Рішення № 87022812, 10.01.2020, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року Справа № 926/2431/19

За позовом Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерство оборони України

до відповідача Черешського психоневролонічного будинку-інтернату

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Суддя О.Г. Проскурняк

Секретар судового засідання І.В. Циганчук

Представники сторін:

прокурор – Лупійчук Б.В.

від позивача (в режимі ВКЗ) – Сосна О.М.

від відповідача – Савчук Ю.О.- заступник директора

від третьої особи – Шеремет І.М.

СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерство оборони України звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Черешського психоневролонічного будинку-інтернату про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що із з власності держави, за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони, незаконно вибула земельна ділянка, загальною площею 14,7 га., яка незаконно використовується Черешським психоневрологічним будинком-інтернатом, а тому підлягає поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2019 року, справу № 926/2431/19 передано судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 31 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі № 926/2431/19, призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 18 листопада 2019 року та залучено до участі у справі третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11 листопада 2019 року задоволено клопотання представника позивача про проведення підготовчого засідання 18 листопада 2019 року в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Вінницької області.

У судовому засіданні 18 листопада 2019 року оголошено перерву в розгляді справи до 09 грудня 2019 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження до 10 січня 2020 року; закрито підготовче провадження у справі № 926/2431/19; призначено справу до розгляду по суті на 10 січня 2020 року.

В судовому засіданні 10 січня 2020 року, прокурор, представники позивача та третьої особи позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 10 січня 2020 року проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав вказаних у відзиві на позов, посилаючись на рішення Сторожинецької районної ради щодо передачі на користь Черешського психоневрологічного будинку-інтернату земельної ділянки, площею 14,7 га.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг.

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 10 січня 2020 року відповідно до статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 18 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Серед категорій земель згідно зі статтею 19 ЗК України виділяються, зокрема, землі оборони, правовий режим використання яких визначається статтею 77 цього ж Кодексу України, а також Законами України “Про Збройні Сили України” та “Про оборону України”.

Виходячи з приписів статті 77 ЗК України, що кореспондується з статті 1 Закону України “Про використання земель оборони”, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності.

При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони є об`єктом права саме державної власності.

Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватися у комунальну власність. Така можливість визначається статтею 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України “Про використання земель оборони”, військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами частини 2 статті 14 Закону України “Про Збройні Сили України”, земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

З наведених приписів чинного законодавства вбачається, що суб`єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Як вбачається із Державного акту на право користування землею серії "Б" № 038626 від 1981 року, за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20 квітня 2005 року №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4 263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 ЗК України від 18 грудня 1990 року, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

Частиною 5 вказаної статті було визначено, що припинення права користування землею у випадку, передбаченому пункті 1 частиною 1 статті 27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

Рішенням Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22 вересня 2000 року “Про лист Чернівецької КЕЧ району” припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано її (їх) до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га та залишено у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

При цьому, судами в межах розгляду господарської справи № 926/1326/15 встановлено, що рішення Сторожинецької районної ради від 22 вересня 2000 року №102-11/200, прийнято з порушенням статті 27 ЗК України від 18 грудня 1990 року (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони.

Таким чином, спірна земельна ділянка, яка є землями оборони, вибула з державної власності на підставі рішення Сторожинецької районної ради від 22 вересня 2000 року №102-11/200, що прийнято з порушенням статті 27 ЗК України від 18 грудня 1990 року (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), всупереч волі держави в особі уповноважених її органів – Міністерства оборони України, а саме за відсутності законної добровільної відмови від спірних земель оборони, а тому суд дійшов висновку, що право власності у відповідача на цю земельну ділянку не виникло.

У відповідності до приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено судом вище, спірна земельна ділянка у встановленому ЗК України порядку не вилучалася; відсутні інші підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України, а, отже вказана земельна ділянка військового містечка № 1 (Чудей) площею 14,7 га, відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів від 28 листопада 1962 року № 36-1394, що була виділена під розміщення і постійну діяльність військових частин та установ Міністерства оборони України належить до державної форми власності, відноситься за своїм цільовим призначенням до категорії земель оборони, а КЕВ м. Чернівці належить право користування земельною ділянкою.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статями 387 та 388 ЦК України.За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але в якої його на момент розгляду справи в суді немає, не підлягає задоволенню, що не виключає можливості стягнення з цієї особи відшкодування завданих збитків, якщо про це заявлено вимогу.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

З огляду на вищевикладені норми права, з огляду на встановлені обставини справи, судом встановлено, що Черешський психоневролонічний будинок-інтернат є добросовісним набувачем, оскільки на момент прийняття рішення Сторожинецької районної ради від 22 вересня 2000 року №102-11/200, відповідач не знав і не міг знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому, на момент подання позову відповідач фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

Згідно положень статті 388 Цивільного кодексу України, від добросовісного набувача майно може бути витребувано лише в передбачених законом випадках, зокрема у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом; у всіх випадках добросовісного заволодіння річчю на підставі безвідплатного договору з особою, яка не мала права на її відчуження.

Статтею 212 ЗК України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються статтею 386 ЦК України, зокрема, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Виходячи з наведеного, з огляду на те, що земельна ділянка військового містечка № 1 (село Чудей) площею 14,7 га, що є державною власністю як землі оборони, була набута в особи (Сторожинецької районної ради), яка не мала права їх відчужувати, що встановлено рішенням суду у справі № 926/1326/15, та з огляду на приписи наведеного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність захисту права Держави в особі Міністерства оборони України на власність, обґрунтованість пред`явленого позову, його задоволення та витребування спірної земельної ділянки від Черешського психоневрологічного будинку-інтернату.

Щодо звернення прокурора за захистом інтересів держави.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру”.

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги із посиланнями на положення статей 77, 141 Земельного кодексу України, статтею 321, 387, 388 Цивільного кодексу України і статей 23, 24 Закону України “Про прокуратуру” аргументовано тим, що відповідачем порушено вимоги земельного законодавства, а саме самовільне зайняття земельної ділянки державної власності що належить до земель оборони, площею 14,7 га, що порушує права Держави в особі Міністерства оборони України, як розпорядника земель оборони.

При цьому, в обґрунтування подання позову прокурором як позивачем останній зазначив, у цьому разі порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Органом, уповноваженим державою організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності є прокуратура України, у зв`язку з чим цей позов заявляє в інтересах держави саме прокурор.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити.

Стосовно розподілу судових витрат.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При цьому, з огляду на матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що рішення про відчуження майна приймалось не відповідачем, відповідно до частини 2 статті 8 Закону України “Про судовий збір”, суд дійшов висновку, судовий збір залишити за Військовою прокуратурою Західного регіону України.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 194, 196, 219. 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у Черешського психоневрологічного будинку-інтернату (59031, Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Череш, вул. Банилiвська, 5 код ЄДРПОУ 03190001) на користь держави в ocoбi Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6 код ЄДРПОУ 00034022) земельну ділянку військового містечка № 1 (село Чудей) площею 14,7 га.

3. Судовий збір залишити за Військовою прокуратурою Західного регіону України.

Повний текст рішення складено та підписано – 20 січня 2020 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк