Рішення № 87036300, 20.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року Справа № 160/12591/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2019 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - відповідач), з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними, дискримінаційними та скасувати рішення відповідача № 7471/О-09 від 21.10.2019 року, про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок;

- визнати дії відповідача по невиплаті пенсії позивача на визначений ним банківський рахунок - протиправними та дискримінаційними;

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не виплати пенсії позивачу з 26.06.2017 р. - протиправною та дискримінаційною;

- зобов`язати відповідача виплатити на визначений позивачем банківський рахунок усі недоотримані позивачем пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 26.06.2017 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивача, починаючи з 26.06.2017 р. до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу на банківський рахунок довічно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою реалізувати своє право на поновлення пенсії, позивач звернувся до відповідача з особистою заявою про поновлення йому пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Проте, відповідачем було відмовлено у поновленні пенсії позивачу, зазначаючи, що позивачем не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії, представники позивача не мають достатніх підстав для передачі до УПФУ заяви про поновлення пенсії. Крім того, зазначено, що позивачу переховувалась пенсія через поштове відділення. Позивач не погоджується з відмовою відповідача щодо виплати пенсії на картковий рахунок, зазначаючи, що визначені відповідачем підстави для відмови у поновленні пенсії звужують його права та законні інтереси. На думку позивача, оскаржувана бездіяльність відповідача є протиправною, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/12591/19 передана судді Віхровій В.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. позовну заяву прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи №160/12591/19 в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи у судове засідання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

11.01.2020 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого орган пенсійного фонду заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає правомірними свої дії, оскільки позивачем не було дотримано вимог нормативних актів при поданні заяви про виплату пенсії, а саме подання заяви особисто та пред`явлення паспорту, перераховувати пенсію на розрахунковий рахунок у банку не має законних підстав. Відповідач вказує, що оскільки доходи (пенсія) були нараховані та виплачені позивачу до поштового відділення, порушення термінів виплати не було, а тому і підстав для виплати компенсації у зв`язку із затримкою, на думку органу пенсійного фонду, не існує.

До відзиву додані матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 , які були витребувані судом при відкритті провадження у справі.

17.01.2010 р. засобами електронного зв`язку позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої підтримує вимоги позову з підстав у ньому наведеному.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, постійно мешкає у Державі Ізраїль, що підтверджується посвідченням особи за НОМЕР_2, яке видане 17.09.2015 р. органом МВС Держави Ізраїль.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи та не заперечується сторонами по справі, з 13.01.1997 територіальним відділом соціального захисту населення позивачу була призначена пенсія за віком за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» який був чинний на час призначення пенсії.

У вересні 2004 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, у зв`язку з чим виплату пенсії було припинено.

Пенсія виплачена по 31.03.2005 року включно (за 6 місяців).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 р. у справі №804/1236/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (правонаступник - Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області) про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:

визнано протиправними дії Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо відмови у поновленні позивачеві пенсії за віком, що оформлені листом №Г-114 від 09.08.2017р. та повідомленням про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії №2885 від 03.07.2017 р.;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) поновити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) виплату пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі з 26.06.2017 р.;

позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 07.10.2009р. по 25.06.2017р. - залишено без розгляду;

в решті позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду, з 26.06.2017 р. позивачу поновлено виплату пенсії, що сторонами по справі не оскаржується.

30.09.2019 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання банківських реквізитів для перерахунку пенсії, в якій просить належні йому суми пенсії перераховувати на особистий банківський рахунок та зазначає реквізити рахунку.

До заяви додані: оригінал особистої заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії на банківський рахунок з реквізитами та заява про виплату пенсії.

Згідно опису вкладення у цінний лист, копії фіскального чеку та накладної «Укрпошти», вказані документи були направлені на адресу Саксаганського відділу обслуговування громадян м.Кривого Рогу Дніпропетровської області 30.09.2019 р.

На звернення позивача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області була надана відповідь від 21.10.2019 р. №7471/Г-09, в якій повідомлено наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 по справі № 804/1236/18, яке постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 залишена без змін, зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі з 26.06.2017 р.

На виконання зазначеної постанови суду поновлено виплату пенсії з 26.06.2017 р.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Виплата пенсії проводилась з листопада 2018 через підприємство поштового зв`язку № 50027 за адресою, яка зазначена у пенсійній справі: АДРЕСА_1.

За звітними даними підприємства поштового зв`язку № 50027 пенсія з листопада 2018 позивачем не отримана.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, зокрема, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Таким чином, позивачу виплату пенсії припинено.

Пунктом 1.5. розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 , передбачено, що заява, зокрема, про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Враховуючи вищезазначене, орган пенсійного фонду вказав, що для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутись до Саксаганського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та надати відповідну заяву.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46 Конституції України).

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, пенсії, призначені до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною 2 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 по справі № 804/1236/18, яке постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 залишена без змін, зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі з 26.06.2017 р.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Тобто, рішенням суду, яке набрало законної сили, вже встановлено порушене право позивача на отримання пенсії з 26.06.2017 р.

На виконання зазначеного рішення суду позивачу поновлено виплату пенсії з 26.06.2017 р.

27.11.2018 р. позивачем було відкрито банківський рахунок, реквізити якого відповідно до положень Порядку №1596 від 30.08.1999 р. передані до органу пенсійного фонду.

Позивачем було повідомлено реквізити банківського рахунку для отримання пенсійних виплат заявою від 30.11.2019 р., яка була направлена поштою до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Судом встановлено, що позивач звернувся до органу пенсійного фонду особисто, заява від 30.11.2019 р. відповідає нормам Порядку №22-1.

Порядок подання заяви щодо повідомлення банківських реквізитів для отримання пенсії на відкритий ним рахунок в банківській установі, позивачем на переконання суду, не порушений.

Відтак суд вважає необґрунтованими твердження органу пенсійного фонду про те, що позивач з означеною заявою не звертався та реквізити рахунку не були відомі.

Доводи відповідача про те, що при зверненні позивачем було зазначено про виплату пенсії до поштового відділення не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, як встановлено судом, заява жодних даних про спосіб отримання пенсійних виплат не містить.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині протиправної відмови відповідача у виплаті пенсії на банківський рахунок є обґрунтованими, натомість органом пенсійного фонду, як суб`єктом владних повноважень, правомірність свого рішення перед судом не доведена.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача провести виплату пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, враховуючи наступне.

Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Відповідно до статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 КАС України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Щодо вимог стосовно компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до ч.2 ст.46 Закону №1058, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на ту обставину, що пенсія позивачу була нарахована та виплачена до поштового відділення, суд не може вважати суму пенсійних виплат такою, що є втраченим доходом, що нівелює застосування до спірних відносин Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок не прийняття відповідачем заяви представника позивача про надання банківських реквізитів для перерахування пенсії позивачу, у зв`язку з чим відповідачем протиправно було проведено пенсійні виплати через відділення поштового зв`язку, через що суд дійшов висновку про визнання дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу протиправними, для захисту прав позивача належним чином.

Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача щодо припинення виплати пенсії дискримінаційними, суд зазначає, що позивачем не доведено в чому саме полягають дискримінаційні дії управління стосовно нього та не наводить доказів, які б підтверджували вказані обставини, у зв`язку з чим суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вказаної вимоги.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити на визначений позивачем банківський рахунок усі недоотримані пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 26.06.2017 року до фактичного виконання відповідачем рішення у цій справі, до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу на банківський рахунок довічно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, оскільки таке рішення суперечитиме законодавча визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Відповідно до п.10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Таким чином, метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав, у суду немає підстав вважати, що відповідач не буде виплачувати пенсію у майбутньому, а отже вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на визначений позивачем банківський рахунок усі недотримані позивачкою пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 26.06.2017 р. року по день ухвалення рішення у даній справі.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково із застосуванням ч.2 ст.9 КАС України.

Таке рішення, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;

Визнати дії відповідача по невиплаті пенсії позивача на визначений ним банківський рахунок, - протиправними;

Визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 7471/О-09 від 21.10.2019 р. про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок;

Зобов`язати відповідача виплатити на визначений позивачем банківський рахунок усі недотримані позивачем пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 26.06.2017 року. по день ухвалення рішення у даній справі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Рішення не набрало законної сили 20.01.20

Суддя В.С. Віхрова

Згідно з оригіналом

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун

20.01.20