Ухвала суду № 87035944, 21.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 січня 2020 року Справа № 160/11057/19

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2019 року №Ф-505-54/427У, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому позивач просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17а, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49005; код ЄДРПОУ 39394856) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-505-54/427 від 13.02.2019 року на суму 18276,72 грн. відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 . Також, в прохальній частині позову позивач просив суд поновити йому строк на оскарження вимоги, враховуючи, що про оскаржувану вимогу він дізнався 30.10.2019 року при ознайомлені із матеріалами виконавчого провадження.

Ухвалою суду від 12.11.2019 року, враховуючи, що із матеріалів позовної заяви не вбачалось порушення позивачем строків звернення до суду, було відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суду було витребувано у відповідача належним чином засвідчені письмові докази направлення ОСОБА_1 оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-505-54/427 від 13.02.2019 року на суму 18276,72 грн., а також письмові докази отримання ним такої вимоги та письмові пояснення щодо зазначення у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-505-54/427 від 13 лютого 2019 року про заборгованість у ОСОБА_1 станом на 26.05.19 року.

Щодо клопотання позивача, зазначеного в прохальній частині позову про поновлення строку на оскарження вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-505-54/427 від 13.02.2019 року на суму 18276,72 грн., відносно ОСОБА_1 , суд в ухвалі від 12.11.2019 року зазначив, що дане клопотання буде розглянуто за результатами отримання від відповідача додаткових письмових доказів, витребуваних судом.

29.11.2019 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, разом із витребуваними ухвалою суду доказами отримання позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-505-54/427 від 13.02.2019 року на суму 18276,72 грн.

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу позивачем було отримано 16.05.2019 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (а.с.37).

Ухвалою суду від 19.12.2019 року справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.01.2020 року та запропоновано позивачу до підготовчого засідання подати до суду заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, з письмовими доказами поважності причин пропуску такого строку.

08.01.2020 року засобами поштового зв`язку до суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач просить поновити строк на оскарження вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-505-54/427 від 13.02.2019 року на суму 18276,72 грн. В обгрунтування поданої заяви позивач зазначає, що 30.10.2019 року йому при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження ВП №59824581 стало відомо, що відповідачем подано до Покровського РВ ДВС на примусове виконання вимогу про сплату боргу, тобто, про існування оскаржуваної вимоги він дізнався лише 30.10.2019 року, після чого звернувся до суду. Наголошує, що 16.05.2019 року він вимоги не отримував, враховуючи, що в оскаржуваній вимозі зазначена адреса: АДРЕСА_1 , але він не проживє за зазначеною адресою, тому не міг отримати її 16.05.2019 року. Зауважує, що з 24.09.2012 року він постійно проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , тому не має відношення до адреси, на яку направлялася оскаржувана вимога, як це стверджує відповідач.

У підготовче засідання, призначене на 15.01.2020 року сторони не прибули, належним чином повідомлені про день, час та місце підготовчого засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, заяву позивача про поновлення строку на оскарження вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки), суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст.122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-505-54/427 від 13.02.2019 року на суму 18276,72 грн.

Згідно з абзацами 4, 5, 6 ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абз.8 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI).

Відповідно до абз.9 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Отже, для звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату єдиного внеску Законом №2464-VI встановлено 10-денний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 13.01.2019 року у справі №802/983/18-а та від 08.08.2019 року у справі №480/106/19.

Відповідно до п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п.14.1.1-1. п.14.1 ст.14 ПК України, адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Пунктом 45.1 ст.45 ПК України чітко визначено, що платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Так, матеріалами справи підтверджується, що податковою адресою ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як місце проживання.

Відомостей відносно визначення іншої податкової адреси, з повідомленням про це контролюючого органу, позивачем не надано.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (штрихкодовий ідентифікатор 5360001419042), оскаржувана вимога направлена за адресою ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 , та вручена Пилипенко 16.05.2019 року (а.с.37).

Порядок листування платників податків та контролюючих органів врегульовано положеннями ст.42 ПК України, згідно п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Враховуючи, що оскаржувану вимогу надіслано за податковою адресою позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №Ф-505-54/427 від 13.02.2019 року на суму 18276,72 грн. вважається належним чином врученою 16.05.2019 року, та позивачем пропущено десятиденний строк, встановлений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо звернення до суду з даним позовом, оскільки позовну заяву щодо оскарження такої вимоги подано до суду лише 07.11.2019 року.

Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» констатував, що якщо ординарний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, то таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, останній виходить з наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожні справі; будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 4) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб; 5) недотримання строків було зумовлено діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції (несвоєчасне вручення судового рішення або не вручення судового рішення тощо); 6) відновлення строку необхідно для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути такі обставини, які об`єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтвердженні належними доказами.

Судом встановлено, що будь-які об`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду, у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що рішення та дії відповідача порушували його права та законні інтереси.

Суд зауважує, що позивачем не надано до суду належних та допустимих письмових доказів поважності пропуску строку звернення з адміністративним позовом до суду (хвороба, відрядження, стихійне лихо тощо), оскільки неотримання кореспонденції контролюючого органу направленою за податковою адресою, не є об`єктивно непереборними обставинами, які перешкоджали зверненню до суду.

Згідно із ч.ч.3, 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем хоча і подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд вважає причини зазначені у заяві неповажними та такими, що суперечать матеріалам справи та приписам ч.2 ст.122 КАС України, тому суд не знаходить підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду.

За таких обставин, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.44, 121-123, 205, 240, 250, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2019 року №Ф-505-54/427У - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки встановлені ст.ст.295, 297 цього Кодексу.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко