Рішення № 87036124, 20.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3416/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9971) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9971) (далі - Луцький прикордонний загін ПРУ ДПС України, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.06.2015 по грудень 2018 року та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.08.2019 по день постановлення судового рішення у цій справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в Луцькому прикордонному загоні в період з 24.01.1995 по 28.08.2019. 15.08.2019 його звільнено з військової служби в запас, виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

Відповідачем в порушення норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з 01.07.2015 по 22.08.2019 не нараховувалася та не виплачувалася позивачу індексація грошового забезпечення, а за результатами розгляду заяви про здійснення таких виплат, листом від 05.11.2019 позивача повідомлено, що виплата індексації грошового забезпечення в період з липня 2015 року по грудень 2018 року не проводилась, у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення протиправною, такою, що порушує його права та просить стягнути індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2015 по грудень 2018 року.

Також вказує на те, що в день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, військова частина 9971 не провела з ним повний розрахунок при звільненні, чим порушила вимоги нормативно-правових актів, вказаних у позовній заяві.

З врахуванням наведеного просить стягнути середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.08.2019 по день постановлення судового рішення у цій справі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 1).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що у зв`язку зі зміною законодавства щодо порядку індексації грошових доходів населення відповідно до абзацу 2 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», норми та положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому з урахуванням джерела коштів на проведення індексації у межах фінансових ресурсів та за відсутності бюджетних надходжень, Луцьким прикордонним загоном ПРУ ДПС України, як бюджетною установою, нарахування та виплата індексації за вказаний період не здійснювалась.

Зазначає, що позивачу у 2015 році індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась в січні - травні 2015 року. Отже, з січня по червень 2015 року включно індексація грошового забезпечення позивачу нарахована та виплачена в повному обсязі. Проте, не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення лише за період з 04.05.2017 по 01.12.2018.

Крім того, вважає, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства.

Також звертає увагу на те, що в позовній заяві не вказано в чому саме полягає затримка розрахунку з боку відповідача. Розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. У зв`язку з недоведеністю факту невчасного розрахунку з позивачем, позовні вимоги щодо стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними та такими, що не заслуговують на увагу. До того ж, на даний час немає жодного рішення суду, яке б встановлювало протиправні діяння (дію або бездіяльність) Луцького прикордонного загону щодо невчасного розрахунку з позивачем після звільнення, як суб`єкта владних повноважень.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач у відповіді на відзив не погодився з доводами, викладеними відповідачем у відзиві з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 24.01.1995 по 22.08.2019 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, що підтверджується довідкою відповідача від 18.10.2019 № 30/814.

Наказом начальника 6 прикордонного загону від 22.08.2019 №458-ос підполковника старшого прапорщика ОСОБА_1 техніка-начальника секції з ремонту автомобільної техніки групи з ремонту техніки відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно-технічного відділу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника 6 прикордонного загону від 15.08.2019 № 441-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Вказаним наказом передбачено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік за 01 календарний день; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби в сумі 139249,50 грн.; надбавку за серпень 2019 року за особливості проходження служби у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років, премію за серпень 2019 року в розмірі 120% до посадового окладу (а. с. 15).

З наявних в матеріалах справи листів відповідача від 05.11.2019 №11/12450, №11/12453 та від 07.11.2019 №705/12546 слідує, що індексація здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. В кошторисах призначення Державної прикордонної служби України видатки були передбачені у 2015 році з січня по червень включно (нарахування та виплата за вказаний період здійснювалась у листопаді-грудні 2015 року). Починаючи з липня 2015 року та до грудня 2018 року, видатки на виплату індексації не передбачені, у зв`язку з цим нарахування та виплата індексації не здійснювалась.

Також додатково повідомлено, що відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них з 11.03.2000 було призупинено. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній з 01.01.2008 норму, стосовно одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них, виключено. Грошову компенсацію за недоотримане речове майно проведено на банківський рахунок позивача платіжним дорученням №3217 від 28.10.2019.

Також з довідки відповідача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по серпень 2019 року, слідує, що в січні 2015 року нараховано та виплачено індексації 122,41 грн. При цьому, з лютого по жовтень 2015 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась. Разом з тим, в листопаді 2015 року нараховано та виплачено індексації в сумі 1163,19 грн., в яку входить виплата індексації за січень 2015 року в сумі 23,14 грн., за лютий 2015 року в сумі 183,11 грн., за березень 2015 року в сумі 222,29 грн., за квітень 2015 року в сумі 291,71 грн., за травень 2015 року в сумі 442,74 грн., у грудні 2015 року нарахована і виплачена індексація грошового забезпечення за червень 2015 року в сумі 657,11 грн.; у грудні 2018 року нараховано та виплачено індексації в сумі 71,08 грн. також проведена виплата індексації з січня 2019 року по серпень 2019 року (а. с. 21-27).

Отже, судом встановлено, що під час проходження позивачем військової служби індексація його грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 не нараховувалась та не виплачувалась. Вказане підтверджується довідками відповідача та особистими картками грошового забезпечення позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтями 1, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтями 1, 2, 4, 5, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018, чим вчинив протиправну бездіяльність.

Оскільки індексація грошового забезпечення не була проведена у встановлений статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» строк, тому є необхідність зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.07.2015 по 30.11.2018.

При цьому суд зазначає, що не проведення та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення є обмеженням його Конституційних прав відповідачем, що є незаконним.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів відсутність у період з липня 2015 року по листопад 2018 року включно відповідних асигнувань для проведення індексації грошового забезпечення позивача; не надав суду доказів на підтвердження вжиття ним відповідних заходів для збільшення асигнувань (звернень до керівних органів тощо).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов`язок відповідача її нараховувати та виплачувати.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 є порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку №1078 та порушує права позивача.

Отже, матеріалами справи встановлено, що позивачу Луцьким прикордонним загоном індексація грошового забезпечення не була нарахована та виплачена не з червня 2015 року, а з липня 2015 року.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018, а у позовних вимогах про стягнення індексації грошового забезпечення за інший період належить відмовити.

Крім того, вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Позивач у позовній заяві вказує, що на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому: індексацію грошового забезпечення за період з червня 2015 року по грудень 2018 року та грошову компенсацію за речове майно.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону від 22.08.2019 № 458-ос позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що грошова компенсація за недоотримане речове майно була виплачена позивачу 28.10.2019, що підтверджується платіжним дорученням від 28.10.2019 № 3217.

Судом встановлено, що індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 виплачена не була.

Таким чином, відповідач всупереч нормам чинного законодавства, не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.

Відтак, оскільки грошова компенсація за недоотримане речове майно проведена відповідачем 28.10.2019, тому фактично затримка у розрахунку склала з 23.08.2019 по 28.10.2019, а не по день постановлення судом рішення, як вказує позивач, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Враховуючи те, що відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум, а саме: в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно за період з 23.08.2019 по 28.10.2019, тобто по день проведення фактичного розрахунку, а в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 по день постановлення судом рішення.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, код ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, код ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно за період з 23 серпня 2019 року по 28 жовтня 2019 року; в частині невиплати індексації грошового забезпечення, за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року, по 20 січня 2020 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський