Рішення № 87072159, 21.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/139/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сакалоша В.М.,

секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,

за участю: представника позивача Гарголи О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Волинської обласної державної адміністрації до Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління культури, з питань релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправною і скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Волинської обласної державної адміністрації (далі – Волинська ОДА, позивач) до Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – ДВС МЮУ, відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову від 28.11.2019 ВП №60736206 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №813/720/18, виданого 16.07.2018 Львівським окружним адміністративним судом.

Ухвалою від 13.01.2020 суд відкрив провадження в адміністративній справі та залучив до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління культури, з питань релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, на переконання Волинської ОДА винесено оскаржувану постанову, оскільки зазначені у постанові державного виконавця відомості не відповідають дійсності. Позивач зазначає, що виконавче провадження №60736206 фактично відкрите на виконання виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення яке не набрало законної сили. Відповідач, на думку позивача, був зобов`язаний повернути виконавчий документ (виконавчий лист №813/720/18) стягувачу без прийняття до виконання.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовільнити.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі представника відповідача до суду не надходило.

Від третьої особи пояснень по суті спору до суду не надходило.

Зважаючи на особливості розгляду справ передбачених ст.287 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС України), суддя ухвалив продовжити розгляд справи за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням від 01.06.2018 Львівський окружний адміністративний суд задовольнив позов Представництва американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу у справі №813/720/18, зобов`язав Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» в частині п.п. 2, 3, 4 щодо місць давніх поховань єврейського кладовища у смт. Олика Ківерцівського району Волинської області.

Рішення набрало законної сили 12.07.2018.

16.07.2018 Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №813/720/18.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 вказане рішення залишено без змін.

Головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Рекашовою А.М. 28.11.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60736206 на виконання виконавчого листа №813/720/18.

Не погоджуючись із зазначеними діями державного виконавця, вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження №60736206 протиправною та такою що винесена з порушенням вимог законодавства, Волинська ОДА звернулася до суду з цим позовом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що, відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України “Про виконавче провадження”.

Відповідності до ч. 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 18, ст. 26 вищевказаного Закону, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд бере до уваги покликання позивача на той факт, що Волинською ОДА оскаржувалося рішення Львівського окружного адміністративного суду на примусове виконання якого винесено оскаржувану постанову, проте зазначає, що виконавче провадження було відкрито вже після закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції, а виконавчий лист виданий в порядку та в строки передбачені КАС України, та не визнаний судом таким що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про виконавче провадження"; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації, або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Приписами п.5,7 ст. 12 Закону визначено, що сторони зобов`язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно положень ст.27 Закону, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Як на підставу скасування оскаржуваної постанови, позивач покликається також на те, що ним вчинено усі залежні від Волинської ОДА дії на виконання судового рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак, як вбачається з матеріалів справи позивачем не було надано державному виконавцю документального підтвердження повного виконання судового рішення. Стосовно тверджень позивача, щодо того, що тривалий термін виконання рішення пояснюється особливостями нормативно-правових актів, якими регулюються спірні правовідносини, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 378 КАС України, позивач не позбавлений права звернутися до суду із заявою про відстрочення і розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Державний виконавець у свою чергу зобов`язаний вчиняти передбачені законом дії для забезпечення виконання судового рішення за заявою стягувача.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України”, яке набуло статусу остаточного 15.01.2010, констатовано систематичне невиконання в Україні рішень національних судів. З огляду на суть порушення суд зобов`язав державу, зокрема, невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ромашов проти України” від 27.07.2004, “Шаренок проти України” від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Враховуючи, що виконавчий лист №813/720/18 виданий Львівським окружним адміністративним судом 16.07.2018 є виконавчим документом згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону, судове рішення на виконання якого він виданий набрало законної сили і не було скасоване в адміністративному чи судовому порядку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача передбачених ч.ч. 1, 5 ст. 26 цього Закону підстав для відкриття виконавчого провадження про примусове його виконання.

Оцінивши матеріали справи та подані докази, суд приходить до висновку що відповідачем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки проведення позивачем комплексу заходів на виконання рішення не позбавляє обов`язку підтвердити остаточне його виконання.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 28.11.2019 про відкриття виконавчого провадження №60736206 відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України, відповідно не є протиправною та не підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку суду, позивачем не надано доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а державний виконавець діяв з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та вимог законодавства України.

Таким чином, оскаржені дії та постанова є такими, що прийняті державним виконавцем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України не підлягають відшкодуванню судові витрати позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.01.2020.

Суддя В.М. Сакалош