Рішення № 87073404, 16.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 січня 2020 р. справа № 520/11380/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання - Поволяєвій К.В,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Дядейко О.О.,

представника відповідача - Наумецька Е.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення №0068405706 ГУ ДФС у Харківській області (Київський район м. Харкова) від 14.05.2019 року Головного управління ДФС у Харківській області.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 28.05.2019 року позивач отримав рішення начальника Центрального управління ГУ ДФС у Харківській області №0068405706 від 14.05.2019 р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску щодо сплати штрафу в розмірі 2352,78 грн. та пені 27,01 грн. всього в сумі 2379,88 грн., нараховані за період з 20.07.2018 року до 22.04.2019 року. Позивач вважає вказане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що всі платежі у визначений в оскаржуваному рішенні відповідача період здійснені вчасно, у строки визначені Законом №2464-УІ та в день надходження проведені банком на рахунки ГУ ДКСУ у Харківській області. З огляду на наведене, позивач вважає оскаржувану вимогу необґрунтованою, що є підставою для її скасування.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Через канцелярію суду 10.12.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що оскаржуване рішення винесено правомірно через порушення ФОП ОСОБА_1 строків сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі інтегрованої картки платника податків за 2018 - 2019 рік. З огляду на викладене, відповідач вважає, що оскаржуване рішення винесено правомірно та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , належним чином зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця, перебуває на 3 групі (5%) спрощена система оподаткування обліку та звітності.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалась сплата єдиного соціального внеску за період з 20.07.2018 року до 22.04.2019 року відповідно: квитанції №0.0.1089473214.1, дата оплати 19.07.2018 року на суму 2457,18 грн., сплачено за 2 квартал 2018; квитанції №86 від 19.10.2018 року на суму 2457,18 грн., сплачено за 3 квартал 2018; квитанції №17 від 30.11.2018 року на суму 1638,12 грн., сплачено частково за 4 квартал 2018; квитанції 0.0.1231355446.1, дата оплати 06.01.2019 року на суму 819,06 грн., сплачено за 4 квартал 2018; квитанції №50 від 19.04.2019 року на суму 2547,18 грн., сплачено за 1квартал 2019 року.

28.05.2019 року позивач отримав рішення начальника Центрального управління ГУ ДФС у Харківській області №0068405706 від 14.05.2019 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску щодо сплати штрафу в розмірі 2352,78 грн. та пені 27,01 грн. всього в сумі 2379,88 грн. нараховані за період з 20.07.2018 року до 22.04.2019 року.

З огляду на несвоєчасну сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2, 3, 4 квартал 2018 року та 1 квартал 2019 року відповідачем винесено рішення №0015265606 від 14.05.2019 року про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску щодо сплати штрафу в розмірі 2352,78грн. та пені 27,01 грн. всього в сумі 2379,88 грн. нараховані за період з 20.07.2018 року до 22.04.2019 року, яке є предметом оскарження в межах даної справи.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, 06.06.2019 року звернувся до Головного управління ДФС у Харківській області зі скаргою, за наслідками розгляду якої, листом ГУ ДФС у Харківській області №15204/ФОП/20-40-57-06-22 від 20.06.2019 року в задоволенні скарги відмовлено.

По суті спірних правовідносин судом встановлено наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року N 2464-VI (далі - Закон України N2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі Закону України №2464 розроблено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 8 та ст. 12 Закону N 2464, єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6, п.8 ст.9 Закону України №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Частиною 12 статті 9 Закону України №2464 передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону України №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 ч. 1 ст. 4 цього Закон, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний соціальний внесок (п. 2 ч. 6 розділу ІV Інструкції 449).

Відповідно до п.1 ч.2 розділу ІV Інструкції 449 сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

Згідно п.3 ч.2 розділу ІV Інструкції 449 днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органів доходів і зборів - день списання банком або органом Казначейства суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.

З аналізу зазначених норм встановлено, що днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або органом Казначейства суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів, а у разі сплати готівкою - день прийняття до виконання банком готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, позивачем надано докази своєчасної сплати ЄСВ за 2, 3, 4 квартал 2018 року та 1 квартал 2019 року, а саме до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний соціальний внесок, відповідно п. 2 ч. 6 розділу ІV Інструкції 449.

Посилання відповідача, що зазначені суми були зараховані на рахунок органу доходів і зборів після 19 числа місяця, а тому порушено строк сплати позивачем є необґрунтованим та суперечить п.3 ч.2 розділу ІV Інструкції 449.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів що нараховані позивачем авансові платежі зі сплати єдиного соціального внеску сплачено за 2 квартал 20.07.2018 року, 3 квартал 22.10.2018 року, 1 квартал 22.04.2019 року з порушенням строків сплати ЄСВ.

Судом встановлено, що позивачем фактично була здійснена сплата єдиного внеску, нарахованого за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний соціальний внесок, що було підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення №0068405706 ГУ ДФС у Харківській області (Київський район м. Харкова) від 14.05.2019 року Головного управління ДФС у Харківській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Відносно питання відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся 12.12.2019 року до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просить суд при ухваленні рішення здійснити розподіл судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України. Під час судового засідання представник позивача підтримав вказану заяву та просив стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9100,00 (дев`ять тисяч сто) грн. 00 коп.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував та просив суд у задоволенні заяви відмовити. При цьому жодних пояснень стосовно підстав відмови у задоволення заяви не надав.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

12.12.2019 року позивачем надано до суду заяву про стягнення з відповідача вартості професійної правничої допомоги адвоката, оплаченої позивачем, у розмірі 9100,00 грн. Вартість професійної правничої допомоги адвоката та здійснення її оплати позивачем підтверджується договором про надання адвокатським бюро правової допомоги №10-10/19 від 10.10.2019р.; меморіальний ордер №2PL067825 від 11.12.2019р.; меморіальний ордер №2PL189885 від 10.12.2019року.

З огляду на викладене, представником позивача подано відповідну заяву та докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, які позивач вже сплатив у загальній сумі 9100,00 грн. заздалегідь, тобто до спливу п`яти днів після ухвалення рішення суду та з дотриманням умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Нова редакція КАС України (глава 8) змінює підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зміна підходів до питання компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження можливих витрат максимальною сумою) у новій редакції КАС, водночас, потребувала запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

У новій редакції КАС (частина 4, 5 статті 134) запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у новій редакції КАС закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надані суду: Договір про надання адвокатським бюро правової допомоги №10-10/19 від 10.10.2019р.; додаткова угода до договору про надання правової допомоги №10-10/19 від 10.10.2019р; меморіальний ордер №2PL067825 від 11.12.2019р.; меморіальний ордер №2PL189885 від 10.12.2019року; Акт виконаних робіт №1 до договору про надання правової допомоги від 10.10.2019р. від 27.10.2019р. з детальним описом наданих послуг; Акт виконаних робіт №2 до договору про надання правової допомоги від 10.10.2019р. від 27.10.2019р. з детальним описом наданих послуг.

Судом встановлено, що наданими до суду документами, разом з заявою та представником, представником позивача доведено розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, на підставі поданих представником позивача доказів, зокрема договору, акту виконаних робіт та меморіального ордеру.

Проаналізувавши надані представником позивача докази щодо розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд приходить до висновку про задоволення заяви представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9100,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Скасувати рішення №0068405706 Головного управління ДФС у Харківській області (Київський район м. Харкова) від 14.05.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, буд. 46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, буд. 46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9100,00 (дев`ять тисяч сто) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22.01.2020 року.

Суддя Біленський О.О.