Рішення № 87013748, 25.10.2019, Якимівський районний суд Запорізької області

Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/1378/18

2/330/30/2019

"25" жовтня 2019 р. смт. Якимівка

Якимівський районний суд Запорізької області в складі головуючого судді Куценка О.О. , секретаря судового засідання Шанцевої Н.В., за участю прокурора Лисенко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду смт. Якимівка Запорізької області цивільну справу за позовом керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

В позові зазначено, що п.п. 1.1 п.1, п.п. 2.1 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 №27 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 14.07.2010 ОСОБА_1 видано державний акт ЯК №900396 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0103, про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис №011026400309.

У послідуючому 14.07.2010 на підставі договору дарування земельної ділянки № 554 на вказану земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:002:0103 ОСОБА_3 видано державний акт про право власності на землю серія ЯК № 900644, зареєстрований 21.07.2010 за № 011026400352.

Також, на підставі договору дарування № 1057 від 07.06.2013, який посвідчено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Уколовим С.А. право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_4 .

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу № 773 від 28.07.2017, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_2 , яка є власником земельної ділянки на цей час.

Відповідно до статті 88 ВК України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно статей 85, 88 ВК України, статей 59, 84 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікацію земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води, тощо.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги.

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 № 428 проект землеустрою із виготовлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка на цей час знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України, тобто на час прийняття спірного рішення сесії не був погоджений.

Відповідно до схеми прив`язки земельної ділянки до берегової лінії Азовського моря, яка виконана КП «Градпроект», спірна земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 , розташована на відстані 194 метри від урізу води Азовського моря.

Отже, вказане беззаперечно свідчать про те, що спірна земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Азовського моря та щодо неї встановлені і діють спеціальні обмеження.

При прийнятті Кирилівською селищною радою рішення про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва допущено також порушення законодавства у сфері містобудування.

Так, відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 2.4, 5.14, 5.21 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування № 44 від 17.04.1992 (далі - ДБН 360-92), пункту 3.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996, територія населеного пункту з урахуванням функціонального використання, окрім іншого, включає в себе ландшафтно-рекреаційну територію, яка охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами селищної території формують систему озеленення та оздоровчі зони.

Відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку смт. Кирилівка будівництво нових дачних районів в межах смт. Кирилівка не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктів, також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

У межах вказаної зони, згідно пункту 10.17 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища №44 від 17.04.1992, та пункту 7 Постанови Ради Міністрів УРСР №238 від 1986 року «Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнування» у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво індивідуальних будинків.

У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст. 1 Закону України «Про будівельні норми» є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Отже, індивідуальне дачне будівництво в трикілометровій зоні узбережжя Азовського моря суперечить вищевказаній містобудівній документації та чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Таким чином, надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, у власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам земельного, водного законодавства та містобудівній документації.

Так, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені територіальної громади села відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні".

Реалізуючи право власності територіальної громади орган місцевого самоврядування діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тож належного волевиявлення власника на передачу земельної ділянки не було, що зумовлює застосування положення ч. 1 ст. 388 ЦК України про витребування спірної земельної ділянки.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - територіальної громади смт. Кирилівка. Тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника ОСОБА_2 у власність належного власника - територіальної громади смт. Кирилівка (на цей час Кирилівської селищної об`єднаної територіальної громади) в особі Кирилівської селищної ради.

За наведених обставин стосовно землі прибережної захисної смуги закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати таку землю в порядку приватизації.

Тобто, надання у власність ОСОБА_1 спірної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить вказаним вимогам земельного, водного та містобудівного законодавства. Вказані правові норми є загальнодоступними та обов`язковими до виконання всіма суб`єктами, яких вони стосуються.

Надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 здійснювалось на підставі заяви останнього, який був обізнаний про розташування земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги Азовського моря.

Крім того, договір дарування спірної земельної ділянки укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 14.07.2010, тобто - в день видачі ОСОБА_1 державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, що взагалі свідчить про відсутність у останнього намірів використовувати земельну ділянку для дачного будівництва.

Місцевій прокуратурі про наявність порушень вимог земельного законодавства при прийнятті спірного рішення сесії Кирилівської селищної радою стало відомо у 2017 році у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02.12.2016 під №42016080000000410 за ч.2 ст. 364 КК України.

Так, технічна документація та державний акт на земельну ділянку, надану у власність ОСОБА_1 , вилучено 19.01.2017 у ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження на підставі відповідної ухвали слідчого судді, що підтверджується інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 24.01.2018 № 0-8-0.36-100/115-18, відповідною ухвалою суду та протоколом обшуку від 19.01.2017.

При опрацюванні даних Публічної кадастрової карти України, опрацюванні Схеми відстані земельних ділянок від урізу води Азовського моря, виготовленої та наданої до місцевої прокуратури КП «Градпроект», отриманні відповідних документів з відділу Держгеокадастру у Якимівському районі (копії державних актів на право приватної власності на землю, проектів відведення земельних ділянок) з`ясовано, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 194 м від урізу води Азовського моря та відповідно розташована у межах нормативно визначеної прибережної захисної смуги.

Більш того, відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 05.07.2018 № 1172 у засіданні сесії Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 представник прокуратури участі не приймав, що підтверджується протоколом засідання сесії, інформація про отримання органами прокуратури рішення сесії Кирилівської селищної ради № 27 від 18.05.2010 відсутня.

При цьому, зважаючи, що на цей час власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 , земельна ділянка неодноразово відчужувалась на підставі цивільно-правових договорів, встановити незаконність передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки та незаконність рішення сесії Кирилівської селищної ради № 27 від 18.05.2010 можливо було лише системним аналізом вказаних документів.

У силу ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Строки позовної давності за позовами про визнання недійсними актів органів державної влади (на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень в 2009 році згідно приписів п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Відповідно до п. 2 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011, що набрав чинності 15.01.2012, п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України виключено. В той же час, пунктом 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону України передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи).

Вказане свідчить, про наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від прокурора підстав унеможливлювали або істотно утруднювали виявлення раніше порушень законодавства, та як наслідок, своєчасне подання відповідного позову, що підтверджується матеріалами справи, а тому причини пропущення строку позовної давності прокурором є поважними.

В зв`язку з викладеним просили суд поновити керівнику Мелітопольської місцевої прокуратури строк позовної давності для звернення до суду з позовом. Визнати незаконними та скасувати п.п. 1.1 п.1, п.п. 2.1 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 року № 27 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 , для індивідуального дачного будівництва, розташовану в АДРЕСА_1 . Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №900396 площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0103, виданий ОСОБА_1 . Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у власність Кирилівської селищної об`єднаної територіальної громади Якимівського району в особі Кирилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0103, що розташована по АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

В судовому засіданні прокурор Лисенко І.С. підтримала доводи позову та просила його задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, суд відповідно до ч.3 ст. 223 ЦПК України вважає за можливим розглянути справу за відсутності відповідачів.

Судом встановлено, що Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02.12.2016 під №42016080000000410 за ч.2 ст. 364 КК України, встановлені порушення вимог чинного законодавства при прийнятті Кирилівською селищною радою рішень із земельних питань.

Так, Запорізькою обласною державною адміністрацією листом №08-20/585 від 04.04.2002 надано ПП ОСОБА_1 дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування бази відпочинку на косі Федотова на землях запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району в довгострокову оренду на 49 років.

На підставі вказаного дозволу на замовлення ПП ОСОБА_1 розроблено проект відведення земельної ділянки для розміщення бази відпочинку.

Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією вказаного проекту, відведення земельної ділянки в оренду площею 0, 51 га запроектовано за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення на - землі рекреаційного призначення. Вказаним проектом відведення передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб. Зазначений проект отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 21.02.2003 № 215.

Пунктом 1.5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 73 від 27.02.2003 «Про відведення земель» надано в довгострокову оренду ПП ОСОБА_1 землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району площею 0, 51 га пасовищ на 49 років для розміщення бази відпочинку на косі Федотова. Пунктом 3 вказаного розпорядження доручено Якимівській районній державній адміністрації укласти з ПП ОСОБА_1 договір оренди землі.

20.06.2003 між Якимівською районною державною адміністрацією та ПП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 51 га пасовищ. Земельну ділянку передано в оренду під розташування бази відпочинку. Договір посвідчено державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Тимченко Є.С. та зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 за № 19.

Рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 в межі смт. Кирилівка включено село Азовське загальною площею 288, 7 га, село Степок загальною площею 8, 3 та 1078, 38 га земель та затверджено межі смт. Кирилівка загальною площею 1654, 28 га .

У зв`язку з цим, 04.07.2007 до вказаного договору оренди від 20.06.2003 укладено додаткову угоду, яку з боку орендодавця підписано Кирилівською селищною радою.

У послідуючому, рішенням сесії Кирилівської селищної ради № 23 від 28.12.2009 надано ПП ОСОБА_1 згоду на зміну функціонального використання означеної земельної ділянки з «бази відпочинку» на «дачне будівництво» без зміни її цільового призначення.

Таким чином, земельну ділянку площею 0, 51 га, яку надано в оренду ПП ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 20.06.2003, який зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 за № 19 віднесено до земель рекреації на підставі вказаного проекту відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_1 для розміщення бази відпочинку. Переведення земель із пасовищ до земель рекреації передбачено зазначеним проектом відведення. Вказане підтверджується також інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 14.03.2018 № 0-8-0.36-690/115-18.

Пунктом 1.1 п. 1 рішення сесії Кирилівської селищної ради № 15 від 25.02.2010 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будівництва» надано згоду ОСОБА_1 на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва. Передача вказаної ділянки здійснюється на підставі відповідних заяв громадян та за рахунок земельної ділянки площею 0, 51 га, яка була надана в оренду ПП ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 20.06.2003.

З урахуванням вказаного вище рішення сесії Кирилівської селищної ради, п.п. 1.1 п.1, п.п. 2.1 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 №27 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 14.07.2010 ОСОБА_1 видано державний акт ЯК №900396 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0103, про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис №011026400309.

У послідуючому 14.07.2010 на підставі договору дарування земельної ділянки № 554 на вказану земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:002:0103 ОСОБА_3 видано державний акт про право власності на землю серія ЯК № 900644, зареєстрований 21.07.2010 за № 011026400352, що підтверджується копією відповідних аркушів з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право власності, постійного користування землею, договорів оренди землі. Відповідну відмітку про перехід права власності на земельну ділянку зроблено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Тимченко Є.С. на державному акті на право власності ОСОБА_1 .

Також, на підставі договору дарування № 1057 від 07.06.2013, який посвідчено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Уколовим С.А. право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_4 .

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу № 773 від 28.07.2017, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_2 , яка є власником земельної ділянки на цей час. Вказана інформація щодо переходу прав власності підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.01.2018 № 111322558.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 24.01.2018 № 0-8-0.36-111/115-18 інформація щодо зміни цільового призначення земельної ділянки у відділі відсутня.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте сесією Кирилівської селищної ради рішення від 25.02.2010 № 15 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будівництва», яким у тому числі ОСОБА_1 зобов`язано розробити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для дачного будівництва є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання (виготовлення землевпорядної документації). Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у ОСОБА_1 виникло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:11:002:0103 і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 900396, виданий 14.07.2010).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові № 21-405а14 від 11.11.2014.

Таким чином, вказане рішення сесії вичерпало свою дію шляхом його виконання.

Разом з цим, рішення Кирилівської селищної ради № 27 від 18.05.2010, в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , прийнято з порушеннями вимог законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню з наступних підстав.

Відповідно і подальше відчуження земельної ділянки, отриманої у власність з порушенням вимог законодавства, є незаконним.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 3 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підстави для набуття права власності на земельну ділянку встановлені ст.116 ЗК України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 Водного кодексу (далі - ВК) України.

Відповідно до статті 88 ВК України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно статей 85, 88 ВК України, статей 59, 84 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Тобто, чинним законодавством передбачено можливість здійснення будівництва у прибережних захисних смугах лише певних, визначених законодавством, об`єктів та визначеними суб`єктами.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 01.07.2015 у справі №6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі №162цс-15, від 22.04.2015 у справі №6-52 цс-15.

Так, Верховним Судом України зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікацію земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води, тощо.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги.

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 № 428 проект землеустрою із виготовлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка на цей час знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України, тобто на час прийняття спірного рішення сесії не був погоджений.

Відповідно до схеми прив`язки земельної ділянки до берегової лінії Азовського моря, яка виконана КП «Градпроект», спірна земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 , розташована на відстані 194 метри від урізу води Азовського моря.

Отже, вказане беззаперечно свідчать про те, що спірна земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Азовського моря та щодо неї встановлені і діють спеціальні обмеження.

Надання у власність ОСОБА_1 спірної ділянки для індивідуального дачного будівництва у цій місцевості також суперечить вимогам земельного та водного законодавства.

Так, відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видачі державних актів) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 ЗК України встановлено порядок передачі у власність громадянам та юридичним особам земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, згідно з яким громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка її розглядає і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Відповідний орган місцевого самоврядування або виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до положень ст. 186-1 ЗК України документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.

Разом з тим, технічну документацію ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства.

Відповідно до експлікації земельних угідь, яка є складовою частиною технічної документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки код цільового використання земельної ділянки відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі, який затверджений листом Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-1-7/1205 від 24.04.1998 визначено «1.8» під яким визначено землі для індивідуального житлового гаражного і дачного будівництва.

Таким чином, згідно з положеннями ст.ст. 19, 20, 51 ЗК України спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення.

При прийнятті Кирилівською селищною радою рішення про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва допущено також порушення законодавства у сфері містобудування.

Так, відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 2.4, 5.14, 5.21 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування № 44 від 17.04.1992 (далі - ДБН 360-92), пункту 3.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996, територія населеного пункту з урахуванням функціонального використання, окрім іншого, включає в себе ландшафтно-рекреаційну територію, яка охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами селищної території формують систему озеленення та оздоровчі зони.

Відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку смт. Кирилівка будівництво нових дачних районів в межах смт. Кирилівка не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктів, також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

У межах вказаної зони, згідно пункту 10.17 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища №44 від 17.04.1992, та пункту 7 Постанови Ради Міністрів УРСР №238 від 1986 року «Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнування» у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво індивідуальних будинків.

У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст. 1 Закону України «Про будівельні норми» є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Отже, індивідуальне дачне будівництво в трикілометровій зоні узбережжя Азовського моря суперечить вищевказаній містобудівній документації та чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Таким чином, надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, у власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам земельного, водного законодавства та містобудівній документації.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2018 на земельній ділянці з кадастровим номером 2330355400:11:002:0103 відсутні об`єкти нерухомості.

Відповідно до листа Кирилівської селищної ради від 25.01.2018 об`єкти нерухомого майна на вказаній спірній земельній ділянці відсутні, будівельні роботи не проводяться.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На противагу цьому, незважаючи на грубі порушення вимог земельного, містобудівного законодавства, Кирилівською селищною радою прийнято рішення про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у приватну власність спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 152 Земельного кодексу України регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на викладене, п.п. 1.1 п.1, п.п. 2.1 п.2 рішення сесії Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 суперечать законодавству, порушують інтереси держави, що згідно зі ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання його незаконним в судовому порядку.

Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких провадилась реєстрація права власності, яке вони посвідчують. У зв`язку із цим суд відповідно до частини першої статті 21, статті 393 ЦК визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.

Також, підлягає визнанню недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:002:0103 площею 0,0200 га серії ЯК №900396, виданий ОСОБА_1 14.07.2010, який є правовстановлюючим документом та виданий на підставі оскаржуваного розпорядження органу місцевого самоврядування і лише посвідчує виникнення права власності.

Згідно з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Діючи від імені територіальної громади с. Кирилівка, Кирилівська сільська рада, приймаючи рішення щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» діяла не в інтересах відповідної територіальної громади, тож спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Так, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені територіальної громади села відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні".

Реалізуючи право власності територіальної громади орган місцевого самоврядування діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тож належного волевиявлення власника на передачу земельної ділянки не було, що зумовлює застосування положення ч. 1 ст. 388 ЦК України про витребування спірної земельної ділянки.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - територіальної громади с. Кирилівка. Тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника ОСОБА_2 у власність належного власника - на цей час Кирилівської об`єднаної територіальної громади в особі Кирилівської селищної ради.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З урахуванням статтей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За наведених обставин стосовно землі прибережної захисної смуги закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати таку землю в порядку приватизації.

У статті 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

За частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку ст. 131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави у виключних випадках і порядку, визначених законом.

Стосовно визнання причин пропуску позовної давності, суд приходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх прав у цивільно-правових відносинах або ж реалізації владних повноважень.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з моментом порушення прав особи, так і з моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Положення ст.ст. 257, 261 ЦК України підлягають застосуванню також у разі звернення прокурора із позовами, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.09.15 у справі № 6-68цс15.

Статтею 267 цього Кодексу передбачені правові наслідки спливу позовної давності. Зокрема, ч. 4 цієї статті визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що правила позовної давності поширюються і на державу, початок перебігу позовної давності якої пов`язується з виникненням у відповідного державного органу права на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу держави.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, так і п. 3 ст. 131-1 чинної Конституції України, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, яка була чинною на час винесення оскаржуваного рішення сесії) органи прокуратури здійснювали нагляд за додержанням і застосуванням законів, предметом якого, зокрема, була відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 було унормовано, що перевірка виконання законів прокуратурою проводилась за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручаються у господарську діяльність.

При цьому, для правильного застосування положень ч. 1 ст. 261 ЦК України має значення безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а також об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (постанова Верховного Суду України від 29.10.14 у справі № 6-152цс14).

Встановлено, що місцевій прокуратурі про наявність порушень вимог земельного законодавства при прийнятті спірного рішення сесії Кирилівської селищної радою стало відомо у 2017 році у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02.12.2016 під №42016080000000410 за ч.2 ст. 364 КК України.

З матеріалів справи вбачається, що технічна документація та державний акт на земельну ділянку, надану у власність ОСОБА_1 , вилучено 19.01.2017 у ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження на підставі відповідної ухвали слідчого судді, що підтверджується інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 24.01.2018 № 0-8-0.36-111/115-18, відповідною ухвалою суду та протоколом обшуку від 19.01.2017.

При опрацюванні даних Публічної кадастрової карти України, опрацюванні Схеми відстані земельних ділянок від урізу води Азовського моря, виготовленої та наданої до місцевої прокуратури КП «Градпроект», отриманні відповідних документів з відділу Держгеокадастру у Якимівському районі (копії державних актів на право приватної власності на землю, проектів відведення земельних ділянок) з`ясовано, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 194 м від урізу води Азовського моря та відповідно розташована у межах нормативно визначеної прибережної захисної смуги.

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 05.07.2018 № 1172 у засіданні сесії Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 представник прокуратури участі не приймав, що підтверджується протоколом засідання сесії, інформація про отримання органами прокуратури рішення сесії Кирилівської селищної ради № 27 від 18.05.2010 відсутня.

У силу ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Відповідно до ст. ст. 81, 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд на підставі належних та допустимих доказів має обов`язково встановити, зокрема, фактичні дані щодо додержання строків позовної давності або їх пропущення з поважних причин.

Суд приходить до висновку про наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від прокурора підстав унеможливлювали або істотно утруднювали виявлення раніше порушень законодавства, та як наслідок, своєчасне подання відповідного позову, що підтверджується матеріалами справи, а тому причини пропущення строку позовної давності прокурором є поважними.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись, ст.ст.76,78,79,80,81,ч.1 ст.127,ст.ст. 141, 263,264,265 ЦПК України, ч.5 ст.267 ЦК України, на підставі ст.ст. 13,131-1 Конституції України, ст.ст. 80,85,88,90 Водного кодексу України, ст. ст.. 59.60,62,116,118,152 Земельного Кодексу України, ст.ст. 16,21,373,388,393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2,6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд

у х в а л и в :

Поновити керівнику Мелітопольської місцевої прокуратури строк позовної давності для звернення до суду з позовомв інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку .

Позов керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку - задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати п.п. 1.1 п.1, п.п. 2.1 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 року № 27 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, яку надано у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) для індивідуального дачного будівництва, розташовану в АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №900396 площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0103, виданий ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис №011026400309.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у власність Кирилівської селищної об`єднаної територіальної громади Якимівського району в особі Кирилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області (72563,Запорізька обл., Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, 67,ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0103, що розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563,Запорізька обл., Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, 67,ЄДРПОУ 25489968) на користь прокуратури Запорізької області (ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Матросова, 29 а, м. Запоріжжя, 69057, розрахунковий рахунок № 35217095000271 , відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Матросова, 29 а, м. Запоріжжя, 69057, розрахунковий рахунок № 35217095000271 , відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Матросова, 29 а, м. Запоріжжя, 69057, розрахунковий рахунок № 35217095000271 , відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Повне рішення суду складено 04 листопада 2019 року.

Суддя