Рішення № 87073339, 16.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2020 р. № 520/12239/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Панова М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчені Т.І.,

представника позивача - Іванова Д.А.,

представника відповідачів - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 09.09.2019 №131-19; скасувати наказ Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 18.03.2019 №94 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення та наказ винесені відповідачем всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини та є протиправними.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що оскаржувані рішення є правомірними та прийнятими з дотриманням вимог законодавства.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 громадянка Афганістану 25.02.2019 звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України в Харківській області.

19.03.2019 отримала повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №26 від 18.03.2019 про те, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» їй відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що її заява є необґрунтованою, бо встановлено, що у неї відсутні умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону. У повідомленні вказано, що підставою для такого рішення є наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 18.03.2019 №94.

Позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України у якій просив скасувати наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

07.11.2019 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №103 від 07.11.2019 в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 09.09.2019 №131-19 про відхилення скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач, ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , за походженням таджичка, мусульманка - сунітка за релігійними переконаннями. На батьківщині, проживала у провінції Фаріяб, село Паштун Кот з батьком - ОСОБА_2 , 1951 р.н., матір`ю - ОСОБА_3 , 1968 р .н., братами: ОСОБА_4 , 1992 р.н ., ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сестрами - ОСОБА_6 , 1993 р .н., ОСОБА_7 , 1995 р . н ., та ОСОБА_8 , 1998 р . н .

Позивач не отримала середню освіту. З 2004 року навчалась у школі «Коист Хана» закінчила 11 класів замість дванадцяти, пояснивши це тим, що на території Афганістану розпочалась війна.

Позивач повідомила, що у квітні 2016 року сім`я отримала лист від руху «Талібан» з погрозами, в якому її батька звинуватили у колишньому членстві у партії НДПА при владі колишнього президента Афганістану Наджибулли, звинуватили за навчання у СРСР, у пропаганді проти ідей мусульман. Заявниця повідомила, що відповідно до вимог руху «Талібан», викладених у листі, батько повинен був передати їм сорок тисяч доларів, братів віддати для участі у боротьбі проти державної влади, а її та сестер віддати в якості дружин. Зазначила, що в разі невиконання зазначених вимог, їх буде вбито.

Після отримання вищезазначеного листа вони вирішили виїхати до сусідньої провінції Балх, м. Мазарі- Шариф , де проживали до липня 2016 року. Заявниця повідомила, що знайомий батька Абдулла, допомагав їм оформлювати паспорти для виїзду за кордон та візи до Таджикистану, крім того повідомила, що вони вирішили їхати до Таджикистану, так як в останньому проживав знайомий батька, який допоміг би переїхати до іншої країни. В ході співбесіди від 15.03.2019, з`ясовано, що коли вона з сестрами та братами переїхали до провінції Балх, через місяць їх батько зник, а мати злякавшись та не повідомивши нічого, також зникла.

ОСОБА_1 стверджує, що виїхала до Таджикистану на підставі паспорту старого зразку, в якому була віза. Після приїзду до м. Душанбе (Таджикистан), де разом із братами та сестрами, проживали приблизно 8-9 місяців. За цей час, вони вирішили переїхати до України, з метою чого, й розпочала процедуру оформлення нового паспорта, оскільки строк дії попереднього закінчувався. Заявниця пояснила, що для оформлення нового паспорта звернулась разом із знайомим батька до посольства Афганістану в Таджикистані, де особисто заповнювала всі документи. При цьому, пояснила, оскільки вона отримала новий паспорт, їй потрібно було отримати й нову візу на перебування в Таджикистані.

Після оформлення вищезазначених документів, з метою переїзду до України, вона підготувала документи для оформлення візи. При огляді паспорту, вбачається наявність двох віз. Першою візою вона не скористалась, пояснюючи це тим, що: «...Спочатку ми отримали візу в Україну, потім у нас віза в Таджикистан була не готова, ми її оновлювали завжди, а потім як мені відкрили візу в Таджикистан, термін дії Української візи закінчувався, тому довелося заново відкривати візу...» (співбесіда від 15.03.2019).

До України заявниця прибула 12.04.2017 на підставі другої візи. У даній візі типу Б, зазначена мета поїздки 04/12, тобто з метою навчання, а саме до університету економіки та права «КРОК» у м. Києві, при цьому на співбесіді від 06.12.2017 повідомила, що нічого, з цього приводу, їй не відомо. Окрім цього, зазначила, що до України прибула разом з братом ОСОБА_4 та сестрою ОСОБА_6, коли інші - прибули 11.04.2017.

За словами, після прибуття до м. Києва вони перебували там приблизно 3 дні, проживали у готелі. У подальшому, однокурсник батька купив їм квитки на потяг, і залізничним транспортом вони прибули до м. Харкова.

Вперше, з клопотанням про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернулась до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІ ОБГ ГУ ДМС України в Харківській області 22.05.2017. Цього ж дня, наказом №80 ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з встановленим фактом того, що вона видає себе за іншу особу.

Вищевказаний наказ 26.05.2017 було оскаржено до Державної міграційної служби, рішенням якої від 20.09.2017 №85-17 скарга ОСОБА_1 була задоволена.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 09.10.2017№206 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі висновку, рішенням ДМС України від 16.07.2018 №223-18, заявниці було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з цим, заявниця звернулась з позовом до Харківського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 09.10.2018 у задоволенні останнього - було відмовлено.

Скориставшись правом на оскарження до Харківського апеляційного адміністративного суду, заявниця отримала постанову від 10.12.2018 - про залишення апеляційної скарги без задоволення.

На дану постанову позивач подала касаційну скарга, за якою ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Вдруге, до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІ ОБГ ГУ ДМС України в Харківській області Ісматулах Феруза звернулась 25.02.2019. Цього ж дня, заяву її було прийнято до розгляду, та документовано довідкою про звернення за захистом в Україні №009422.

У своєму зверненні позивач посилалась на лист погрозу, який було направлено рухом «Талібан» її родині, а саме батькові. Вважає, що при поверненні до Афганістану у неї існує загроза життю, а саме через наміри руху «Талібан» забрати її та сестер у якості дружини, а братів принудити до джихаду проти діючого правління Афганістану. Окрім цього, запевняє, що постраждає від «Талібану`та інших радикально налаштованих мусульман, через те, що не носить традиційний одяг.

Під час співбесіди від 15.03.2019 ,повідомила: «...Якщо я повернуся, Талібан мене вб`є. Тому що у мене тато навчався у Радянському Союзі і не дуже релігійний. І я середньорелігійна, якщо б я була сильно релігійна, то і тут носила б хіджаб....».

До відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області Ісматуллах Феруза надала національний паспорт Ісламської Республіки Афганістан серії НОМЕР_1 , з нотаріально засвідченим перекладом.

Такодж представником відповідача зазначено, що щодо оформлення та отримання документа, позивач надає суперечливу інформацію, що просліджується у ії відповідях на співбесідах від 22.05.2017, де запевняє, що вона при цьому не була присутня, та від 15.03.2019, спростовує надану інформацію, та стверджує, що була присутня, так як при заповненні документів для оформлення, так й при отриманні останнього.

Крім того, відповідачем при огляді наданих документів, встановлено, що сторінка 10 національного паспорту містить візову етикетку з фотокарткою, чорнила якої розмиті у нижній частині. Зверху над фотокарткою (зліва та справа) відсутні візерунки водних знаків, що свідчить про можливі технічні зміни, які вплинули на стан фарби біля фотокартки. Окрім цього, слід звернути увагу, що підписи заявниці відрізняються, на стор. 2, 7 перекладу заяви-анкети, сторінках власноруч написаної заяви - анкети на дарі та стор. 3 національного паспорту.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з метою з`ясування ймовірного внесення змін до паспортного документу заявниці, а також з метою встановлення правдивої інформації щодо обставин оформлення та отримання заявницею її паспорта для виїзду за кордон, ГУ ДМС України в Харківській області звернулося до Управління Служби безпеки України в Харківській області із відповідним запитом (№6301.8.4-215/63.1-18 від 11.01.2018).

За результатами експертного дослідження №14/15 від 25.04.2018, отриманими від Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (лист начальника Управління Служби безпеки України в Харківській області №70/2-6836 від 15.05.2018) встановлені стійкі, суттєві розбіжні ознаки, які виходять за межі варіацій цих ознак у наданих зразках підпису особи, що дозволяє зробити вірогідний висновок, що підпис в графі «Нosder's sSignature» в паспортному документі НОМЕР_2 виконаний не особою, що надавала зразки як ОСОБА_1 .

Щодо мети в`їзду на територію України й оформлення навчальної візи за запрошенням, позивач також надала неправдиву інформацію. Вона запевняє, що їй не відомо від кого було запрошення, та запевняє, що до України з метою навчання - не виїжджала.

З огляду на це, встановлено невиконання вимог п. 15 «Порядку видачі іноземцям та ОБГ запрошень на навчання «стажування» в України та їх реєстрації», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 11.12.2015 №1272. ГУ ДМС України в Харківській області були направлені відповідні запити до Українського державного центру міжнародної освіти (№04/4-31478 від 01.12.2017) та університету економіки та права «КРОК» (№04/4-32659 від 13.12.2017). За отриманою від ДП «Український державний центр міжнародної освіти» інформацією (лист від 21.12.2017 №473), запрошення зареєстровано Вищим навчальним закладом «Університет економіки та права «КРОК», реєстраційний номер №63500 від 04.11.2016, студентка навчалася на 1 курсі, ОКР бакалавр, очна форма навчання, наказ про відрахування №11С-1 від 02.02.2017. За інформацію ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», запрошення на навчання №0000063500 було видано, але в Університет громадянка не прибула, до занять не приступила (лист від 27.12.2017 №474).

Суд зазначає, що відповідно до Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та протоколу 1967 року, які стосуються статусу біженців) встановлено, що, хоча обов`язок подавати докази, лежить на особі, що подає клопотання, обов`язок оцінювати всі відповідні факти ділиться між заявником та перевіряючим державним чиновником.

Відповідно до п.п. 196 «Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців» УВКБ ООН: «...196. Загальний правовий принцип полягає в тому, що обов`язок подавати докази лежить на особі, що подає клопотання, що заявник не в змозі підкріпити свою заяву документальними або іншими доказами, і випадки, коли особа може подати докази на підтвердження своєї заяви, швидше виняток, ніж правило. У більшості випадків особа, що рятується від переслідування, приїжджає в країну в тяжкому становищі і дуже часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов`язок представляти докази лежить на заявнику, задача встановлення та опрацювання відповідних фактів вирішується спільно з перевіряючою особою. У деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться використовувати засоби, якими він володіє, щоб зібрати всі необхідні докази, що підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може увінчатися успіхом, і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. У таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь прохача, якщо немає вагомих причин вважати зворотне...».

Проте, вказані положення не можуть бути використані при розгляді даної заяви, тому що існують підстави вважати неправдоподібними, сумнівними та суперечливими твердження заявниці відносно себе, оскільки не довела, ані особистого отримання національного паспорта, ані мету в`їзду на територію України.

Щодо правдоподібна інформація щодо листа-погрози від «Талібан», та можливого утиску з боку останніх, через те, що вона не носить хіджаб, суд зазначає наступне.

Позивачем, оригіналів документів не було надано. Окрім того, з копії перекладу листа-погрози, вбачається, що він надійшов з сусідньої провінції Балх, при цьому, зазначає, що вони з родиною переїхали до цієї провінції після надходження їм погрози від «Талібан». З огляду на це, вбачається, що вони «втікали» від небезпеки, саме до тієї провінції, звідки вона й надійшла.

Щодо листів від «Талібан», за ІКП зазначена така інформація: «...За даними Європейського офісу з питань надання притулку ПЕАБОЇ від 01.12.2012: «Після падіння режиму талібів у 2001 році старші лідери талібів пішли в підпілля, і інфраструктура була не налагоджена. Під час реорганізації з`явилися їх перші заяви - так звані Шабнамах ( «нічні листи» у вигляді брошур). У «нічних листах» також містилися погрози. Спеціальний доповідач ООН Філіп Олстон згадував залякування за допомогою «нічних листів» у звіті про свою місію в Афганістані в 2009 році. Таліби поширювали їх, наприклад, прикріплюючи до дверей мечетей, в школах і на громадських ринках; в них містяться загальні вказівки або загрози населенню. Інші «нічні листи» були відправлені окремим особам за певними адресами. У «нічних листах» містяться погрози повстанців, які вимагають припинити працювати на уряд чи на міжнародні військові сили, не вступати в афганську місцеву поліцію (АМП), не дивитися телевізор, не ходити в школу, приєднатися до джихаду, платити ушр або закят або залишати двері відкритими на ніч для розміщення талібів. «Згідно зі статтею, опублікованою в газеті, в центрі Кабула розташований магазин, де афганці можуть купити всілякі підроблені документи, в тому числі «нічні листи». Працівник магазину заявив: «Ми можемо написати все, що вам потрібно, це залежить від обставин»; «Листи не мають матеріальних гарантій автентичності, на відміну від інших документів, таких як міжнародні паспорта. З цієї причини, як описано в статті ТheGuardian, «нічний лист» дуже легко підробити і дуже важко відрізнити справжнє від підробленого ... ».

Отже, твердження позивача про те, що її родині надходив лист з погрозами від руху «Талібан», що змусили її виїхати з країни походження викликають сумніви і не можуть вважатися достовірними чи правдоподібними.

Щодо невідповідності одягу позивача - традиційному, та наслідків цього, позивач стверджує, що її вб`ють прибічники руху «Талібан», через невідповідність її зовнішності ісламським канонам, а саме не відповідність її одягу, відмова від хіджаба, використання парфуму. У співбесіді від 15.03.2019 повідомила, що ці правила були завжди, запевняє, що дівчинам не дозволялось ходити до школи та носити не традиційне вбрання. При цьому, за словами, таліби були на території Афганістану, вже з моменту її народження, весь цей час, заявниця безперешкодно пересувалась по території Кабулу у звичайному одязі (джинси, кофта, що просліджується на фото у паспорті), окрім цього вона навчалась у школі 11 років. Отже, інформація надана у заяві, щодо утиску жінок з вищеозначених привидів, була недоведена.

Щодо візи до Таджикистану, суд зазначає наступне.

При аналізі наданого позивачем національного паспорта, вбачається, що вона залишила територію Афганістану та прибула до Таджикистану з метою постійного проживання, про що свідчить категорія візи ИД. За інформацією посольства Республіки Таджикистан в Україні та Республіки Молдова, вбачається, що візи поділяються на категорії, до переліку яких входить категорія м: (ИД) на постійне місце проживання , а саме та, яка вказана у візі заявниці. При цьому, згідно із вказаною вище візою, приймаючою стороною у Таджикистані був їх батько, хоча під час співбесіди, вона спростовує цю Інформацію, і зазначає, що вона не знає, хто їх запрошував.

Суттєво й те, що національний паспорт заявниці та всі національні паспорти членів її сім`ї видані 20.08.2016, та мають послідовні серії та номери: 00040409, 00040410, 00040411, 00040412, 00040413, 00040414, 00040415, що свідчить про те, що всі вони були оформлені одночасно.

Отже, вищевикладене суперечить повідомленій позивачем інформації, а саме, що вона з сестрами та братами перебували у Таджикистані, у той час коли мати та батько зникли в Афганістані. Відповідачем зауважено, що позивач надала суперечливу інформацію, щодо зникнення батьків.

Щодо ситуації у країні походження позивача, суд зазначає, що за даними інформаційного агентства «ЛІГА Бізнес Інформ» від 06.02.2017: «Бойовики руху Талібан керували Афганістаном в 1996-2001 роках. У цей період вони ввели жорстоку ісламістську диктатуру і дозволили Осами бенЛадена розмістити в країні бази терористичної організації Аль-Каїда. Після терактів у США 11 вересня 2001 року в Афганістані була проведена американська військова операція, в результаті якої таліби залишилися контролю над більшою частиною країни, але продовжують контролювати великі території ».

Відповідно до «Керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті осіб, які шукають притулок, з Афганістану» від 19.04.2016: «За оцінками, кількість районів, які контролюються або за які ведуться бої талібами, становить 25-30%.».

Дані американського Інституту з вивчення війни від 22.11.2016 - більшість території Афганістану, включаючи провінцію Балх і м. Мазарі-Шариф, де, зі слів позивача, вона проживала на передодні виїзду до Таджикистану, знаходиться поза контролем руху «Талібан» і терористичної організації «Ісламська держава».

Державна німецька міжнародна телерадіокомпанія 09.05.2017 розмістила інфографіку, підготовлену американським Інститутом з вивчення війни, відповідно до якої, м. Мазарі-Шариф знаходиться поза контролем руху «Талібан».

Інформаційний інтернет-ресурс «Голос Америки» 09.02.2017 наводить слова командуючого американськими військами в Афганістані, який виступив з доповіддю у сенатському Комітеті збройних сил: «За словами Ніколсона, афганські сили безпеки знищили близько половини бойовиків ІГІЛ, скоротивши контрольовану ними територію на дві третини». «У грудні минулого року Ніколсон повідомив, що таліби контролюють близько 10 відсотків населення, в той час як афганський уряд - близько двох третин. Решта жителів країни проживають в регіонах, контроль над якими постійно переходить від однієї сторони до іншої».

Висновок: вищевикладені суттєві розбіжності у твердженнях заявниці, ставлять під сумнів повідомлені нею побоювання повернення до країни походження та дозволяють зробити висновок про їх неправдоподібність.

Наведена вище інформація по країні походження свідчить, що більша частина території Афганістану, включаючи м. Мазарі-Шариф, де, зі слів позивача, вона проживала напередодні від`їзду з Афганістану, знаходиться поза контролем руху «Талібан», з яким пов`язує свої побоювання заявниця.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» надає наступне визначення терміну біженець у пункті 1 частини першої статті 1: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивач. ОСОБА_1 - сунітка, до жодної, громадської, військової чи релігійної організації не належала, жодної дискримінації, погроз та переслідувань ніколи не мала, визнає себе людиною аполітичною. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетною ніколи не була. Тобто немає підстав вважати, що заявниця має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Позивачем не надано фактів недозволеного поводження ні відносно неї, ні відносно близьких членів сім`ї, не довела можливості переслідування у разі повернення на батьківщину з жодних з наведених конвенційних ознак.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації, що особисто сказала при проведенні співбесіди від 25.11.2017: «...для того, що б знаходитися тут легально, для того, що б мені дали статус біженця, і ми могли легально ходити по території України...», дані слова вона підтвердила при проведенні співбесіди 15.03.2019. Отже, позивач є мігрантом, а не біженкою. (Згідно з п. 62 «Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців» УВКБ ООН, мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру).

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань. З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.

За час перебування в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не виникло.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, -

особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Позивач вказує на те, що територію Афганістану залишив маючи дозвіл влади країни на виїзд.

На батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувалась, з цих приводів державними органами не переслідувалась. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявниці в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

Надані заявницею документи у підтвердження обґрунтованості звернення, враховуючи неправдоподібність повідомлених нею побоювань повернення до країни походження, дають підстави стверджувати про їх недостовірність.

Враховуючи повідомлених позивачем побоювань та їх неправдоподібність та, як слідство, недоведеність, для позивача відсутні підстави кваліфікувати її як особу, яка потребує додаткового захисту. Позивач не довів можливості переслідування у разі повернення на батьківщину.

Встановлено, що надана нею інформація при викладені причин виїзду з країни громадянського походження є непослідовною, а твердження щодо небезпеки, яка їй загрожує в Афганістані особисто, є безпідставними і не мають реального підґрунтя.

З огляду на ІКП, яка вказана у пункті 4 цього висновку, вказує, що на даний час, більша частина території Афганістану знаходиться поза контролем руху «Талібан», з яким пов`язує свої побоювання позивач. Зокрема, м. Мазарі- Шариф , де проживав позивач напередодні від`їзду до Таджикистану, знаходиться під контролем державної влади. Враховуючи вищевикладене та Рекомендації з міжнародного захисту №4: «Альтернатива втечі або переміщення в середині країни відповідно до статті 1А(2) Конвенції 1951 року про статус біженців і/або Протоколу до неї 1967 року», у позивача є можливість альтернативи внутрішнього переміщення.

Враховуючи вищевикладене, у разі повернення позивача до країни походження, її життю, безпеці чи свободі не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто позивач не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

За словами позивача, вона залишила територію Афганістану та прибула до Таджикистану з метою постійного проживання, про що свідчить категорія візи ИД, роз`яснення якої вже надавалося вище у п. 4 цього висновку. На підставі цієї візи, позивач проживала на території Таджикистану протягом восьми місяців.

Відповідно до переліку країн-учасниць Конвенції 1951 року про статус біженців і Протоколу до неї 1967 року, викладених у додатку IV «Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців» УВКБ ООН, Республіка Таджикистан приєдналася до останніх 7 грудня 1993 року.

Слід зауважити, що позивач та члени її родини за національністю таджики. Тобто, у позивача була можливість звернутися за захистом до відповідних державних органів Республіки Таджикистан, але вона цього не зробила, що свідчить про відсутність потреби у міжнародному захисті.

Таким чином, на підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , оскільки її заява є очевидно необґрунтованою.

В свою чергу ДМС України було прийнято законне та обґрунтоване рішення про відхилення скарги позивача на наказ ГУ ДМС України в Харківській області про відмову в прийнятті заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37764460), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 22 січня 2020 року.

Суддя М.М.Панов