Рішення № 87040751, 14.01.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 січня 2020 року м. Рівне №817/995/15

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Самкової Т.А.; представника позивача - адвоката Лук`янової Л.М.; представника відповідача - Воробйової О.В.; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала справа №817/995/15 за позовом ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника ДПІ у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області від 06.03.2015 №23-о про звільнення ОСОБА_1 , поновити позивача на роботі на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів і зборів самозайнятих осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.03.2015 по 06.04.2015.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправним і скасовано наказ Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області від 06 березня 2015 року №23-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на роботі у Державній податковій інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів і зборів самозайнятих осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб з 10 березня 2015 року; стягнуто з Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 236174 грн. 52 коп.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 280240 грн. 27 коп. за період з 10 березня 2015 року по день постановлення цього судового рішення (29 травня 2018 року).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 02.10.2019 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №817/995/15 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі та в цій частині адміністративну справу направлено на новий судовий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду; в іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №817/995/15 залишено без змін.

Ухвалою суду від 31.10.2019 адміністративну справу №817/995/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - прийнято до провадження, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 26.11.2019.

Ухвалою суду від 26.11.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання (а.с. 119 том 2)), у підготовчому засіданні оголошено перерву до 11.12.2019.

Ухвалою суду від 11.12.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання (а.с. 143 том 2)), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 14.01.2020.

У судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, представник позивача вказав, що таке питання є безспірним, оскільки наказ від 06.03.2015 №23-о про звільнення ОСОБА_1 скасовано, та поновлено позивача на роботі. Встановленню підлягають лише обставини щодо періоду, за який має бути стягнуто середній заробіток та щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, представник позивача вказує, що період стягнення має бути визначений з 07.03.2015 по 29.05.2018 (дата прийняття рішення судом апеляційної інстанції). Щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то представником позивача подано до суду таку заяву по суті справи, як відповідь на відзив, де зазначено про суму середнього заробітку у розмірі 420785,02 грн., яка підлягає стягненню.

До суду також прибув представник відповідача, заперечив проти позову та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що подія, пов`язана зі звільненням позивача без законної підстави, мала місце 06.03.2015, тому останніми двома календарними місяцями роботи є січень та лютий 2015 року. Фіскальним органом надано розрахунок середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до Порядку №100, згідно якого середньоденний заробіток позивача становить 165,78 грн. Відповідач також вказує, що позивач отримав допомогу по безробіттю, сума якої повинна бути відрахована з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що у розрахунок при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не підлягає включенню сума у розмірі 2324,76 грн. (лютий 2015 року), оскільки це сума допомоги у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, яка згідно Порядку №100 не включається до суми. Відповідач вказує на необґрунтованість розрахунку середнього заробітку, що проведений позивачем, оскільки середньоденний розмір заробітної плати не становить та не може становити 248,81 грн.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 14.01.2020.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у справі №817/995/15 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області задоволено у повному обсязі:

визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області від 06 березня 2015 року №23-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновлено ОСОБА_1 на роботі у Державній податковій інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів і зборів самозайнятих осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб з 10 березня 2015 року;

стягнуто з Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 236174 грн. 52 коп.;

допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 10.03.2015 на роботі в Державній податковій інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів і зборів самозайнятих осіб управління доходів і зборів;

допущено негайне виконання постанови суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3536,24грн. (три тисячі п`ятсот тридцять шість гривень 24 коп.);

присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області судовий збір в розмірі 73,08 грн. (а.с. 118 том 1).

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №817/995/15 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області задоволено частково: рішення суду першої інстанції скасовано в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу; прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 280240 грн. 27 коп. за період з 10 березня 2015 року по день постановлення цього судового рішення (29 травня 2018 року); в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 232 том 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.10.2019 касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДФС у Рівненській області задоволено частково: рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №817/995/15 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі, та в цій частині адміністративну справу направлено на новий судовий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду; в іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №817/995/15 залишено без змін (а.с. 75 том 2).

Тобто, до Рівненського окружного адміністративного суду справу направлено на новий розгляд лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що у даному випадку встановленню підлягають обставини щодо періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток; та розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням висновків Верховного Суду.

Так, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд вказав:

«63. Водночас, зробивши правильний висновок щодо протиправності спірного наказу, судами попередніх інстанцій достовірно не установлено розмір середньомісячного заробітку позивача, який враховується при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого на користь позивача за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі»;

«68. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно не з`ясовано обставини справи щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України».

Вирішуючи питання щодо визначення періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з посади наказом від 06 березня 2015 року №23-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Відповідно до частини першої, другої статті 235 Кодексу законів про працю України №322-VIII від 10.12.1971 (у редакції, чинній на момент спірних відносин) (далі іменується - КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами частини шостої статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Оскільки позивача звільнено з посади наказом від 06 березня 2015 року та такий наказ скасовано, тому період розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу розпочинається саме з 07 березня 2015 року, тобто з наступного дня після дня звільнення.

Саме про такий початок перебігу строку також вказав Верховний суд, зазначивши про не установлення судами попередній інстанцій розміру середньомісячного заробітку позивача, який враховується при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого на користь позивача «за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі».

Щодо дати закінчення періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції у постанові від 22 листопада 2017 року у справі №817/995/15 визначив, що період стягнення середнього заробітку закінчується саме 22 листопада 2017 року - дата вирішення трудового спору.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 29.05.2018 здійснив перерахунок як розміру середнього заробітку, так і періоду стягнення, вказавши: «Число робочих днів за період з 07.03.2015 року по день постановлення цього судового рішення (29.05.2018 р.) - 804. Тому, число робочих днів, вищезазначеного відповідного періоду, множиться на середньоденну заробітну плату - 166,37 грн. та на визначений коефіцієнт цього періоду, отримуємо суму заробітної плати у вказаний період. Отже період з 07.03.2015 року по день постановлення цього судового рішення - 29.05.2018 року, є загальним періодом часу за який повинно бути стягнуто на користь ОСОБА_1 , з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, 280 тис. 240 грн. 27 коп. (двісті вісімдесят тисяч двісті сорок гривень 27 коп.), як суми заробітної плати за час вимушеного прогулу».

Як зазначалося вище, відповідно до частини першої, другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами частини шостої статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У даному випадку ОСОБА_1 поновлено на роботі (у зв`язку з скасуванням наказу від 06 березня 2015 року №23-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ») органом, який розглядав трудовий спір - Рівненським окружним адміністративним судом; при винесенні рішення про поновлення позивача на роботі органом, який розглядав трудовий спір - Рівненським окружним адміністративним судом, було прийнято рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу по 22 листопада 2017 року - дата вирішення трудового спору.

При чому, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державній податковій інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів і зборів самозайнятих осіб управління доходів і зборів, що відповідає вимогам частини шостої статті 235 КЗпП України та статті 256 КАС України в редакції, чинній на момент постановлення судового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 256 КАС України в редакції, чинній на момент постановлення судового рішення, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо негайного поновлення позивача на роботі Рівненським окружним адміністративним судом оформлено та видано Виконавчий лист №1 (01.12.2017 - дата видачі виконавчого листа).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного у постанові від 02.10.2019 вказав: «68. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно не з`ясовано обставини справи щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України».

Суд зазначає, що формулювання «по день поновлення на роботі» не стосується поняття «день фактичного поновлення на роботі», адже такі події можуть відбуватися у різні дні та періоди.

За правилами частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент видачі Виконавчого листа №1 про негайне поновлення позивача на роботі), рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

«День фактичного поновлення на роботі» - це дата, коли орган призначення (роботодавець) прийняв відповідне рішення (наказ або розпорядження) про поновлення працівника на роботі або самостійно, або ж на виконання рішення суду чи іншого органу, що розглядав трудовий спір, на підставі відповідного виконавчого документа.

«День поновлення на роботі» - це дата, коли орган, який вирішує трудовий спір, прийняв відповідне рішення про поновлення працівника на роботі з його негайним виконанням.

Верховний суд у постанові від 24 січня 2019 року (справа №760/9521/15-ц, провадження № 61-24060св18) вказав:

«Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави»;

«Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням»;

«Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків»;

«Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися»;

«Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника»;

«За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення».

Зважаючи на те, що спір про поновлення позивача на роботі вирішений Рівненським окружним адміністративним судом саме 22 листопада 2017 року і рішення суду в цій частині звернуто до негайного виконання, то період строку, за який стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, закінчується саме 22 листопада 2017 року. Усі інші періоди, за які орган призначення (роботодавець) не вчинив дій щодо негайного поновлення позивача на посаді, стосуються питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Тому, суд відхиляє доводи представника позивача, що період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має закінчуватися датою постановлення рішення судом апеляційної інстанції - 29.05.2018 (коли рішення суду першої інстанції набрало законної сили).

Таким чином, суд дійшов висновку, що період стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу розпочинається з 07 березня 2015 року (наступний день за днем звільнення) та закінчується 22 листопада 2017 року (вирішення судом першої інстанції трудового спору про поновлення позивача на роботі, що звернуто до негайного виконання).

Вирішуючи питання щодо розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 вказав:

«64. У матеріалах справи наявні відмінні за своїм змістом довідки про розмір середньої заробітної плати, виплаченої позивачу відповідачем у січні та лютому 2015 року (а.с. 17, 72, 102)»;

«65. Суд першої інстанції, визначивши розмір середньомісячного заробітку за найбільшими наявними показниками, не зазначив чому надав перевагу одним доказам у справі та не врахував інші»;

«66. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останніми двома календарними місяцями роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата є січень 2015 року та лютий 2015 року, але для свого розрахунку використав суми заробітної плати, нарахованої позивачу у жовтні та грудні 2014 року»;

«67. Апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що йому не є зрозумілим, а сторонами не доведено, які виплати позивачу входили в суму, зазначену в довідці за лютий 2015 року, як місяця який передував звільненню. Оскільки зазначена сума за своїм розміром є значно більшою за суми інших місяців, та більшу частину робочих днів у двох останніх місяцях роботи, що передували звільненню, позивач перебувала на лікарняному, то суд дійшов висновку про можливість використання для розрахунку показників двох повних відпрацьованих позивачем робочих місяців - за жовтень та грудень 2014 року»;

«68. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно не з`ясовано обставини справи щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України».

Так, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі іменується - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за передні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не працював жодного робочого дня середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 порядку.

У даному випадку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу позивача підлягає обчисленню, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи - січень та лютий 2015 року, оскільки позивач у ці два місяці працював.

Як вказав Верховний Суд, у матеріалах справи наявні відмінні за своїм змістом довідки про розмір середньої заробітної плати, виплаченої позивачу у січні та лютому 2015 року (а.с. 17, 72, 102).

Так, в матеріалах справи міститься Довідка про середню заробітну плату (дохід) (для розрахунку виплат на випадок безробіття) від 23.03.2015 №6535/10/1716-05-38, видана ОСОБА_1 , відповідно до якої: вересень 2014 року, кількість календарних днів - 30, нарахована заробітна плата - 3673,72 грн., страхові внески - 224,10 грн.; жовтень 2014 року, кількість календарних днів - 26 дні тимчасової непрацездатності, нарахована заробітна плата - 2886,39 грн., страхові внески - 176,07 грн.; листопад 2014 року, кількість календарних днів - 30, нарахована заробітна плата - 3589,44 грн., страхові внески - 218,96 грн.; грудень 2014 року, кількість календарних днів - 31, нарахована заробітна плата - 3495,11 грн., страхові внески - 213,20 грн.; січень 2015 року, кількість календарних днів - 20 дні тимчасової непрацездатності, нарахована заробітна плата - 1727,32 грн., страхові внески - 105,37 грн.; лютий 2015 року, кількість календарних днів - 24 дні тимчасової непрацездатності, нарахована заробітна плата - 2914,65 грн., страхові внески - 177,79 грн. (а.с. 17 том 1). Відповідно до даної довідки середньоденна заробітна плата становить 113,58 грн.

На аркуші справи 72 том 1 міститься копія цієї довідки.

Також, в матеріалах справи міститься Довідка про середню заробітну плату, відповідно до якої: вересень 2014 року - нарахована заробітна плата - 3673,72 грн.; жовтень 2014 року - нарахована заробітна плата - 3492,45 грн; листопад 2014 року - нарахована заробітна плата - 3589,44 грн.; грудень 2014 року - нарахована заробітна плата - 3495,11 грн.; січень 2015 року - нарахована заробітна плата - 1727,32 грн.; лютий 2015 року - нарахована заробітна плата - 5239,41 грн.; середній заробіток становить - 3536,24 грн. (а.с. 102 том 1).

Суд не бере до уваги Довідку про середню заробітну плату (дохід) (для розрахунку виплат на випадок безробіття) від 23.03.2015 №6535/10/1716-05-38 (а.с. 17, 72 том 1) для визначення суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки така довідка видана відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» №1266 від 26.09.2001; цей Порядок визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці); визначення середнього заробітку за даним Порядком відбувається за іншими формулами та періодами.

Суд також не бере до уваги Довідку про середню заробітну плату (а.с. 102 том 1), оскільки сума середнього заробітку у розмірі 3536,24 грн. розрахована без урахування норм Порядку №100.

Пунктом 4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Так, на вимогу суду, відповідачем надана Довідка про середньоденний заробіток ОСОБА_1 від 10.12.2019 (а.с. 141 том 2), відповідно до якої:

січень 2015 року, відпрацьовано робочих днів - 10, нараховано всього - 1727,32 грн., заробітна плата - 1727,32 грн., допомога з тимчасової непрацездатності - 00,00 грн.;

лютий 2015 року, відпрацьовано робочих днів - 18, нараховано всього - 5239,41 грн., заробітна плата - 2914,65 грн., допомога з тимчасової непрацездатності - 2324,76 грн.;

середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 165,78 грн. (4641,97:28).

Суд зазначає, що саме така довідка про розмір середньоденної заробітної плати підлягає застосуванню, оскільки розрахунок проведено відповідно до Порядку №100: при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Зі змісту Заяви-розрахунку для надання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на виплату матеріального забезпечення застрахованим особам (а.с. 136 том 2) вбачається, що відносно ОСОБА_1 обліковується період непрацездатності з 21.01.2015 по 04.02.2015, сума - 2324,76 грн. Період непрацездатності позивача з 21.01.2015 по 04.02.2015 також підтверджується Листком непрацездатності (а.с. 137, 138 том 2).

Сума страхування з тимчасової втрати працездатності у розмірі 2324,76 грн. не підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку, про що чітко визначено у пункті 4 Порядку №100.

Таким чином, розмір середньоденного заробітку позивача становить: 1727,32 грн. (січень 2015 року) + 2914,65 грн. (лютий 2015 року без врахування допомоги з тимчасової непрацездатності у розмірі 2324,76 грн.) = 4641,97 грн.; 4641,97 грн. : (10+18) = 165,78 грн.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу:

(1) березень - серпень 2015 року: 165,78 грн. х 118 робочих днів = 19562,04 грн.;

(2) вересень - листопад 2015 року: посадовий оклад становив 1378,00 грн., кількість робочих днів - 64, коригуючий коефіцієнт 1,13 (1378,00/1218,00 = 1,13); 1,13 х 165,78 грн. х 64 робочих днів = 11989,21 грн.;

(3) грудень 2015 року - квітень 2016 року: посадовий оклад становив 1723,00 грн., кількість робочих днів - 106, коригуючий коефіцієнт 1,41 (1723,00/1218,00 = 1,41); 1,41 х 165,78 грн. х 106 робочих днів = 24777,48 грн.;

(4) травень - грудень 2016 року: посадовий оклад становив 2585,00 грн., кількість робочих днів - 168, коригуючий коефіцієнт 2,12 (2585,00/1218,00 = 2,12); 2,12 х 165,78 грн. х 168 робочих днів = 59044,20 грн.;

(5) січень 2017 року - 22 листопада 2017 року: посадовий оклад становив 3200,00 грн., кількість робочих днів - 222, коригуючий коефіцієнт 2,63 (3200/1218,00 = 2,63); 2,63 х 165,78 грн. х 222 робочих дні = 96792,31 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по 22 листопада 2017 року становить 212165,24 грн.

Згідно із пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, поняття, якого визначено пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по 22 листопада 2017 року у розмірі 212165,24 грн. підлягає стягненню на користь позивача з відрахуванням з неї податків і обов`язкових платежів.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має визначатися з виключенням суми, яка отримана позивачем як допомога по безробіттю у розмірі 33228,86 грн., що вбачається зі змісту Довідки від 27.11.2018 (а.с. 131 том 2).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.03.2018 (справа №818/149/17, провадження №К/9901/2536/17) вказав, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та за законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Такий висновок Верховного суду стосувався посилання скаржника на те, що особа отримала допомогу по безробіттю.

Таке правозастосування також міститься у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-511цс16.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Щодо вирішення питання про задоволення позовних вимог, суд також зазначає, що після постановлення ухвали від 31.10.2019 про прийняття до провадження адміністративної справи №817/995/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачем не подавалася до суду саме заява про збільшення розміру позовних вимог щодо суми стягнення.

Наведений представником позивача у відповіді на відзив Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 420785,02 грн., не береться судом до уваги, оскільки: такий розрахунок здійснений без урахування норм Порядку №100; здійснений як обґрунтування суми, проте поданий не у формі заяви про збільшення розміру позовних вимог.

У даному випадку, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відтак, врахуванню підлягає позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у редакції, викладеній у заяві про збільшення позовних вимог від 09.10.2017 (а.с. 68 том 1): «Стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.03.2015 року по день поновлення на роботі».

Окрім того, вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, питання щодо звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суми за один місяць не підлягає вирішенню, з огляду на наступне.

За правилами пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні спору судом першої інстанції, позивачу був виданий Виконавчий лист №2 від 01.12.2017 про негайне виконання постанови суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3536,24 грн. (а.с. 279 том 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.10.2019 касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДФС у Рівненській області задоволено частково: рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №817/995/15 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2015 року по день поновлення на роботі, та в цій частині адміністративну справу направлено на новий судовий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду; в іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №817/995/15 залишено без змін.

Тобто, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року в частині допущення до негайного виконання постанови суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3536,24 грн. (три тисячі п`ятсот тридцять шість гривень 24 коп.) не скасовано.

Відтак, правові підстави для вирішення питання щодо звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - відсутні.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини1 очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023, місто Рівне, вулиця Відінська, 12; код ЄДРПОУ 39394217) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Стягнути з Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 212165 грн. 24 коп. за період з 07 березня 2015 року по 22 листопада 2017 року (з необхідністю врахування сум обов`язкових податків та зборів).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 21 січня 2020 року.

Суддя Недашківська К.М.