Рішення № 87035922, 15.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року Справа № 160/9437/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОзерянської С.І. за участі секретаря судового засіданняХобот І.М. за участі: позивача представника відповідача Цвєткова О.В. Горобець Ю.В. ... розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить зобов`язати Дніпровську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,010 га, по фактичному розміщенні гаража №2337 /№ 1836763512101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно/ у ГК Яструб по вулиці М. Руденко згідно ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він є власником гаражу розміщеного у Гаражному кооперативі «Яструб». 20.02.2019 року позивач звернувся до Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак рішенням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.03.2019 року № 8/7-1003 було протиправно відмовлено, із посиланням на необхідність цілісності ГК «Яструб».

Відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому він проти позову заперечує. Зазначає, що гараж позивача розташований в межах земельної ділянки яка закріплена за Гаражним кооперативом «Яструб». Суб`єктом прав на земельні ділянки, які перебувають у власності або у користуванні гаражно-будівельних кооперативів, є юридичні особи - кооперативи, а не окремо громадяни - члени кооперативу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Позивач у судовому засіданні просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 э членом гаражному кооперативі «Яструб» та являэться власником гаража АДРЕСА_3

20.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровської міської ради із заявою вх. № 36/726 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою по фактичному розміщенню гаража АДРЕСА_3.

За результатами розгляду заяви позивача Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради прийняте рішення від 20.03.2019 року № 8/7-1003 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. В обгрунтування рішення зазначено, що гараж знаходиться у боксі, має загальний фундамент або стіни з іншими гаражами, є невід`ємною частиною майна гаражного кооперативу і земля під ним не підлягає окремій приватизації або розділу.

Вважаючи рішення щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під належним позивачу гаражем протиправним, вважаючи, що має безперечне право на дану земельну ділянку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом «б» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно частини 2 статті 118 Земельного кодексу України, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено судом за заявою ОСОБА_1 від 20.02.2019 року вх. № 36/726 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою по фактичному розміщенню гаража АДРЕСА_3, Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради прийняте рішення від 20.03.2019 року № 8/7-1003 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

З цього приводу суд зазначає, що стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

При цьому, а ні Земельний кодекс України а ні інші закони не передбачають делегування повноваження по розпорядженню земельними ділянками департаментам міської ради.

Отже, у даному випадку Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради не наділений повноваженнями приймати рішення за результатами розгляду заяв про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Таким чином, у межах спірних правовідносин саме Дніпровська міська рада повинна була розглянути заяву позивача і прийняти відповідне рішення на засіданні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а.

Доказів, які б свідчили про розгляд заяви позивача від 20.02.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, саме - Дніпровською міською радою та прийняття нею відповідного рішення, відповідачем не надано.

Відсутність рішення Дніпровської міської ради про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Разом з цим суд зазначає, що вимога позивача про зобов`язання Дніпровську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража №2337 є передчасною, оскільки відповідачем не приймалось рішення по суті заявленого у клопотанні від 20.02.2019 року вх. № 36/7 26 питання. Зокрема, відповідачем не розглядались надані позивачем разом з клопотанням документи, не з`ясовувались обставини, які є необхідною передумовою для вирішення питання щодо можливості надання даної земельної ділянки позивачеві, та відповідно щодо можливості надання дозволу на розробку технічної документації щодо такої земельної ділянки.

Окремо необхідно звернути увагу позивача, що адміністративний суд не може підміняти державний орган та зобов`язувати його приймати рішення, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, вимога ОСОБА_1 заявлена до Дніпровської міської ради є передчасною, оскільки саме Дніпровською міською радою клопотання позивача не розглядалось.

Згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Тобто, суд може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача, є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.02.2019 року вх. № 36/7 26 та зобов`язання розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2019 року № 36/726 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, враховуючи висновки суду.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.При поданні адміністративного позову, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог - у сумі 384,20 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Дніпровської міської ради (пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26510514) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.02.2019 року № 36/726 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Зобов`язати Дніпровську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2019 року № 36/726 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, враховуючи висновки суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 20 січня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська