Рішення № 87075250, 20.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2020 року м. Київ № 640/11126/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 № 337-вк, зобов`язати поновити на посаді начальника управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, в якій просить: визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 № 337-вк, зобов`язати Генеральну прокуратуру України поновити його на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що обіймав посаду начальника управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури. Оскаржуваним наказом позивача призначено на посаду начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури, увільнивши із займаної посади, на підставі подання заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора. Позивач вважає, що наказ є незаконним, оскільки його звільнено із займаної посади та призначено на іншу посаду, яка не була вакантною та без його згоди. Також позивач зазначив, що являється відрядженим до Генеральної прокуратури України для виконання відповідних обов`язків із залишенням на військовій службі, а не для подальшого проходження військової служби.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі. Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оспорюваний наказ від 13.05.2019 № 337-вк видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

У відповіді на відзив позивач виклав свої доводи та заперечення щодо зазначених тверджень відповідача, зокрема, вказав на те, що Генеральний прокурор України під час призначення військовослужбовців Збройних Сил України, відряджених до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, на посади прокурорів не уповноважений застосовувати Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а застосування цього Положення буде перевищенням службових повноважень.

Відповідач подав заперечення на відповідь, в яких зазначив, що доводи позивача є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Міністерства оборони України від 27.03.2015 № 203 вирішено укласти контракт із ОСОБА_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років, його прийнято на військову службу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.

Наказом Генеральної прокуратури України від 16.04.2015 № 90-вк ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури та призначено на посаду заступника начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 16.07.2015 № 55-шц затверджено структуру Генеральної прокуратури України, до якої включено управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері у складі Головної військової прокуратури.

Наказом Генеральної прокуратури України від 21.07.2015 № 267-вк ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління представництв інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 11.09.2018 № 31-шц управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері у структурі та штатному розписі Головної військової прокуратури перейменовано в управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері.

Наказом Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 № 337-вк ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, увільнивши з посади начальника управління представництв інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури.

Наказом Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 № 30-шц у структурі та штатному розписі Головної військової прокуратури ліквідовано: управління процесуального керівництва, управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру безпеки людства та міжнародного правопорядку, та утворено управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях.

Позивач вважає, що вказаним наказом суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи та законні інтереси стосовно гарантій незалежності прокурора, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові підстави, порядок призначення та звільнення прокурорів врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

Згідно частини другої статті 7 Закону України «Про прокуратуру» до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.

Статтею 8 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.

У структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором.

У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора може також покладатися виконання інших службових обов`язків.

Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України «Про прокуратуру» військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною третьою статті 1 цього Закону установлено, що військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Початком проходження військової служби є:

день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;

день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних;

день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Виходячи з викладеного, час початку та закінчення військової служби ніяк не пов`язані із призначенням чи звільненням військовослужбовця з посади, зокрема, в органах прокуратури.

Факт призначення або звільнення з посади військовослужбовця не припиняє правовідносин з приводу проходження військової служби, не змінює їх суті, а лише змінює коло обов`язків військовослужбовця.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (ч. 7 ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Підпунктом 2 пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), установлено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби);

для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця;

за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

за сімейними обставинами - на особисте прохання;

з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;

у зв`язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності;

у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України;

вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов`язків на займаних посадах;

у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій;

у разі відсутності можливості поновлення на попередній посаді у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням по службі - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Абзацом 7 пункту 4.9 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, передбачено, що підставами для видання наказів по особовому складу про призначення і переміщення військовослужбовців на рівнозначні посади є подання.

Згідно з пунктом 112 Положення військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

Таке переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:

неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Отже, норми Положення вимагають одержання згоди військовослужбовця на переміщення лише в окремих, виняткових випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра оборони України від 27.03.2015 № 204 ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі листа заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора від 20.01.2015 №10/5 вих - 15 відряджений до Генеральної прокуратури України для проходження військової служби на відповідних посадах.

У подальшому наказами Генерального прокурора України позивача було призначено на керівні посади пов`язані з управлінням представництвом інтересів держави і громадян, протидії корупції у воєнній сфері.

Наказом Генерального прокурора України від 21.07.2015 №267-вх ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

В подальшому, управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері у структурі та штатному розписі Головної військової прокуратури перейменовано в управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері згідно наказу відповідача від 11.09.2018 № 31-шц.

З метою удосконалення організації роботи Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України згідно наказу Генеральної прокуратури України від 04.02.2019 №5-шц у структурі та штатному розписі Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України перейменовано, у тому числі: підрозділ «управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність» на «управління процесуального керівництва».

Наказом Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 № 337-вк ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України увільнивши з посади начальника управління представництв інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури.

Наведені обставини та норми закону свідчать про те, що наказ про переміщення військовослужбовця на іншу посаду не є примусовою працею, згоди військовослужбовця при переміщенні на вищу або рівноцінну посаду не вимагається, наказ про переміщення військовослужбовця на іншу посаду не змінює правовідносин з приводу проходження військової служби.

До свого переміщення позивач обіймав посаду, визначену пунктом 4 частини другої статті 39 Закону України «Про прокуратуру» - керівник підрозділу Головної військової прокуратури.

Враховуючи наведене суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що є необґрунтованими доводи позивача про те, що оскаржуваний наказ видано всупереч вимогам абзацу 1, пунктів 1-4 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з наведених у цій статті підстав.

Наведені норми не розповсюджуються на посаду, з якої позивача переміщено.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення з адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-8, 11-13 частини другої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором, з підстав, визначених законодавством.

Зазначені приписи закону відсилають до законодавства, яке регулює проходження військової служби, а саме, до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення.

При цьому, слід зазначити, що норми, які передбачають погодження із Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів та Радою прокурорів України призначення, звільнення цивільних працівників, внесення змін до штатної структури військової прокуратури, на військовослужбовців та військові прокуратури не поширюються.

Необхідно враховувати, що у разі припинення правовідносин, пов`язаних із проходженням позивачем військової служби, припиняються його правовідносини і з Генеральною прокуратурою України, оскільки позивач є військовослужбовцем, відрядженим до Генеральної прокуратури України. Водночас припинення правовідносин із Генеральною прокуратурою України не припиняє правовідносин військової служби, що вказує на пріоритетність правовідносин військової служби по відношенню до правовідносин, які випливають із Закону України «Про прокуратуру».

До підстав звільнення з посади військового прокурора слід віднести наступні, визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»:

у зв`язку із закінченням строку контракту;

за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово- лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби;

за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

через службову невідповідність;

у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;

у зв`язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку;

у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);

у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

у зв`язку з неможливістю призначення на іншу посаду у разі прямого підпорядкування близькій особі;

у зв`язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади;

у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;

у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;

у зв`язку з припиненням громадянства України.

Таким чином, з огляду на приписи Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» перелік підстав для звільнення військовослужбовця з посади прокурора значно ширше, ніж підстави, визначені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, також зазначив, що законодавством про працю (ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України) забороняється звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з листа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 12.04.2019 № 839-02-1, листок непрацездатності серії АДЧ № 332500, на який посилається позивач, видано у порушення частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», пункту 1.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 № 455.

Національний військово-клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» визнав помилковим видачу листка непрацездатності серії АДЧ № 332500 позивачу, про що свідчить копія листа від 24.06.2019 №4/3267.

Отже, твердження позивача про порушення Генеральною прокуратурою України положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України щодо звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Також безпідставним є посилання позивача на Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 18.12.2017 № 351, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 26.01.2018 за № 113/31565. Положення визначає основні напрями організації кадрової роботи в органах прокуратури України (крім військових прокуратур). Тобто, Положення не поширюється на військові прокуратури, у тому числі на Головну військову прокуратуру.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що видаючи оскаржуваний наказ від 13.05.2019 № 337-вк відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність прийняття спірного наказу, відтак позов задоволенню не підлягає.

Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко