Рішення № 87011030, 15.01.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2020 р.

м. Київ

справа № 755/14045/18

провадження № 2/755/72/20

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений 27 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуріним В.М., зареєстрований в реєстрі за № 190.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 83 років померла бабуся позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_5 на праві власності. Позивач ОСОБА_1 та її брат ОСОБА_4 звернулись до Київської державної нотаріальної контори № 9 із заявами про прийняття спадщини за заповітом, складеним за життя ОСОБА_5 від 19.10.1996 року. Після цього позивачу стало відомо, що існує ще один заповіт ОСОБА_5 , посвідчений 27 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуріним В.М., зареєстрований в реєстрі за № 190, яким заповідач заповіла все своє майно відповідачу ОСОБА_6 . Однак позивач вважає цей заповіт недійсним, оскільки на момент його складання заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними, тому волевиявлення заповідача не відповідало її волі, оскільки через похилий вік заповідач часто вживала сильно діючі медичні препарати, які вплинули на її поведінку, погіршення пам`яті, призвели до неадекватної поведінки. Крім того, позивач припускає, що спірний заповіт є підробним, оскільки на переконання позивача рукописний текст та підпис у заповіті не відповідають почерку та підпису заповідача ОСОБА_5 . Крім того, позивачем зауважено, що заповідач ОСОБА_5 за життя любила онуків: позивача ОСОБА_1 та її брата ОСОБА_4 , які протягом багатьох років безперервно допомагали своїй бабусі, доглядали її, доклали усіх зусиль у лікуванні, а після смерті організували поховання заповідача, тому складення останньою оспорюваного заповіту позивач вважає фактом, який не міг відповідати дійсній волі заповідача ОСОБА_5 , тому позивач вимушена звернутись з даним позовом до суду.

18.10.2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним, та постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження; на підставі клопотання позивача у порядку забезпечення доказів витребувано у Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори спадкову справу, відкриту після смерті ОСОБА_5 , та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуріна В.М. оригінал Заповіту ОСОБА_5 від 27.04.2015 року. (Том 1 а.с. 44-47)

15.11.2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у порядку забезпечення доказів повторно було витребувано у Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори спадкову справу, відкриту після смерті ОСОБА_5 , та повторно було витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуріна В.М. оригінал Заповіту ОСОБА_5 від 27.04.2015 року. (Том 1 а.с. 98-99, 100-101)

25.09.2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва на підставі клопотання позивача у порядку забезпечення доказів по справі призначено судову почеркознавчу експертизу проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Смоленська, 6) На вирішення експертів поставити питання: чи виконано рукописний текст від імені спадкодавця ОСОБА_5 в спірному заповіті від 27.04.2015 року спадкодавцем ОСОБА_5 ? Чи виконано підпис від імені спадкодавця ОСОБА_5 в спірному заповіті від 27.04.2015 року спадкодавцем ОСОБА_5 ? (Том 1 а.с. 160-162)

28.05.2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відновлено провадження у справі та справу призначено у підготовчому засіданні у зв`язку із виконанням ухвали суду про проведення судової почеркознавчої експертизи у справі. (Том 1 а.с. 183-184)

08.07.2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва на підставі клопотання позивача у порядку забезпечення доказів по справі призначено посмертну комплексну судово-медичну та судово-психіатричну експертизи, проведення якої доручити експертам Київському міському центру судово-психіатричної експертизи (м. Київ, вул. Кирилівська, 103-а) та Головному бюро судово-медичної експертизи МОЗ України (м. Київ, вул. Оранжерейна, 9). На вирішення експертів поставити питання: чи міг стан здоров`я спадкодавця ОСОБА_5 , враховуючи її вікові та індивідуально-психологічні особливості, а також, враховуючи встановлені захворювання, діагнози та призначені їй медичні препарати, зазначені у медичній документації, впливати на можливість ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання спірного заповіту від 27.04.2015 року? чи страждала спадкодавець ОСОБА_5 в момент складання спірного заповіту від 27.04.2015 року на будь-яке психічне захворювання або психічний розлад, якщо так, то на які саме? чи була здатна спадкодавець ОСОБА_5 за своїм психічним та психологічним станом усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання спірного заповіту від 27.04.2015 року та повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати його своїми діями? Провадження у справі зупинено до проведення експертизи. (Том 1 а.с. 228-230)

08.08.2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відновлено провадження у справі та справу призначено у підготовчому засіданні у зв`язку із неможливістю виконання ухвали суду про призначення посмертної комплексної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи. (Том 1 а.с. 239-240)

24.09.2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва на підставі клопотання позивача у порядку забезпечення доказів по справі повторно призначено посмертну комплексну судово-медичну та судово-психіатричну експертизи. (Том 2 а.с.5-7)

06.11.2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відновлено провадження у справі та справу призначено у підготовчому засіданні у зв`язку із неможливістю виконання ухвали суду про призначення посмертної комплексної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи. (Том 2 а.с. 18-19)

12.12.2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва підготовче засідання закрито, а справу призначено до розгляду по суті. (Том 2 а.с. 40-41)

Відповідачем ОСОБА_3 у встановлений судом строк подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, зауважив, що протягом 2013-2014 років заповідач ОСОБА_5 доглядала матір своєї подруги, з часом переїхала до неї. Після смерті матері своєї подруги заповідач ОСОБА_5 вирішила повернутись жити до власної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де проживали її онуки позивач по справі ОСОБА_1 та її брат третя особа ОСОБА_4 . Однак, повернувшись до власної квартири із речами, заповідач ОСОБА_5 зустріла супротив своїх родичів, які при зустрічі ображали її нецензурними словами, що призвело до конфлікту, тому заповідач зателефонувала відповідачу ОСОБА_6 , який є її племінником, та попросила допомогти розв`язати суперечку. Після приїзду відповідача конфлікт мав розвиток, та позивач викликала працівників поліції, здійснила наклеп на відповідача, нібито він її зґвалтував. Працівниками поліції було проведено бесіду із позивачем, після чого конфлікт було вичерпано, та заповідач змогла у подальшому проживати у власній квартирі разом із онуками, позивачем та її братом. Час від часу між ними траплялись конфлікти, вирішенню яких заповідач просила сприяти відповідача ОСОБА_3 . З того часу відповідач почав приймати активну участь у житті заповідача ОСОБА_5 та турбуватись про її здоров`я. Відповідач вважає, що негативне відношення онуків, зокрема, позивача ОСОБА_1 , стало підставою для того, що заповідач ОСОБА_5 склала другий заповіт, який оспорено позивачем у даному провадженні. Крім того, відповідачем зауважено, що заповідач перебувала на обліку у територіальному центрі соціального обслуговування Дніпровського району м. Києва, що також доводить відсутність теплих стосунків між заповідачем ОСОБА_5 та її онуками. (Том 1 а.с. 68-74)

Позивач ОСОБА_1 , яка була допитана в судовому засіданні в якості свідка, та її повноважений представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, що містить зміст позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив в повному обсязі, вважає позов необґрунтованим з підстав, що містять письмовий відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду письмові пояснення, відповідно до яких просить провести розгляд справи за його відсутності. (Том 1 а.с. 64-65)

Вислухавши пояснення сторін спірних правовідносин, надавши оцінку показанням допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та спадкової справи (Том 1 а.с. 115-153), оцінивши наявні у справі докази, приймаючи до уваги письмові заяви сторін щодо предмета спору, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.01.1994 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.10.1995 року. (Том 1 а.с. 132-134)

За життя ОСОБА_5 19.10.1996 року склала Заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2д-278, яким заповіла все своє майно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному. (Том 1 а.с. 125-126)

27.04.2015 року ОСОБА_5 склала Заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуріним В.М., зареєстрований в реєстрі за № 190, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось заповіла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт містить особистий підпис заповідача: «мною прочитано уголос та власноручно підписано». (Том 1 а.с. 115)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , у віці 83 років померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 28.07.2017 року, актовий запис № 1235. Причина смерті: гострий інфаркт міокарда передньої стінки з розривом серця. (Том 1 а.с. 120)

03.08.2017 року онуки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулись до нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_5 на підставі Заповіту, посвідченого Сьомою Київською державною нотаріальною конторою 19.10.1996 року № 2у-278, у зв`язку з чим нотаріусом заведено спадкову справу № 568/2017. (Том 1 а.с. 119, 122-123, 124-125)

28.08.2017 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_5 на підставі Заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуріним В.М. 27.04.2015 року № 190. (Том 1 а.с. 116)

Згідно Висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 269/270/19-27, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ):

-Рукописний текст та підпис від імені спадкодавця ОСОБА_5 в спірному заповіті від 27.04.2015 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуріним В.М., зареєстрованому в реєстрі під № 190, виконані рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів ;

-Рукописний текст від імені спадкодавця ОСОБА_5 в спірному заповіті від 27.04.2015 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуріним В.М., зареєстрованому в реєстрі під № 190, виконаний самою ОСОБА_5 . (Том1 а.с. 175-179)

Згідно листа Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 24.10.2019 року № 1745-01, питання «Індивідуально-психологічних особливостей» ОСОБА_5 не можуть бути вирішені в рамках судово-медичної та судово-психіатричної експертизи; вирішення цього питання не має значення для визначення можливості ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на період складання заповіту 27.04.2015 року. (Том 2 а.с. 13)

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17.07.2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.01.2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.10.1995, виданого на ім`я ОСОБА_5 щодо Ѕ частини квартири АДРЕСА_3 та про перерозподіл спірної частини нерухомого майна. (Том 1 а.с. 213-218; 219-225)

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Цивільного процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , яка є племінницею заповідача ОСОБА_5 , показала, що востаннє заповідача бачила у 2014 році, яка проживала разом із онуками, оскільки її син помер, заповідач склала заповіт щодо свого майна на онуків, які її доглядали. Заповідач була абсолютно адекватною, здоровою, жвавою людиною. Однак, за словами позивача ОСОБА_1 свідку відомо, що у житті заповідача ОСОБА_5 . з`явився відповідач ОСОБА_3 , після чого відношення заповідача до онуків змінилось, вона до них почала відноситись агресивно, з недовірою та склала новий заповіт на відповідача ОСОБА_3 , з яким свідок не знайома. Свідком також зауважено, що вона не лікар за фахом, не може встановлювати агресивний стан заповідача та/або її неадекватність.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 показав, що товаришував із заповідачем ОСОБА_5 на протязі близько п`ятдесяти років до смерті заповідача, однак з відповідачем ОСОБА_3 не знайомий, бачив його на похоронах заповідача. Заповідач ОСОБА_5 жила у власній квартирі разом із онуками: позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а останні роки життя - жила лише із позивачем ОСОБА_1 , та між ними завжди були гарні відносини. Заповідач за життя була жвавою, оптимістичною людиною, яка сама себе доглядала, інколи лягала до лікарні. Зі слів дружини свідку відомо, що у житті заповідача ОСОБА_5 за два роки до її смерті з`явився ОСОБА_3 , який її періодично відвідував. Свідок не обізнаний щодо назви ліків, які приймала заповідач ОСОБА_5 та щодо її стану здоров`я, вважає, що поведінка заповідача змінилась у зв`язку із її похилим віком.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_5 показала, що вона є онукою заповідача ОСОБА_5 , а з відповідачем ОСОБА_3 вона познайомилась за рік до смерті заповідача. Відповідач ОСОБА_3 є далеким родичем, та між ним і свідком склались неприязні стосунки. Відносини свідка із заповідачем ОСОБА_5 були довірливими до знайомства із відповідачем. Коли відповідач ОСОБА_3 з`явився в житті заповідача ОСОБА_5 , вона радикально змінила свою поведінку: перестала читати, ходити на вулицю, стала підозрілою відносно свідка, яка є їй онукою, приймала їжу лише від знайомих, від відповідача ОСОБА_3 та від соціального працівника, яка її відвідувала, почала приймати багато пігулок, які їй приносив відповідач ОСОБА_3 , періодично відвідуючи заповідача, оскільки відповідач мав власні ключі від квартири. Відповідач ОСОБА_3 купував заповідачу їжу, ліки та періодично клав у лікарню, не повідомляючи свідку адресу. Заповідач ОСОБА_5 часто вживала пігулки у великій кількості, тому інколи свідок особисто клала їй пігулки до органайзеру з ліками, а інколи забирала ліки.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

У статті 1233 Цивільного кодексу України, зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. (ч. 1 ст. 1236 Цивільного кодексу України)

Відповідно до положень статті 1247 Цивільного кодексу України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу . Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1251 Цивільного кодексу України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Пунктом 2.1. розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (далі - Порядок), встановлено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Відповідно до п. 1.10 Порядку, 1.10, відомості про посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування заповітів та інформація про їх скасування, зміну або видачу дубліката підлягають обов`язковому внесенню до Спадкового реєстру у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 491 «Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі».

Згідно положень частин 2, 3, 4 ст. 1254 Цивільного кодексу України, заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Тобто, чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.

Відповідно до статті 1257 Цивільного кодексу України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 1257 Цивільного кодексу України, передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. (правова позиція Верховного суду, викладена у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17)

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення учасників справи, надавши оцінку показанням свідків, керуючись законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 , посвідченого 27 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуріним В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 190, - оскільки судом достовірно встановлено, що оспорюваний Заповіт було посвідчено уповноваженою особою, Заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема, Заповіт містить час та місце його посвідчення, Заповіт було прочитано вголос, про що зазначено заповідачем та підписано особисто заповідачем, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, проведеної в межах розгляду даної справи.

Крім того, стороною позивача не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало її волі, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявних у заповідача психічних відхилень протягом життя та у момент складення заповіту, докази перебування заповідача на обліку у лікаря психіатра або звернення до лікаря із відповідними симптомами, які діагностовано лікарем, або докази лікування заповідача будь-якими психотропними препаратами за рекомендаціями лікарів або поза такими. При цьому, допитані в судовому засіданні свідки, та зокрема, допитана в якості свідка позивач, не підтвердили наявність у заповідача будь-яких психічних відхилень чи захворювань протягом її життя, не довівши наміру відповідача на вчинення неправомірних дій відносно заповідача.

Таким чином, оспорюваний Заповіт є дійсним, тобто відповідає вимогам закону, оскільки Заповіт посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, - що відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17, щодо визначення ознак дійсного заповіту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним, є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 202, 203, 215, 1233, 1236, 1247, 1251, 1254, 1257 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 20 січня 2020 року.

Суддя: В.І. Галаган