Рішення № 87070976, 20.01.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/9576/19

категорія 111020300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання податкових повідомлень - рішень протиправними,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1 , у якій просить визнати протиправними:

- податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС України у Житомирській області від 21.02.2018 року № 14653-51 щодо стягнення з його податкового боргу в сумі 3280 грн;

- податкове повідомлення- рішення ГУ ДФС України у Житомирській області від 21.02.2018 року № 14654-51 щодо стягнення податкового боргу в сумі 30152, 00 грн;

- податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС України у Житомирській області від 20.05.2019 року № 0173639-5113-0625 щодо стягнення податкового боргу в сумі 7632,15 грн;

- податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС України у Житомирській області від 20.05.2019 року № 0173639-5113-0625 щодо стягнення податкового боргу в сумі 70 159,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управлінням ДФС у Житомирській області нараховано вказані суми як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуване фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості. Вважає, що майновий комплекс автостоянки з виробничими та складськими будівлями за адресою: м.Житомир, вул.Параджанова,60, а також нежилове приміщення площею 205 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 не мають оподатковуватись. Зазначає, що податковий борг не був з ним узгоджений.

Ухвалою судді відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд перейшов в письмове провадження у даній справі.

У відзиві на позовну заяву ГУ ДФС у Житомирській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, гр. ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 205 кв.м та майнового комплексу автостоянки з виробничими та складськими будівлями за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 1884,5 кв.м, які в розумінні ст.266 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. ГУ ДФС у Житомирській області на підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст.54, пп.266.7.2 п. 266.7.2, п.266.7 ст.266 прийняті податкові повідомлення - рішення форми «Ф» від 21.02.2019 року №14653-51, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 3280,00 грн від 21.02.2018; № 14654-51, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 30152,00 грн; від 20.05.2019, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 70 159,94 грн; від 20.05.2019 № 0173639-5113-0625, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 7362,15 грн. Вважає помилковим висновок позивача ототожнювати будівлі, що належать позивачу (фізична особа - підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до п.п. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є, крім іншого, фактичне її використання як об`єкту промисловості. Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. Відтак, об`єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності (аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 15.05.2018 по справі № 806/2461/17 та постанові ВС від 15.05.2018 по справі № 806/2676/17). Окрім того, до позовної заяви позивач не надав документів на підтвердження здійснення ним підприємницької діяльності, та зі звіркою визначеного податкового зобов`язання до контролюючого органу не звертався.

У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що майновий комплекс автостоянки з виробничими та складськими будівлями за вимогами ДК 018-2000 належить до класу «Будівлі промислові». При цьому, фактичну належність приміщення до зазначеного класу, зокрема, підтверджує складений 02.10.2019 акт про проведення перевірки застави (майна), що додається. Системне тлумачення пп.є) підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що для того, щоб нерухомість не належала до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, достатньо, щоб вона відповідала класифікаційним вимогам Державного класифікатора будівель та споруд. При цьому, законодавець не ставить у залежність факт використання такого приміщення у промислових цілях, зокрема певним суб`єктом, зазначаючи лише про приналежність будівлі до певного класу Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Таким чином, як вже зазначалося, належне позивачу на праві приватної власності складське приміщення, враховуючи його класифікаційні ознаки та функціональне призначення (зберігання будівельних матеріалів, що використовуються ним у будівництві при виконанні договорів будівельного підряду) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач у ході судового розгляду справи підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив, та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечила у повному обсязі та просила відмовити у їх задоволення з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 15.03.1999. Основний вид економічної діяльності: код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

ОСОБА_1 є власником:

- нежитлового приміщення, реєстраційний номер 14487462, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 205 кв.м. Об`єкт складається з нежитлових приміщень, а саме: приміщення за №№2-1,2-2,2-3,2-4,2-5,2-6,2-7,2-8,2-9,2-13,2-14,2-16,2-17,2-18,2-12А. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, р.№ 18274 від 10.10.2008;

- нерухомого майна: майнового комплексу автостоянки з виробничими та складськими будівлями, реєстраційний номер 12633378, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 1884,5 кв.м. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності від 25.10.2005, видане виконкомом Житомирської міської ради.

Наведене підтверджується: інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майнота Реєстру прав власності на нерухоме майно - довідка № 178320664 від 21.08.2019; свідоцтвом про право власності на майновий комплекс автостоянки з виробничими та складськими будівлями від 25.10.2005, виданим виконкомом Житомирської міської ради; договором купівлі-продажу нежитлового приміщення літ "А" №№2-1,2-2,2-3,2-4,2-5,2-6,2-7,2-8,2-9,2-13,2-14,2-16,2-17,2-18,2-12а від 10.10.2008 № 18274.

Житомирською міською радою на 47 сесії 6 скликання прийнято рішення «Про встановлення місцевих податків та зборів» № 932 від 10.06.2015 встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, Відповідно Житомирською міською радою на 47 сесії 6 скликання прийнято рішення «Про встановлення місцевих податків та зборів» № 932 від 10.06.2015 встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення у розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м2 бази оподаткування.

Пунктом 3 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

У 2017 році ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовувались з коефіцентом 0,5 відсотків.

У 2018 році встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення у розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м2 бази оподаткування (рішення міської ради від 10.06.2015 №932, від 14.07.2017 №253).

21.02.2018 податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення рішення № 14653-51, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 3280 грн та № 14654-51, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 30152 грн. Рішення отримані позивачем 02.03.2018.

20.05.2019 податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 0173639-5113-06251, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у розмірі 7632,15 грн та № 0173640-5113-0625, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у розмірі 70 159,94 грн. Рішення отримані позивачем 14.06.2019.

Не погоджуючись із правомірністю податкових повідомлень-рішень від 21.02.2018 № 14653-51, від 21.02.2018 № 14654-51, від 20.05.2019 року № 0173639-5113-0625, від 20.05.2019 року № 0173640-5113-0625, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Позивачем не оспорюється порядок розрахунку та застосування ставок податку контролюючим органом при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень.

Спірним питанням у межах цих правовідносин є з`ясування факту приналежності нерухомого майна: майнового комплексу автостоянки з виробничими та складськими будівлями, що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Баранова, будинок 60, загальною площею 1884,5 кв.м, - до будівлі промисловості, а відтак звільнення цього об`єкту від оподаткування.

Згідно пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не є об`єктом оподаткування:

а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);

б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) гуртожитки;

ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;

д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину;

е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;

и) об`єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об`єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;

і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг.

Отже, підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Наведена позиція суду повністю узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 в справі № 806/2461/17.

Відтак, об`єкт нерухомості - майновий комплекс автостоянки з виробничими та складськими будівлями, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України і інший об`єкт позивача - нежитлове приміщення площею 205 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Інших підстав скасування спірних податкових повідомлень-рішень позивачем наведено не було.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст.77 згаданого Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вказаного, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 6-9, 32, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання податкових повідомлень - рішень протиправними, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова