Рішення № 87064312, 14.01.2020, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1857/19

Номер провадження 2/541/79/2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 січня 2020 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

в складі: головуючої судді - Андрущенко-Луценко С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Калініченко Л.О.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в :

16.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» звернулося до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності. Порядок отримання та надання позики регламентується Правилами надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», які розміщені на офіційному веб-сайті товариства https://creditup.com.ua (надалі Правила). 15.07.2016 ОСОБА_1 , у встановленому п.п.4.1, 4.2. Правил порядку, оформив заявку для отримання позики, на підставі якої між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем було укладено договір позики №55380, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1120 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування кредитом. Зазначає, що реєстрація ОСОБА_1 на сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН», подання заповненої ним заявки на отримання позики та її підтвердження ТОВ «ВЕЛЛФІН» у передбачений Правилами спосіб, вчинення відповідних дій щодо отримання позики, свідчить про те, що відповідач підтвердив свою згоду з усіма істотними умовами отримання позики, а укладений та підписаний між сторонами договір в електронній формі в силу приписів ст.ст. 6, 627 ЦК України, ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що прирівнюється до договору у письмовій формі.

Оскільки, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, сума заборгованості за вищезазначеним договором позики, станом на 09.08.2019, становить 42319 грн., із яких: 1100 грн. - основний борг, 23438 грн. - заборгованість по відсотках, 22781 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» 42319 грн. основного боргу та судові витрати з оплати судового збору, понесенні позивачем при зверненні з позовом до суду (а.с.2-8).

В направленому на адресу суду відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 зазначив, що не визнає пред`явлені до нього позовні вимоги та заперечує проти задоволення позову з наступних підстав.

Додана до позовної заяви у якості доказу копія договору позики не може вважатися належним та достовірним доказом укладення цього договору та виникнення між ОСОБА_1 та позивачем відповідних правовідносин, оскільки не підтверджує факт підписання відповідачем договору позики за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам спеціального Закону.

Крім того, положеннями ч.2 ст.1046 ЦК України встановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2014 №22 заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника.

Проте, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових або електронних), які б відповідали вимогам процесуального законодавства, перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача.

Відповідно до положень ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що договір позики між ним та позивачем не є укладеним, вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач наголосив, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» просив стягнути судові витрати з ОСОБА_2 , який не зазначений у позовній заяві, як учасник справи.

Просив у задоволенні позову ТОВ «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити у повному обсязі (а.с.71-75).

В судове засідання ТОВ «ВЕЛЛФІН» свого представника не направив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с.76). Як вбачається зі змісту доданого до матеріалів справи клопотання позивач просив розглянути справу за відсутності представника Товариства (а.с.68,69). На час розгляду справи судом інших клопотань від позивача не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених ним у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Встановлено, що в підтвердження укладення між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем ОСОБА_1 договору позики, позивачем було надано суду заявку відповідача про укладення договору позики (а.с.28-34) та договір позики №55380 від 15 липня 2016 року (а.с.35-43), сторонами якого визначено ТОВ «ВЕЛЛФІН» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник).

Відповідно до п.п.1.1., 1.2., 1.3. та 1.4. Договору позики №55380 від 15 липня 2016 року, копію якого надано до суду позивачем, позикодавець зобов`язується надати позичальнику на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 1100 гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у пункті 1.5. цього Договору. Строк дії договору становить 30 (тридцять) днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. Позика надається строком на 30 (тридцять) днів. Дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладання договору позики між позичальником і позикодавцем.

Згідно до п.п.4.1., 4.2. Розділу 4 Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в особистому кабінеті на сайті товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення.

Відповідно п.5.1. Розділу 5 вказаних Правил, рішення про погодження чи відмову в наданні позики приймається товариством на підставі наданої заявником в електронній формі заявки на отримання позики та будь-якої додаткової інформації, наданої заявником.

У відповідності до п.6.3. цих Правил у разі прийняття позитивного рішення товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений в заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в заяві. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню заявник отримує електронну копію договору позики (а.с.15-27).

Позивач зазначив, що на підставі заповненої відповідачем заявки, 15 липня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №55380. Відповідно до умов договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1 100,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Відповідач взяті на себе зобов`язання по договору позики не виконав, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 47319,00 грн..

Відповідно до довідки відповідача станом на 09.08.2019 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ВЕЛЛФІН» за договором №55380 від 15.07.2016 становить 47319,00 грн., яка складається з заборгованості за основною сумою позики в розмірі 1100,00 грн., заборгованості по відсотках в розмірі 23438,00 грн., заборгованості за простроченими відсотками згідно договору в розмірі 22781,00 грн. (а.с.44).

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Ч.1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч.1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копію договору позики №55380 від 15 липня 2016 року, укладеного між ТОВ «ВЕЛЛФІН» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) (а.с.35-43).

Розділ 8 «Реквізити та підписи сторін» вказаного договору містить зазначення інформації про позикодавця та прізвища, ім`я та по-батькові відповідача, а також надрукований запис «електронний підпис».

ТОВ «ВЕЛЛФІН» зазначило, що ОСОБА_1 15 липня 2016 року оформив заявку для отримання позики, що підтверджується роздруківкою заявки відповідача з офіційного веб-сайту позивача, на підставі якої між сторонами було укладено вищевказаний договір в електронній формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-VIII дія цього Закону не поширюється на правочини, якщо:

законом встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об`єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті відповідно до законодавства;

однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цього Закону до правочину.

Згідно з ч.2 ст.2 даного Закону порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цього Закону і регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокрема законам України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність" та "Про страхування".

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис».

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про електронну комерцію» права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України «Про захист прав споживачів».

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, Закон України «Про електронну комерцію» застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству в тому числі і - Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким підлягають регулюванню спірні правовідносини.

Ст.1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 №852-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст.4 Закону).

Ст.6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до п.п.1, 5, 6, 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру;

електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;

одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно із ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ст.12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В той же час, подана до суду у якості доказу копія договору не може вважатися належним та достовірним доказом, оскільки не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис».

З огляду на викладене, надана позивачем паперова копія договору позики №55380 від 15 липня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.ст. 79 та 80 ЦПК України щодо достовірності та достатності доказів, та не може бути доказом факту укладення договору.

При цьому, інших, зокрема письмових або електронних доказів, які б відповідали вимогам процесуального законодавства щодо належності, допустимості або достатності доказів, суду не надано.

Пунктом 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".

Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника.

На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів за договором позивачем надано копію листа ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих. №4113-ВП від 22.07.2019 (а.с.45), а також копію договору про організацію переказу грошових коштів №ВП-180516-3 від 18 травня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (а.с.46-50).

Згідно із вказаним листом, ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» 15 липня 2016 року було здійснено перерахування коштів в сумі 1 100 грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 на його картковий рахунок.

Ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом із тим, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових або електронних), які б відповідали вимогам процесуального законодавства, перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВЕЛЛФІН», відшкодування судових витрат на користь останнього не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, 95, 133, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст.11, 177, 202, 205, 207, 509, 526, 599, 1046, 1047 ЦК України, Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронну комерцію», суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (03061, вул.Героїв Севастополя, 48, м.Київ, код за ЄДРПОУ 39952398) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.

Повний текст рішення складено 22 січня 2020 року.

Суддя: С. В. Андрущенко-Луценко