Рішення № 87077670, 22.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року м. Київ №320/878/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у період з квітня 2017 року по листопад 2018 року включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату ОСОБА_1 , призначеної йому пенсії за віком за період з квітня 2017 року по листопад 2018 року включно.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2019 справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва відповідно до правил територіальної підсудності закріплених в ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України.

29 березня 2019 року автоматичним розподілом між суддями справу №320/878/19 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду м. Києва Вєкуа Н.Г.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року відстрочено позивачу сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення по справі.

Також, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення учасників справи.

03 червня 2019 року через канцелярію суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про заміну сторони по справі - позивача ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступником - ОСОБА_2 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2019 року замінено позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на правонаступника - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем за відсутності правових підстав припинено виплату пенсії з з квітня 2017 року по листопад 2018 року включно.

Відповідач у встановлений судом строк не подав відзиву на позовну заяву.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 04.08.2016 №3004017001; перебував на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримував пенсію призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі електронної пенсійної справи.

Як вбачається із змісту позовної заяви, з моменту взяття на облік та до квітня 2017 року відповідач щомісячно виплачував позивачу належну суму пенсії на банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». Однак, з квітня 2017 по листопад 2018 відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу.

01.02.2018 року адвокат позивача Гиря М.М. направив на адресу відповідача адвокатський запит з вимогою про надання інформації щодо правових підстав припинення виплати пенсії ОСОБА_1 у період з квітня 2017 по листопад 2018 включно з наданням належним чином засвідченої копії відповідного рішення.

Листом від 13.02.2019 №29734/02 Головне управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило представника позивача, що на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про місце проживання/перебування ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії з 01.04.2017.

Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.

Як вбачається з матеріалів справи, адміністративна справа в частині позовних вимог про припинення виплати пенсії є типовою згідно зі зразковою справою № 805/402/18, тому при вирішенні даної справи суд керується висновками Верховного Суду у справі №805/402/18.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Як зазначив Верховний Суд, конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте згідно з наявною в матеріалах справи копією листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплата пенсії позивачу з 01.04.2017 призупинена до з`ясування місця перебування/проживання, оскільки відповідно до списку внутрішньо переміщених осіб, які виїхали понад 60 днів до дати контрольної перевірки згідно даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають кордон наявні відомості про ОСОБА_1 .

Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії з підстав перевірки місця фактичного проживання пенсіонера.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, як визначив Верховний Суд, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Разом з тим, будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії матеріали справи не містять.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у період з квітня 2017 року по листопад 2018 року включно та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 , призначеної йому пенсії за віком за період з квітня 2017 року по листопад 2018 року включно

При цьому, в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18 Великою Палатою Верховного Суду надана оцінка посиланням Управління ПФУ на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та зазначено наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 242, 243, 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у період з квітня 2017 року по листопад 2018 року включно;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_2 , призначену ОСОБА_1 пенсію за віком за період з квітня 2017 року по листопад 2018 року включно.

Рішення в частині виплати пенсії за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа