Рішення № 87036032, 14.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 січня 2020 р. Справа № 120/3213/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,

представника відповідача: Балтака О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення витрат

в с т а н о в и в :

07.10.2019 року Міністерство внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ звернулось в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 18.08.2008 р. до 29.10.2013 р. Відповідно до наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 18.02.2008 року відповідача зараховано курсантом Одеського державного університету внутрішніх справ та поставлено на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання.

Згідно наказу начальника УМВС України у Вінницькій області від 03.07.2012 року №125 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду дільничного інспектора міліції сектору ДІМ 2-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області.

Наказом УМВС України у Вінницькій області № 205 о/с від 29.10.2013 року відповідача звільнено з органів внутрішніх справ, за власним бажанням.

Відповідно до положень частини 7 статті 18 Закону України «Про міліцію» особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Оскільки, відповідач добровільно не відшкодував витрати понесені університетом на його навчання, позивач звернувся з цим позовом до суду в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_1 з відшкодування витрат за навчання після звільнення з органів внутрішніх справ протягом трирічного терміну перебування на службі після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади Міністерства внутрішніх справ України, в особі Одеського державного університету внутрішніх справ витрати пов`язані з його утриманням у Одеському державному університеті внутрішніх справ в сумі 55 958,85 грн.

08.10.2019 року на виконання вимог частини 3 статті 171 КАС України до відповідного органу реєстрації місця проживання направлено запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1

10.10.2019 року від адресно-довідкового підрозділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області надійшла відповідь на запит, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 15.10.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.11.2019 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 12.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження на 27.11.2019 року.

18.11.2019 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за їх відсутності.

Ухвалою суду від 27.11.2019 року у зв`язку із відсутністю доказів належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання розгляд справи відкладено на 17.12.2019 року.

16.12.2019 року до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за їх відсутності.

Ухвалою суду від 17.12.2019 року занесеною до протоколу судового засідання за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено на 14.01.2020 року.

17.12.2019 року представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

13.01.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.

14.01.2020 року позивач в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджуються матеріалами справи.

Частиною першою ст. 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за встановленою явкою.

Ухвалою суду від 14.01.2020 року занесеною до протоколу судового засідання відзив на позовну заяву залишено без розгляду, відповідно до частини 2 статті 204 КАС України.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

22.09.2008 року між Одеським державним університетом (Виконавець), Головним управлінням МВС України у Вінницькій області (Замовник) та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки "Право".

Відповідно до підпунктів 2.1 цього Договору виконавець зобов`язувався, окрім іншого, забезпечити теоретичну та практичну підготовку фахівця згідно з навчальними планами та програмами і вимогами освітньо-кваліфікаційних рівнів; створити умови для навчання особи та розробити програми для успішного проходження нею практики і стажування в підрозділах замовника; забезпечити особу харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами МВС України; щороку інформувати особу про розмір фактичних витрат, пов`язаних з її утриманням; після відрахування особи (закінчення навчання) затвердити розрахунок фактичних витрат на її підготовку за весь термін навчання.

Згідно підпунктів 2.2 цього Договору замовник зобов`язувався, зокрема, забезпечити проходження особою практики та стажуванням за програмами, розробленими виконавцем і погодженими з замовником; призначити випускника, який прибув за направленням на посаду, визначену державною комісією з персонального розподілу фахівців, чи на іншу посаду, про призначення на яку є письмова згода випускника; інформувати виконавця про звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання із зазначенням підстав звільнення.

В свою чергу, відповідно до підпунктів 2.3 ОСОБА_1 взяв зобов`язання виконати в повному обсязі навчальну програму відповідної фахової спрямованості та освітньо-кваліфікаційного рівня; сумлінно ставитися до навчання, оволодівати теоретичними знаннями і практичними навичками, сучасними методами роботи з обраної спеціальності, не допускати порушень службової та навчальної дисципліни, виконувати належним чином та у визначені терміни всі види завдань, складати плани і програми, виконувати навчально-методичні вимоги науково педагогічного складу; виконувати правила внутрішнього розпорядку виконавця, дотримуватися вимог законодавства України; після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку призначений замовником і відпрацювати не менше трьох років; у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

Водночас, пунктом 3 цього Договору визначено підстави для відшкодування фактичних витрат на підготовку: дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України у зв`язку із небажанням особи проходити навчання або порушення нею дисципліни; відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

03.07.2012 року наказом УМВС України у Вінницькій області №64 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду дільничного інспектора міліції сектору ДІМ 2-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області.

09.09.2013 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Наказом УМВС України у Вінницькій області від 29.10.2013 року №205 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Згідно розрахунку фактичних витрат від 02.04.2018 року №121, пов`язаних з утриманням рядового міліції ОСОБА_1 у Одеському державному університеті внутрішніх справ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №313, загальна сума коштів, що була витрачена на навчання відповідача за період з 01.09.2008 року по 23.06.2012 року складає 55 958,85 грн.

Відповідно до довідки про суми коштів, які МВС України затратило на навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ на ОСОБА_1 , загальна сума коштів, що була витрачена на навчання відповідача за період з 0.09.2009 року по 29.06.2013 року складає 55958,85 гривень.

Оскільки, відповідач добровільно не відшкодував витрати понесені університетом на його навчання, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Особливості відшкодування витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, врегульовувались Законом України «Про міліцію» та Порядком відшкодування витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313..

Водночас, слід врахувати, що Закон «Про міліцію» втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», а Порядок відшкодування витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313, втратив чинність 20 квітня 2017 року в зв`язку із затвердженням Кабінетом Міністрів України 12 квітня 2017 року нового Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських за №261.

Відповідно до частини 5, 7 статті 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів МВС у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Подібні приписи містяться і у статті 74 Закону «Про Національну поліцію».

Порядок відшкодування особами витрат, повязаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України затверджено постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження порядку відшкодування особами витрат, повязаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2007 №313 (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку передбачалося, що цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС, витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:

1) дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість;

2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення навчального закладу;

3) звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Відповідно до п.2 Порядку відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з:

- грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням;

-перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу;

- оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Пунктом 3 Порядку визначено, що витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з МОН.

Розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі (пункт 4 Порядку).

Пунктом 6 Порядку передбачалося, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. У разі поновлення на навчанні особи, що була відрахована з навчального закладу, стягнення суми витрат припиняється.

Аналіз наведених вище приписів свідчить про те, що з метою підготовки фахівців у вищих навчальних закладах, що перебували у віданні Міністерства внутрішніх справ України, між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається, укладався договір про навчання. Такі особи перебували на повному державному утриманні. При цьому, передбачалися випадки, за яких особа, яка проходила навчання, повинна була відшкодувати Міністерству внутрішніх справ витрати, що понесені ним на утримання таких осіб. Одним із таких випадків є звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Як встановлено судом, згідно договору про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ від 22.09.2008 року ОСОБА_1 зобов`язувався, окрім іншого, приступити до виконання обов`язків за посадою, на яку призначений замовником, і відпрацювати не менше трьох років; у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

Пунктом 3 цього Договору однією із підстав для відшкодування фактичних витрат на підготовку є відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

На переконання суду, вказана у пункті 3 Договору підстава для відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання, узгоджується із положеннями щодо відшкодування таких витрат, які містилися у Законі України «Про міліцію» та в Порядку відшкодування витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ.

В той же час, як вбачається із змісту позовної заяви, саме така підстава і слугувала передумовою звернення позивача до суду із позовом щодо відшкодування понесених на утримання витрат.

Судом встановлено, що відповідач не дотримався умов укладеного із ним договору, в частині виконання обов`язку щодо відпрацювання не менше трьох років після закінчення навчання на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, що підтверджується наказом Управління Міністерства внутрішніх справ у Вінницькій області №205 о/с від 29.10.2013 року про його звільнення за власним бажанням.

При цьому, навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ відповідач закінчив 23.06.2012 року.

Таким чином, оскільки, ОСОБА_1 відмовився від подальшого проходження служби на посаді начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання, що свідчить про недотримання умов Договору від 22.09.2008 року, а тому, позовні вимоги щодо відшкодування відповідачем витрат, пов`язаних із його утриманням під час навчання, є обґрунтованими.

Визначаючись з приводу розміру відшкодування відповідних витрат, суд зважає на те, що розрахунком фактичних витрат, пов`язаних з утриманням рядового міліції ОСОБА_1 в Одеському державному університеті внутрішніх справ за період з 01.09.2008 року по 23.06.2012 року, а також довідкою про суми коштів, які МВС України затратило на навчання відповідача, підтверджуються такі витрати в розмірі 55958,85 гривень.

Судом враховано пояснення представника відповідача, щодо відсутності, станом на час укладання контракту, норми ст. 18-6 Закону України "Про міліцію", в частині передбаченого обов`язку на відшкодування витрат пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, разом з тим такі пояснення не спростовують обґрунтувань позовних вимог та, відповідного обов`язку ОСОБА_1 відшкодувати витрати на його навчання.

Так, станом на час укладення договору, обов`язок по відшкодуванню витрат на навчання передбачений чинними на той час нормативно правовими актами, зокрема Порядком відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №313.

Аналогічну норму щодо обов`язку відшкодування витрат на навчання, було передбачено в Договорі про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ від 22.09.2008 року, який був підписаний ОСОБА_1 , тобто застережень щодо такого обов`язку відповідач на час підписання Договору не висловлював, а відтак такий обов`язок ним має бути виконаним, в зв`язку із невиконанням умови трирічної служби після закінчення навчання.

Безпідставним є також твердження представника відповідача щодо ототожнення спірних правовідносин до "примусової праці", яка заборонена в Україні відповідно до "Конвенції про скасування примусової праці" №105.

Так, відповідно до ст.2 "Конвенції про примусову чи обов`язкову працю" №29 в розумінні цієї Конвенції термін примусова чи обов`язкова праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

В той же час, відповідно п. п. а пункту 2 цієї статті визначено, що примусова чи обов`язкова праця в розумінні цієї Конвенції не включає в себе будь-яку роботу чи службу, що її вимагають на підставі законів про обов`язкову військову службу і застосовують для робіт суто воєнного характеру.

Тобто, в межах спірних правовідносин слід констатувати, що МВС в особі Одеського державного університету внутрішніх справ взяло на себе обов`язок за рахунок державних асигнувань з підготовки ОСОБА_1 за державним замовленням на денній формі навчання в якості фахівця освітньо - кваліфікаційного рівня "бакалавр", в межах чого передбачено забезпечення його теоретичною та практичною підготовкою, створення умов для навчання, забезпечення харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням.

Натомість, на ОСОБА_1 покладався обов`язок після завершення навчання трирічного проходження служби в органах ОВС та, вразі недотримання такого обов`язку, відшкодувати витрати пов`язані із його утриманням у навчальному закладі.

Таким чином, безпідставне є твердження представника відповідача щодо ознак "примусової праці" ОСОБА_1 , оскільки ознакою примусової праці є відсутність альтернативи.

В даному ж випадку, обов`язок трирічного відпрацювання після навчання слід розглядати як компенсацію за витрачені бюджетні кошти, пов`язані із витратами на навчання майбутнього спеціаліста.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача слід вказати наступне.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписи ч. 1 ст. 5 КАС України кореспондують положенням частини 2 статті 245 КАС України.

Водночас, їх зміст дає підстави стверджувати, що звернення до адміністративного суду пов`язане, передусім, із необхідністю захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Разом із тим, частиною 4 ст. 46 КАС України передбачено, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, зокрема, в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом (ч. 5 статті 46 КАС України).

Статтею 18 Закону «Про міліцію» передбачалося право в судовому порядку відшкодовувати витрати, пов`язані із навчанням; статтею 74 Закону «Про Національну поліцію» таке право передбачено і сьогодні.

Аналіз наведених вище норм Закону дають підстави для висновку, що позивачу надано право звертатися до суду із позовом щодо відшкодування (стягнення) витрат, пов`язаних із навчанням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, однак не надано права звертатися до суду із вимогами щодо визнання протиправною бездіяльності особи, що унеможливлює задоволення такої позовної вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 90 цього Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, та аргументи наведені відповідачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення частин 2, 3 статті 139 КАС України, якими визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, підстави для відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відсутні.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади Міністерства внутрішніх справ України, в особі Одеського державного університету внутрішніх справ (вул.Успенська, 1, м.Одеса, код ЄДРПОУ 08571570) витрати пов`язані з його утриманням у Одеському державному університеті внутрішніх справ в сумі 55958,85 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім гривень вісімдесят п`ять копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Міністерство внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ ( вул. Успенська, 1, м. Одеса, код ЄДРПОУ: 08571570)

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Рішення в повному обсязі виготовлене 20.01.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович