегією у складі трьох суддів.

28 квітня 2018 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких викладено доводи, аналогічні поданим раніше, в тому числі і щодо причин пропуску строку звернення до суду.

Про день, час і місце проведення розгляду справи у судовому засіданні учасники процесу повідомлені у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представників позивача і відповідача.

На підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України 14 червня 2018 року розгляд даної справи продовжено в порядку письмового провадження.

08 листопада 2018 року судом постановлена ухвала про витребування у відповідача додаткових доказів, які були надані останнім на вимогу суду 26 листопада 2018 року, разом з доказом направлення на адресу позивача.

Дослідивши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 працював на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області.

20 листопада 2014 року Правлінням Національного банку України видано постанову за №736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності», у зв`язку з нестабільною ситуацією, що склалася в м. Донецьку і спричинила через загрозу життю та здоров`ю працівників неможливість виконувати Управлінням Національного банку України в Донецькій області своїх функцій, призупинено з 01 грудня 2014 року виконання управліннями Національного банку України в Донецькій та Луганській областях частини своїх функцій та прийнято рішення про скорочення чисельності працівників управління Національного банку України в Донецькій області на 279 одиниць.

Пунктом 6 цієї постанови Правлінням Національного банку України №736 ухвалено не здійснювати з 01 грудня 2015 року оплату праці працівникам управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях, які не залучатимуться до виконання функцій цих управлінь та функцій структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України.

На виконання цієї постанови начальником Управління Національного банку України в Донецькій області видано наказ від 04 грудня 2014 року №238-к «Про скорочення штату та чисельності працівників управління», яким скорочено чисельність працівників Управління Національного банку України в Донецькій області на 279 штатних одиниць.

Підпунктом 2.2. пункту 2 зазначеного наказу визначено обов`язок відділу персоналу попередити працівників управління про їх наступне вивільнення з наказом про скорочення та попередити про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників та здійснити інші організаційні заходи відповідно до вимог законодавства України про працю.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог статті 492 КЗпП України 06 січня 2015 року ОСОБА_1 вручено під підпис персональне попередження на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу про працю України.

27 березня 2015 року Національним банком України виданий наказ №1892-к про звільнення ОСОБА_1 , головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області, з роботи 27 березня 2015 року, у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 наказу від 27 березня 2015 року №1892-к, ОСОБА_1 підлягають здійсненню наступні виплати: компенсація за 10 календарних днів невикористаної відпустки за період з 01 січня 2014 року по 27 березня 2015 року та вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку (стаття 44 КЗпП України).

27 березня 2015 року позивачу вручено трудову книжку, що підтверджується витягом з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

Не погоджуючись зі звільненням та невиплатою заробітної плати за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи правомірність дій відповідача в частині невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за вказаний період, суд враховує наступне.

Призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами, визначається статтею 34 Кодексу законів про працю України як простій.

За змістом частини другої цієї статті КЗпП України, у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (стаття 113 КЗпП України).

Водночас, відповідно до листа Міністерства соціальної політики України №8946/0/14-14/13 від 11 серпня 2014 року неможливість повернення працівника на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, не є простоєм.

Як вбачається з матеріалів справи, в червні 2014 року Управління Національного банку України в Донецькій області було захоплене терористами, що підтверджується листом Голови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року за №21-008/30896 на ім`я Міністра внутрішніх справ України.

У зв`язку з наведеним, як стверджує відповідач, саме з червня 2014 року позивач перестав виконувати свої трудові обов`язки. При цьому, будь-яких підтверджень здійснення своїх трудових обов`язків в Управлінні з червня 2014 року до дати звільнення з посади позивач суду не надав.

Крім того, постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності», призупинено з 01 грудня 2014 року виконання управлінням Національного банку України в Донецькій та Луганській області частини своїх функцій, скорочено чисельність працівників управління Національного банку України в Луганській області та вирішено не здійснювати оплату праці працівникам Управління, які не залучаються до роботи.

Зазначена постанова Національного банку України є чинною і підлягала виконанню. При цьому, не оскаржуючи вказану постанову, позивач наполягає на зобов`язанні відповідача здійснити йому виплату середнього заробітку за період з 01 грудня 2014 року, яка була зупинена на підставі цієї постанови Національного банку України.

Позивачем не надано до суду доказів залучення його до виконання функцій Управління Національного банку України в Донецькій області з 01 грудня 2014 року.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області не було можливості для виконання своїх функцій Управлінням на території Донецької області після закінчення простою з 01 грудня 2014 року, і працівники Управління, які не залучені у відрядження до міста Києва для виконання частини функцій Управління та центрального апарату Національного банку України, не виконували свої посадові обов`язки за трудовим договором із дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, суд приходить до висновку, що оплата праці позивачу правомірно не здійснювалась, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій. В той же час позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст.2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Головуючий суддя: Н.А. ДобрівськаСудді: А.І. Кузьменко Л.О. Маруліна