Ухвала суду № 87023268, 15.01.2020, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/2512/19

УХВАЛА

Іменем України

15 січня 2020 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Васильєвої Т.Ю.,

секретар Манюк Л.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Чубенко С.В., відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Релігійна організація «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви», про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви» від 03.02.2019, оформлене протоколом № 1,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , який звертаючись з позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Релігійна організація «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви», просить визнати незаконними та скасувати рішення православних віруючих жителів с. Бохоники зі статусом загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста ОСОБА_4 Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви», оформлені протоколом № 1 від 03.02.2019.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Чубенко С.В., підтримала письмове клопотання про закриття провадження в справі, оскільки вважає, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, в тому числі в судовому порядку будь-якої юрисдикції, у зв`язку з тим, що церква в Україні відокремлена від держави та здійснення права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей, вирішення судом заявлених вимог по суті означатиме втручання держави в свободу віросповідання та суперечитиме Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Оскільки відповідачі вважають себе членами вказаної релігійної громади, а прийняте рішення, що є предметом оскарження, вважають таким, що прийняте на підставі Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» членами цієї релігійної громади, суд не може давати оцінку законності таких дій, оскільки це становитиме не передбачене законом втручання держави у внутрішню діяльність релігійної громади.

Відповідач ОСОБА_2 підтримала клопотання про закриття провадження в справі та просила його задовольнити з підстав, вказаних в ньому.

Представник позивача, адвокат Радіщев В.О., подав суду заяву про проведення підготовчого засідання за його відсутності, проти закінчення підготовчого судового засідання не заперечує, проти задоволення клопотання про закриття провадження в справі заперечує з викладених в даній заяві підстав. Зокрема вказує, що підставою даного позову є посилання на те, що відповідачі не є членами відповідної релігійної організації, тому спір не є таким, що виник всередині релігійної громади, оскільки вважає, що саме відповідачі мають довести в ході судового розгляду своє членство в релігійній громаді. Крім цього, вказує, що спір існує, а також існує загроза порушення прав позивачки, оскільки оскаржуване рішення подане для реєстрації і може бути зареєстроване третьою особою, внаслідок чого релігійна громада перейде до іншої канонічної підлеглості. Зазначив, що на його думку, існує загроза захоплення юридичної особи стороннімиособами шляхом прийняття недійсних документів з метою подальшої легалізації через процедуру державної реєстрації. Також вважає, що постановою Великої палати Верховного суду у справі № 910/8132/19 вказується, що справи стосовно зміни підлеглості релігійної громади мають розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином та завчасно, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Вислухавши пояснення учасників підготовчого судового засідання, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі слід закрити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач, посилаючись на те, що він є настоятелем храму Святого Апостола і ОСОБА_5 Богослова с. Бохоники Вінницького району, звертається до суду від свого імені як фізична особа та просить визнати недійсними рішення православних віруючих жителів села Бохоники зі статусом загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і ОСОБА_5 Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви», оформлені протоколом № 1 від 03.02.2019, який зокрема стосується зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації та прийняття статуту Релігійної організації в новій редакції, переобрання керівних органів в Релігійній організації, при цьому відповідачами про справі є голова та секретар загальних зборів Релігійної організації, які підписували оскаржуваний протокол як члени відповідної Релігійної організації. Тобто заявлені вимоги стосуються виключно внутрішньої діяльності однієї релігійної організації, які пов`язані із прийнятими рішеннями щодо зміни канонічної підлеглості і пов`язані з цим питання, в тому числі внесення змін до статуту цієї релігійної організації. При обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що скликання зборів та прийняття оскаржуваних рішень відбулось з порушенням Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Статуту релігійної громади та Статуту про управління Української Православної Церкви.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

За змістом даної статті здійснення права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

За змістом ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Частина громади, не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Згідно ч. 6 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Тобто державою встановлено відповідний порядок втручання та оцінки прийнятих рішень щодо зміни підлеглості та внесення змін до статутів релігійних організацій. Така оцінка, згідно ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, та законом встановлено, що саме його дії за результатом відповідних звернень щодо цих питань можуть бути оскаржені до суду.

Водночас дії відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, не є предметом даного позову, відповідно вирішення судом питань, що підлягають оцінці та контролю за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації з боку визначеного в законі державного органу, за таких обставин становитиме невиправдане втручання з боку держави в діяльність релігійної організації.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» констатував, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, статті 8, 9 Закону мають тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

За таких обставин суди не уповноважені вирішувати питання, пов`язані зі зміною канонічної підлеглості релігійної організації, затвердженої рішенням загальних зборів релігійної громади, про внесення змін статуту релігійної організації тощо, які стосуються внутрішньої діяльності такої релігійної організації, оскільки держава в особі суду не має права втручатися у внутрішню діяльність релігійних організацій.

Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 (справа №826/4734/16).

Тобто заявленими вимогами позивач просить втручання держави у внутрішню діяльність релігійної організації, при цьому позов подано ним як фізичною особою та така діяльність релігійної організації має бути вільною від будь-якого зовнішнього впливу, існування перешкод для позивача брати участь у внутрішній діяльності релігійної організації в судовому засіданні не встановлено, дій відповідного державного органу щодо оцінки законності прийнятих рішень та їх правових наслідків позивач не оскаржує, при цьому предситавник позивача в поданій заяві з приводу клопотання про закриття провадження в справі вказує, що права позивача на даний час не порушені, а лише, на його думку існцує загроза такого порушення, та відповідним органом, який здійснює реєстрацію рішень, вказаних в оскаржуваному протоколі, будь-яких дій щодо такої реєстрації не вчинено, отже, юрисдикція суду не може бути поширена на спірні правовідносини, а провадження у справі слід закрити згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Щодо посилання представника позивача на Постанову Великої палати Верховного суду у справі №910/8132/19, суд вважає за необхідне звернути увагу, що позовні вимоги у вказаній справі не є тотожними та окрім визнання недійсним рішення, оформленого протоколом від 10.02.2019 № 1 парафіяльних зборів релігійної громади, стосувались також скасування розпорядження Голови Рівненської ОДА від 26.03.2019 № 255 «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» в частині реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з новою юридичною назвою, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи та про внесення змін до відомостей про юридичну особу. Тобто спір, який виник у вказаній справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації, тому Верховний Суд дійшов висновку, що спір має розглядатись за нормами ЦПК України, а не за нормами ГПК України.

На думку суду, за умови відсутності підстав для втручання держави в особі суду в право на свободу світогляду і віросповідання, які встановлені ст. 35 Конституції України, позовні вимоги, які не пов`язані з оскарженням дій відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, не можуть бути предметом розгляду судами будь-якої юрисдикції.

Керуючись ст. 35 Конституції України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Релігійна організація «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви», про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Бохоники Вінницького району Вінницької єпархії Української православної церкви» від 03.02.2019, оформлене протоколом № 1.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 20.01.2020.

Суддя: