Рішення № 87066494, 20.01.2020, Токмацький районний суд Запорізької області

328/675/19

20.01.2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Курдюкова В.М., при секретарі судового засідання Ладики М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Токмацького районного суду Запорізької області за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Токмацької місцевої прокуратури, за участі третіх осіб - державного нотаріуса Токмацької державної нотаріальної контори Косаревської Марини Володимирівни, Фермерського господарства «Лев» про визнання права на земельну ділянку в порядку успадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Токмацької місцевої прокуратури, за участі третіх осіб - державного нотаріуса Токмацької державної нотаріальної контори Косаревської Марини Володимирівни, Фермерського господарства «Лев», якою просить визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 52,0 га., на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізкої області, яка знаходиться в селі Запоріжжя, для ведення фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3 в порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтовує наступним.

Відповідно до державного акту на право успадковуваного володіння земельною ділянкою ОСОБА_2 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 52,0 га., що знаходиться у селі Запоріжжі Токмацького району Запорізької області, для ведення фермерського господарства.

З метою ведення на вказаній земельній ділянці фермерське господарство ОСОБА_2 створив та зареєстрував Селянське (фермерське) господарство «ЛЕВ», станом на сьогоднішній день засновником Фермерського господарства «ЛЕВ» є позивач, який успадкував таке фермерське господарство (засвідчена належним чином копія свідоцтва про (прийняття фермерського господарства додається).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, який після себе залишив нерухоме майно, зокрема, спірну земельну ділянку.

Як спадкоємець за заповітом від 09.12.2010 №113 (засвідчена належним чином копія додається), ОСОБА_3 , яка була донькою померлого, розпочала процедуру спадкування у відповідності до глави 85 Цивільного кодексу України, що діяв на час вчинення відповідних дій.

Однак, не завершивши оформлення спадщини, зокрема, спірної земельної ділянки, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копія свідоцтва про смерть.

До ОСОБА_1 , як чоловіка ОСОБА_3 перейшло право на прийняття спадщини, в яку входить спірна земельна ділянка, та згодом розпочав процедуру спадкування за законом (засвідчена належним чином копія витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі додається від 21.01.2015 № 39407206).

Вказана вище земельна ділянка використовується Фермерським господарством «ЛЕВ», для ведення якого вона і надавалась.

Однак до спадкової маси у спадковій справі №45/2014 право довічного успадковуваного володіння на вказану вище земельну ділянку не було включено.

08.02.2019 представником ОСОБА_1 було подано до державного нотаріуса заяву про:

1) Включення до спадкової маси у спадковій справі №45/2014 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яка належала ОСОБА_2 відповідно до Державного Акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3.

2) Видачу ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на право довічного володіння земельною ділянкою яка належала ОСОБА_2 відповідно до Державного Акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3.

Однак Державним нотаріусом Косаревською М.В. було відмовлено у реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою за позивачем. Таке право підтверджується Державним Актом на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3. Вказана вище відмова та не можливість позивача належним чином користуватись своїм майном (земельною ділянко), стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка належала на праві довічного успадковуваного володіння ОСОБА_2 , то така земельна ділянка повинна на тому самому праві перейти до його спадкоємця, ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 3.1 Розділу 8 Статуту Фермерського господарства «ЛЕВ», з головою ФГ (яким був ОСОБА_2 ) укладена угода від (26.10.1992 г.) на довічне успадкування земельної ділянки у розмірі 52.0 гектари.

Згідно з п.4.4 Статуту Фермерського господарства «ЛЕВ», Господарство здійснює володіння, користування і розпорядження майном у відповідності з метою і цілями діяльності, передбаченими цим Статутом та в порядку встановленому Засновником (власником) та чинним законодавством України, майно Господарства належить членам ФГ.

Необхідною умовою для створення і функціонування селянського (фермерського) господарства у відповідності до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», діючого на момент створення Фермерського господарства «ЛЕВ», була наявність земельної ділянки, що мала перебувати у власності або у постійному користуванні осіб, які виявили бажання створити фермерське господарство.

Законодавство, яке було чинне на момент видачі Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3, встановлена можливість успадковувати таке право володіння земельною ділянкою.

Ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області від 28.03.2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області від 29.05.2019 року залучено до участі у цивільній справі співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, та на стороні відповідача прокурора Токмацької місцевої прокуратури, закрито підготовче судове засідання.

Позивач та представник в судове засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали, надали відповідь на відзив, щодо вступу прокурора до цивільної справи, наступного змісту.

Позивач наголошує, що прокурор вступив у дану справу з порушенням норм чинного законодавства, зокрема Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про прокуратуру», з огляду на наступне.

Нормативно-правове обґрунтування.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закон України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У частинах третій, четвертій статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Судова практика.

У постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 188/1418/16-ц, суд встановив: «Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом, заявою або скаргою повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У контексті зазначеного судам слід враховувати, окрім іншого, і Рішення Конституційного Суду України про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08 квітня 1999 року у справі №3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодерэюавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у коленому конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов (заява, скарга), у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» мас самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом, самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, заявою або скаргою.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обгрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах субъектом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи вжито прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.

Також апеляційний суд не перевірив, причини звернення прокурора з апеляційною скаргою, які, на його думку, перешкоджають захисту інтересів держави належними суб`єктами».

Не зазначено, у чому полягає порушення інтересів держави (у справі відсутні будь-які докази, прокурор лише зазначив, про якісь невідомі, абстрактні порушення, яких не існує), необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Прокурором не доведено і не зазначено в чому полягає нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Більш того, прокурор взагалі не зазначив, в інтересах якого органу прокурор вступає в справу, а оскільки прокурор не може виступати у справі, як самостійний суб`єкт, то прокурор у даній справі не має жодного процесуального статусу та не може подавати жодних документів та доказів.

При цьому, орган, який має повноваження здійснювати нагляд за збереженням земель Державної власності є Держгеокадастр, який залучений у даній справі в якості співвідповідача.

Таким чином, судом безпідставно залучено у справу прокурора на стороні відповідача.

Більше того, таке залучення прокурора у справу є порушенням принципу рівності сторін, на якому неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях.

Крім цього наголошують, що прокурор у справі не є стороною та немає процесуального права на подання відзиву на позовну заяву в порядку ст.178 ЦПК України, оскільки виходячи з вимог вказаної статті, відзив на позовну заяву може подати відповідач або його представник. Прокурор у даній справі не є представником відповідача, та не є відповідачем.

Відтак, у суду є всі підстави та повноваження не брати до уваги доводи зазначені прокурором у даній справі.

Прокурор посилаючись на норми чинного законодавства, які регулюють правовий режим права постійного користування земельною ділянкою, помилково прийшов до висновку, що право на спірну земельну ділянку не може перейти в порядку спадкування до позивача.

Позивач зазначає, що прокурор безпідставно посилається на правову позицію встановлену у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №178/447/16-ц, та на норми законодавства, які регулюють правовий режим права постійного користування земельною ділянкою, з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування та судова практика.

Відповідно до абзацу першого статті 6 Земельного кодексу Української РСР в редакції 18.12.1990 визначено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для:

- ведення селянського (фермерського господарства); ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання.

Статтею 50 Земельного кодексу Української РСР в редакції 18.12.1990 встановлено, що громадянам Української РСР, які виявили бажання вести сільське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їхніх сімей, надаються за їхнім бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Відповідно до вимог ст. 55 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990, у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців. При цьому вказаний Земельний кодекс Української РСР передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, надане для ведення сільського (фермерського) господарства - право довічного успадковуваного володіння.

Беручи до уваги перехідні положення п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 р. №.2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп, оскільки таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, до таких правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинними на момент існування на законодавчому рівні такого права.

Статтею 7 Земельного кодексу Української РСР в редакції 18.12.1990 визначено, що у постійне або тимчасове користування земля надається: громадянам Української РСР для городництва, сінокосіння і випасання худоби; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям; для потреб оборони організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу; сільськогосподарським державним, кооперативним і громадським підприємствам, установам і організаціям для використання у несільськогосподарських цілях; релігійним організаціям; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб.

Висновки позивача.

Необхідно чітко розрізняти два види права на земельну ділянку: право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння, оскільки останнє має інший правовий режим.

На відміну від права постійного користування землею, норми Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 встановлювали порядок та право успадкування земельної ділянки, яка була у спадкодавця на праві довічного успадковуваного володіння.

Особливістю права довічного успадковуваного володіння є те, що саме на заміну такого права, яке закріплювалося ст. 6 Земельного кодексу РСР від 18.12.1990, було замінено на право приватної власності, яке трансформувалося у ст. 6 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що право довічного спадковуваного володіння земельною ділянкою - це «квазіправо» власності з певними обмеженнями, але з правом його успадкування, а тому є всі підстави вважати, що до спадкоємців-користувачів земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на траво довічного успадковуваного володіння землею, переходить таке право на землю в порядку спадкування.

Отже, Верховний Суд у справі №178/447/16-ц зробив, помилковий висновок щодо неможливості успадкування права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яка була надана особі для ведення сільського (фермерського) господарства, оскільки неправильно застосував норми земельного законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Відтак, доводи прокурора щодо неможливості успадкування спірної земельної ділянки, є безпідставним та необгрунтованим.

Просить прийняти дану відповідь на відзив та долучити до матеріалів справи.

Представник відповідача Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, відзив на позовну заяву не надав.

Прокурор Токмацької місцевої прокуратури в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив надав відзив наступного змісту.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить визнати за собою право на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою площею 52,0 га., на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, для ведення фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3 в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 52 га. З метою ведення на вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 створив СФГ «ЛЕВ».

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємицею за заповітом була донька померлого ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не завершивши оформлення спадщини після батька.

На думку позивача, він ОСОБА_1 , як чоловік померлої ОСОБА_3 , до якого перейшло право на прийняття спадщини дружини, має право успадкувати спірну земельну ділянку площею 52 га., надану ОСОБА_2 на праві довічного успадковуваного володіння.

Із вказаною думкою, доводами та позовними вимогами позивача не погоджується повністю із наступних підстав.

Токмацькою місцевою прокуратурою від Новомиколаївської сільської ради отримано інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області площею 52,0 га., згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 року №3, а саме:

- кадастровий номер земельної ділянки 2325282800:06:001:0080 -32,0649 га., на іншу частину земельної ділянки кадастровий номер відсутній;

- земельна ділянка державної власності, знаходиться за межами населеного пункту с. Запоріжжя, та на теперішній час суб`єктом права розпорядження земельною ділянкою є ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області.

Інформацію щодо того, що земельна ділянка кадастровий номер 2325282800:06:001:0080 має державну форму власності, також надало міськрайонне управління у Токмацькому районі та м. Токмак ГУ Держгеокадасту в Запорізькій області згідно листа від 12.04.2019 № 387/120-19, та міститься у відомостях Державного земельного кадастру.

Основою будь-якої держави є нормативно-правові акти, які є обов`язковими до виконання. Без права і законодавства держава не спроможна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень, охороняти і захищати права своїх громадян. При цьому створюючи систему органів судової влади для захисту прав та інтересів кожного, держава жодним чином не мала на меті, щоб будь-який суб`єкт правовідносин міг обійти встановлений законом порядок набуття певних прав. Саме тому, врегульовуючи відносини здійснення права на спадщину, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, і лише після їх проходження та у разі неможливості реалізації свого права на спадщину, чи наявності спору з цих питань, особі гарантується судовий захист. При цьому кожному без винятку не надано право таким захистом зловживати та нівелювати закон.

У статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини другої статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 131 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Склад спадщини визначений статтею 1218 ЦК України. Так, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Пунктом 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх Постановах від 31.10.2018 справа № 178/447/16-ц, від 13.03.2019 № 178/922/15-ц.

Таким чином, наведені у позові представника позивача вимоги є такими, що підлягають відмові у задоволенні судом.

Представник співвідповідача Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, надав відзив наступного змісту.

Токмацький районний суд Запорізької області за участю прокурора Токмацької місцевої прокуратури розглядає справу № 328/675/19 за позовом ОСОБА_1 до Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, треті особи: державний нотаріус Токмацької державної нотаріальної контори Косаревська М.В., Фермерське господарство «ЛЕВ» про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування.

В силу ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

29.05.2019 ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області було залучено у якості співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Вищезазначена ухвала разом з судової повісткою від 31.05.2019 була отримана Головним управління 07.06.2019, що підтверджується штрих-кодом вхідної кореспонденції (копія судової повістки зі штрих-кодом додається).

Користуючись наданим процесуальним правом Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі по тексту Головне управління) подає відзив на позовну заяву по вищезгаданій судовій справі, який полягає у нижче наведеному.

Відповідно до вимог, викладених в статті 178 ЦПК України, Головне управління зазначає, що не визнає позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Крім того, керуючись цими ж процесуальними приписами, відповідач вказує на те, що він незгодний з усіма обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, виходячи з нижче наведеного.

На підставі державного акта на право довічного успадкованого володіння землею від 18.11.1992 №000585, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею №118 від 22.серпня 1995 року ОСОБА_2 було надано земельну ділянку площею 52,0 га., на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області.

Згідно свідоцтва про смерть від 20.11.2013, актовий запис № 245 долученого до позовної зави, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Право довічного успадковуваного володіння землею було введено Земельним кодексом УРСР від 18 грудня 1990 року.

Частиною 1 ст. 6 ЗК України від 13 березня 1992 року, який набрав чинності 16 травня 1992 року, було закріплено право громадян України на одержання у власність земельних ділянок в тому числі і для ведення селянського (фермерського) господарства.

Також ст. 7 ЗК України від 13 березня 1992 року було передбачено право постійного користування землею. Так, вказаною статтею було визначено, що у постійне користування земля надавалась Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно ст. 19 вказаного Кодексу сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 50 Земельного кодексу Української УРСР (в редакції, яка діяла до 13 березня 1992 року) громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Враховуючи зазначені положення, спірна земельна ділянка площею 52,0 га виділена ОСОБА_2 на підставі рішення Народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 від 31.05.1994, могла бути надана лише у постійне користування. Внесення відомостей про вказану ділянку до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння не змінює правового статусу цієї ділянки.

Згідно з частиною першою статті 92 діючого ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини другої статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України, вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена.

Згідно ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Зміст вказаної статті також не передбачає можливість отримання фермерським господарством земельних ділянок у постійне користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності (в тому числі можливість одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства ч. 6 ст. 118 ) та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 131 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Склад спадщини визначений статтею 1218 ЦК України. Так, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Перехід у порядку спадкування права довічного успадковуваного володіння землею та постійного користування законом непередбачено. Чинним ЗК України також не передбачено такого виду землекористування як довічне успадковуване володіння.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Пунктом 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-ХII «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Разом з тим, положення пункту 8 постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 травня 1992 року, стосуються лише спадкодавця, який отримав право на довічне успадковуване володіння спірною земельною ділянкою, володів земельною ділянкою, однак матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 скористався правом на оформлення права власності або землекористування на спірну земельну ділянку у відповідності та порядку, визначеному нормами ЗК України (який набрав чинності 01 січня 2002 року).

Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою чи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №178/447/16-ц та від 13.03.2019 у справі №178/922/15-ц.

Положення статті 92 ЗК України виключають можливість набуття громадянами права довічного успадковуваного володіння землею чи постійного користування землею, а тому позивач не може набути таке право.

Відповідно до пп. 1 п. 5. ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.

Беручи до уваги вищенаведені підстави та обставини, керуючись пп. 1 п. 5. ст. 265 ЦПК України просить відмовити в позові повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Токмацької районної державної нотаріальної контори Косаревська М.В. в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, заперечень не надала.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фермерського господарства «Лев» Гринь - Леуш О .М. в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти позовних вимог не заперечує.

Оскільки особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 10 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зіст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст.57,60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право успадковуваного володіння земельною ділянкою ОСОБА_2 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 52,0 га., що знаходиться у селі Запоріжжі Токмацького району Запорізької області, для ведення фермерського господарства.

З метою ведення на вказаній земельній ділянці фермерське господарство ОСОБА_2 створив та зареєстрував Селянське (фермерське) господарство «ЛЕВ», станом на сьогоднішній день засновником Фермерського господарства «ЛЕВ» є позивач, який успадкував таке фермерське господарство, що підтверджується копією свідоцтва про прийняття спадщини за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, який після себе залишив нерухоме майно, зокрема, спірну земельну ділянку.

Як спадкоємець за заповітом від 09.12.2010 №113 є ОСОБА_3 , яка була донькою померлого, розпочала процедуру спадкування у відповідності до глави 85 Цивільного кодексу України, що діяв на час вчинення відповідних дій.

Однак, не завершивши оформлення спадщини, зокрема, спірної земельної ділянки, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

До позивача, як чоловіка ОСОБА_3 перейшло право на прийняття спадщини, в яку входить спірна земельна ділянка, та згодом розпочав процедуру спадкування за законом (засвідчена належним чином копія витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі додається від 21.01.2015 № 39407206).

Вказана вище земельна ділянка використовується Фермерським господарством «ЛЕВ», для ведення якого вона і надавалась.

Однак до спадкової маси у спадковій справі №45/2014 право довічного успадковуваного володіння на вказану вище земельну ділянку не було включено.

08.02.2019 представником ОСОБА_1 було подано до державного нотаріуса заву про: 1) Включення до спадкової маси у спадковій справі №45/2014 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яка належала ОСОБА_2 відповідно до Державного Акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3, 2) Видачу ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на право довічного володіння земельною ділянкою яка належала ОСОБА_2 відповідно до Державного Акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3.

Державним нотаріусом Косаревською М.В. було відмовлено у реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою (засвідчена належним чином копія постанови про відмову додається) за позивачем. Таке право підтверджується Державним Актом на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка належала на праві довічного успадковуваного володіння ОСОБА_2 , то така земельна ділянка повинна на тому самому праві перейти до його спадкоємця, позивача.

Відповідно до п. 3.1 Розділу 8 Статуту Фермерського господарства «ЛЕВ», з головою ФГ (яким був ОСОБА_2 ) укладена угода від (26.10.1992 г.) на довічне успадкування земельної ділянки у розмірі 52.0 гектари.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України від 21.10.2001 р. держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Частиною 2 статті 158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно з статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців).

Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися слідок його смерті.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної їй на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Згідно ч. 1 ст. 1267 Цивільного кодексу України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Позивач у встановленому законом порядку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та були заведені спадкові справи № 45/2014, №110/2016, спадщину прийняв позивач.

Проте, оформити спадкове право на земельну ділянку у розмірі 52,0 га., позивач не може, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, провадиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Спадкодавцем документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку не наданий.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Позбавлення позивача права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою підриває принцип правової визначеності. На відповідні правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статею 1 Протоколу Першого Конфенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковувань володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, оскім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК УКкраїни, тому спадкоємець стає учасником правовідносин з довічного успадковуваного володіння.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Токмацької місцевої прокуратури, за участі третіх осіб - державного нотаріуса Токмацької державної нотаріальної контори Косаревської Марини Володимирівни, Фермерського господарства «Лев» про визнання права на земельну ділянку в порядку успадкування задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 52,0 га., на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізкої області, яка знаходиться в селі Запоріжжя, для ведення фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3 в порядку спадкування за законом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Токмацький районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача - ОСОБА_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Новомиколаївська сільська рада Токмацького району Запорізької області, місцезнаходження: Запорізька область, Токмацький район, с. Новомиколаївка, вул. Космічна, буд.46.

Співвідповідач - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, місцезнаходження: 69059, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд.50.

Співвідповідач - Токмацька місцева прокуратура, місцезнаходження: 71701, Запорізька область, м.Токмак, вул. Шевченка, буд.50.

Третя особа - державний нотаріус Токмацької державної нотаріальної контори Косаревська Марина Володимирівна, місцезнаходження: 71701, Запорізька область, м. Токмак, вул. Володимирська, бул.27-а/67,

Третя особа - Фермерське господарство «Лев», місцезнаходження: 71770, Запорізька область, Токмацький район, с. Запоріжжя, вул. Олімпійська, буд.1.

Повний текст рішення виготовлений 20.01.2020 року.

Суддя: