Рішення № 87024417, 16.01.2020, Новоодеський районний суд Миколаївської області

16.01.2020

Справа № 482/1931/19

Номер провадження 2-п/482/5/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Демінської О.І., з участю секретаря судового засідання - Мозгової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

25 березня 2014 року у вказаній справі судом під головуванням судді Ітріна М.В. було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги банку задоволено повністю та вирішено стягнути зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 81891,04 (вісімдесят одна тисяча вісімсот дев`яносто одна) грн. 94коп. та судовий збір у розмірі 818,91 грн.

03.10.2019 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення №482/322/14-ц від 25.03.2014 року.

Ухвалою суду від 27.11.2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було задоволено, заочне рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25.03.2014 року по справі №482/322/14 - скасовано, а справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

На підтвердження позовних вимог позивач вказав, що 19 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № NKXRRX14340025, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 4492,35 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов`язана була щомісячно здійснювати погашення кредиту згідно графіку.

Вказав, що позивачем свої обов`язки за кредитним договором виконано повністю, однак в порушення умов договору відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала внаслідок чого станом на 23.01.2014 року утворилася заборгованість в сумі 81891,04 грн., яка складається із: 2106,26 грн. - заборгованості за кредиту, 388,74 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 646,92 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, 74373,36 - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафів відповідно до п. 5.3. Умов та правил надання банківських послуг: а саме 500 грн. - штрафу (фіксована частина), 3875,76 грн. штрафу (процентна складова).

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також витрати понесені по справі.

Сторони у судове засідання не з`явилися. Представник позивача АТ КБ "ПРИВАТБАНК", який є правонаступником ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", просив розглядати справу у його відсутність, позов задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Біленський А.Г. просив розгляд справи проводити у його та відповідача відсутність, просив відмовити в задоволенні позову, пославшись на його безпідставність.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 19 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і відповідачем ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено кредитний договір, шляхом підписання заяви № NKXRRX14340025, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4492,37 коп., на строк 24 місяці, зі строком користування по 19.08.2010 року включно на придбання товару, а також у розмірі 172,37 грн. на сплату страхового платежу, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, единоразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 720,00 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 53,91 грн. в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в заяві про умови надання споживчого кредиту строки.

За домовленістю сторін, погашення заборгованості повинно було здійснюватися починаючи з 05.10.2008 року щомісячними платіжами у сумі 265,73 коп., яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою, комісією, а також інших витрат згідно з Умовами.

Заявою позичальника від 10.08.2008 року також передбачено, що позичальник зобов`язується перераховувати кошти на рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам.

Відповідно до вказаної заяви позичальник ОСОБА_1 виразила свою згоду, що ця заява разом із запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами складає між нею та банком кредитно-заставний договір.

З доданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що станом на 23.01.2014 року загальна сума заборгованості становить 81891,04 грн., яка складається із: 2106,26 грн. - заборгованості за кредиту, 388,74 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 646,92 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, 74373,36 - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафів відповідно до п. 5.3. Умов та правил надання банківських послуг: а саме 500 грн. - штрафу (фіксована частина), 3875,76 грн. штрафу (процентна складова).

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Вказане стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до виписки з особового рахунку позичальника UAH NKXR №29091059571501, сформованої за період з 19.08.2008 року по 26.11.2019 року, 14.09.2012 року залишок тіла кредиту було сплачено страховою компанією. Відомості про наявність будь-якої заборгованості з тіла кредиту у вказаному документі відсутні.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що з відповідача може бути повторно стягнута заборгованість з тіла кредиту, про існування якої вказується позивачем.

Такі твердження позивача є безпідставними, відповідач не повинен сплачувати повторно заборгованість за кредитом у сумі 2106,26 грн.

Непогашеними на момент повного погашення тіла кредиту (14.09.2012 р.) лишилися проценти в сумі 388 грн. 74 коп., які згідно поданого до суду Банком розрахунку заборгованості не змінювалися до моменту подачі позову до суду.

Вказана сума відповідно до Умов укладеного між сторонами договору підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 646,92 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладена правова позиція про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071 цс 16.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.

Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071 цс 16, а також у постанові Верховного Суду по справі №766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року за №520/2614/17.

Разом із тим, із позовних вимог вбачається, що банк, встановивши вимогу про стягнення із відповідача заборгованості по комісії за користування кредитом, не зазначив, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується ця комісія.

А тому суд не може погодитися з включенням банком до розрахунку заборгованості комісії за користування кредитом.

З урахуванням наведеного, ця сума також не підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За такого, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, передбачене Умовами та правилам, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15.

Таким чином, у стягненні суми штрафів слід відмовити, оскільки угодою сторін передбачено застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення зобов`язань за договором, їх одночасне стягнення є неприпустимим.

За такого з відповідача підлягає стягненню на користь позивача, окрім процентів, несплачених за користування кредитом, лише пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором , при визначенні розміру якої суд виходить з наступного.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасно виконання грошових зобов`язань» від 22 листопада 1996 року дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Вимога позивача про стягнення пені в розмірі, який перевищує заборгованість, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такий висновок Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, а тому принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Конституційний Суд України визначив, що захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч.3 ст. 551 ЦК України.

В силу ч. 3.ст. 551 ЦК України, розмір неустойки, а пеня є її видом, може бути зменшений за рішенням суду, якщо значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За такого, сума пені підлягає зменшенню до рівня заборгованості по процентам за користуванням кредитом - 388,74 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049, ст. 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Зважаючи на вищевикладене до стягнення підлягає заборгованість станом на 23.01.2014 р. в сумі 777,48 грн. з яких: 388,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 388,74 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 грн. 77 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 285 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 , адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д), заборгованість за кредитним договором № NKXRRX14340025 від 19.08.2008 року станом на 23.01.2014 року в сумі 777,48 грн. з яких: 388,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 388,74 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 , адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д), судовий збір у розмірі 7 грн. 77 коп.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Новоодеський районний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення складено 16 січня 2020 року.

Головуючий О.І.Демінська