Вирок № 87008121, 20.01.2020, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/1399/17

Номер провадження 1-кп/623/10/2020

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Герцова О.М.,

за участю секретарів судового засідання: Бобриш М.С., Рзаєвої І.С.,

Теницької С.В.,

за участю прокурорів: Козир М.В., Махненка Д.А.,

Красилі І.І., Павленко М.О.,

Гриценко О.Г., Молодовського І.О.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника: Міщенко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017220320000635 від 01 червня 2017 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Красне, Карлівського району, Полтавської області, громадянина України, українця, не одруженого, не працюючого, з неповною середньою освітою, є особою з інвалідністю ІІІ групи, судимого:

1) 28 листопада 1980 року Ізюмським міським судом Харківської області за статтею 17, частиною 1 статті 117 КК України до 4 років позбавлення волі;

2) 15 січня 1987 року Старовижівським районним судом Волинської області за частиною 1 статті 215-3, частиною 3 статті 81 КК України до 4 років позбавлення волі;

3) 27 грудня 1995 року Ізюмським міським судом Харківської області за частиною 3 статті 81 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі статті 45 КК України, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

4) 08 травня 1997 року Ізюмським міським судом Харківської області за частиною 2 статті 145, частиною 3 статті 206, статті 42, 43 КК України до 7 років позбавлення волі;

5) 27 липня 2011 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за частиною 4 статті 296, частиною 1 статті 121, частиною 2 статті 186, стаття 70 КК України до 8 років позбавлення волі, звільнений 05 грудня 2014 по відбуттю строку покарання,

який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, -

встановив:

Органом досудового розслідування, згідно обвинувального акту від 26 червня 2017 року ОСОБА_1 , обвинувачується в тому, що 30 квітня 2017 року, приблизно о 18 годині, він, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_2 , маючи умисел на навмисне заподіянні тілесних ушкоджень останньому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, наніс потерпілому декілька ударів капцем, який знаходився в правій руці, та декілька ударів правою ногою в ділянку голови, чим заподіяв потерпілому тілесні ушкодження у вигляді синця в окружності правого ока з поширенням на лобову область та кровопідтік м`яких покровів голови з боку їх внутрішньої поверхні в лівій скроневій області, які відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості та один удар правою ногою в праву лобно-скроневу ділянку, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді крововиливу під оболонки головного мозку і кровопідтік м`яких тканин волосистої частини голови, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя, згідно з висновком судової медичної експертизи № 161-Із/17 від 24 червня 2017 року.

В результаті протиправних дій ОСОБА_1 у ОСОБА_2 стався травматичний крововилив під оболонки мозку та, як наслідок, утворилося здавлення головного мозку, що і стало безпосередньою причиною його смерті. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 о 13 годині 40 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер у реанімаційному відділенні Ізюмської ЦМЛ.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за частиною 2 статті 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Прокурор просив суд призначити ОСОБА_1 покарання за частиною 2 статті 121 КК України у виді 10 років позбавлення волі, міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили обрати тримання під вартою.

Відповідно до положень статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 лише в межах висунутого йому обвинувачення.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе у скоєні злочину не визнав, пояснив, що 29 квітня 2017 року він запросив до себе ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щоб вони допомогли йому посадити город. Оскільки, їм було погано та потрібно було похмелитись, дав їм гроші на пляшку горілки. Ночувати вони залишились у нього. 30 квітня 2017 року він прокинуся рано, о 5 годині 30 хвилин вже був на городі, до нього вийшла ОСОБА_3 , з якою посадили 4-5 відер картоплі. Потім ОСОБА_2 сказав, що в нього болить голова, потрібно знову похмелитись, на що він дав 150 гривень, які обіцяв ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за роботу. ОСОБА_2 приніс дві пляшки самогону, ОСОБА_1 , підігрів сніданок, коли сіли за стіл йому зателефонувала знайома, щоб він прийшов і забрав ще картоплю. ОСОБА_1 пішов до неї з велосипедом, а ОСОБА_5 і ОСОБА_4 залишились у нього вдома. Він був відсутній близько півтори години. Коли повернувся, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вже були п`яні, спали на дивані. Потім до нього прийшов сусід, після розмови з яким ОСОБА_1 поїхав на автобусі на залізничний ринок по насіння, там же купив собі нові капці. Коли повернувся з ринку, зайшов до будинку, звернув увагу, що ОСОБА_3 не має в будинку, на столі стояло півпляшки горілки, а ОСОБА_4 спав. Він вставив в нові капці ортопедичну устилку, поміряв і залишив їх у коридорі разом з устилкою, перевзувся в другі домашні капці та пішов на город досадити картоплю. Почув як хлопнула металева хвіртка, однак, у двір ніхто не зайшов. Коли повернувся з городу у двір, зайшов у коридор, побачив, що не має цигарок і запальнички, на столі не має близько 170 гривень, в будинку не має ОСОБА_2 . Також зникли нові капці та ортопедична устилка, яку він спеціально замовляв для себе, крім того ОСОБА_4 пішов у різних його капцях. Він одразу взяв велосипед, з яким йому легше ходити, оскільки, з велосипедом він ходить без палки, пішов на вулицю Красногірську, де мешкали ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , де на порозі сиділа ОСОБА_5 , яка сказала, що ОСОБА_2 прийшов додому і ліг. Він спитав у ОСОБА_2 за устилку, на що ОСОБА_6 сказав йому, що все поверне. ОСОБА_2 був у стані невеликого алкогольного сп`яніння. Потім він взяв резиновий тапок, який є речовим доказом, і вдарив цим капцем ОСОБА_2 . 2-3 рази в область голови по рукам, якими він прикривав обличчя. Руками і ногами він ОСОБА_2 не бив, і не міг вдарити фізично, оскільки має хвору спину і ноги, від його ударів на обличчі не могли утворитися синці. Відбувалося це близько 16 години. Потім він вийшов з будинку разом з ОСОБА_5 , яка просила в нього 5 гривень, сказав, що в нього не має, і пішов додому. Через 5-10 хвилин до нього прийшла ОСОБА_3 , знову просила гроші. В цей момент йому зателефонував товариш, з яким домовлявся зустрітися. Він дав ОСОБА_3 5 гривень, а сам пішов до магазину «Оскар» на «Нефтянику», і вже коли скупився, знайомий ОСОБА_7 попросив у нього гроші на горілку. Біля магазину є столик, до якого прийшла і ОСОБА_3 і ОСОБА_3 випили по 150 грам горілки. Він побачив, що ОСОБА_3 і ОСОБА_7 вже п`яні, забрав горілку і пішов додому. По дорозі ОСОБА_3 падала два рази, тому він підняв її, велосипед в цей час ставив то біля дерева, то біля забору, то біля стовпа, піднімав її, так дійшли до його будинку, де він залишив свій велосипед, і відвів ОСОБА_3 додому. В дворі на порозі сидів ОСОБА_2 , на обличчі синців у нього не було, обличчя було чисте, ще в нього в руках було 50 гривень. ОСОБА_2 сказав, що приїздила поліція, яку визивала ОСОБА_3 , пропонували написати на нього заяву, але він відмовився. Він знову спитав ОСОБА_2 за устилку, але той сказав, що не пам`ятає, де він її викинув. Потім він сказав, щоб завтра ОСОБА_2 приніс устилку і вони досадять город, на що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 погодились. Відповідно до експертизи №161-ИЗ/17 від 24 червня 2017 року, тілесні ушкодження, від яких настала смерть гр. ОСОБА_2 були нанесені близько 23 години 00 хвилин 30 квітня 2017 року, але після 18 години ОСОБА_2 він більше не бачив і де він отримав такі ушкодження йому не відомо.

В якості підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, державним обвинуваченням заявлено свідки: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , покази яких суд безпосередньо сприймав під час судових засідань.

Неодноразова допитана в судових засіданнях в якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що коли ОСОБА_1 прийшов до них додому 30 квітня 2017 року, то він підійшов до ОСОБА_2 , вдарив його капцем 2 рази, почував ОСОБА_2 себе нормально. Ногами ОСОБА_1 не бив ОСОБА_2 та не вбивав його.

Повідомила, що перед проведенням слідчого експерименту до неї підходив невідомий їй чоловік та казав, щоб вона обмовила ОСОБА_1 , що він бив ОСОБА_2 і руками, і ногами. Оскільки, вона злякалась, тому обмовила ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту. Також додала, що вона не читала пояснення, які були записані з її слів слідчим, також при проведенні слідчого експерименту за її участі протокол вона теж не читала, вона тільки їх підписала. Потім через деякий час їй телефонував невідомий чоловік, який не представився, і просив щоб вона говорила в суді тільки правду - те, що ОСОБА_1 бив ОСОБА_2 тільки капцем. Крім того, перед судовим засіданням підходив незнайомий чоловік, казав, щоб вона обмовила ОСОБА_1 , щоб його посадили, з якою метою, вона не знає.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 повідомив, що він працює в Ізюмському ВП ГУНП в Харківській області та 01 травня 2017 року він тимчасово виконував обов`язки начальника слідства. В цей день чергував слідчий Смирнов, який в денний час або з ранку, точно не пам`ятає, доповів йому, що чоловік в результаті заподіяння йому тілесних ушкоджень помер, що є підозрюваний. Через деякий час свідок прибув до відділу, в фойє райвідділу він побачив громадянина ОСОБА_1 , потім поговорив зі слідчим про обставини справи. Після цього розмовляв з ОСОБА_1 , який в ході розмови розповів, що дійсно, померлий хлопець його знайомий, вони разом 30 квітня спільно вживали спиртне. Також ОСОБА_1 зауважив, що ОСОБА_2 спробував скоїти крадіжку його речей, через що ОСОБА_1 завдав йому кілька ударів капцем, після чого пішов до себе додому. На питання свідка, де знаходяться капці, ОСОБА_1 відповів, що вдома. Працівники поліції з ОСОБА_1 проїхали до останнього додому, в присутності двох понятих та з дозволу ОСОБА_1 зайшли в будинок. На запитання свідка ОСОБА_1 показав капці, якими наносив удари, та одяг, в якому був одягнений, вказані речі було вилучено. Іншого взуття в той день у обвинуваченого не вилучалось. Коли перебували в будинку, ОСОБА_1 розповідав, що він, потерпілий ОСОБА_2 та його співмешканка вживали спиртні напої, що потім мав місце конфлікт між ним і ОСОБА_2 та обвинувачений наніс удари ОСОБА_2 капцем. Бив ОСОБА_1 ОСОБА_2 в його будинку. ОСОБА_1 був обурений тим, що відбувається, оскільки на той момент не знав, що ОСОБА_2 помер, і не розумів, чому від його дій настали такі наслідки, він лише кілька разів ударив його капцем по голові. В присутності свідка ОСОБА_1 дзвонив невідомим абонентам і просив, щоб вони сходили в лікарню і попросили ОСОБА_2 забрати заяву. У ОСОБА_1 свідок не бачив тілесних ушкоджень.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 повідомив, що 01 травня 2017 року в другій половині дня, близько 16 години, його запросили бути присутнім при вилученні речей у ОСОБА_1 , який є його сусідом. Вилучали чорні брюки та футболку, мокасини, колір яких він не пам`ятає. Речі ОСОБА_1 видав добровільно, в присутності свідка оглянули, помістили в поліетиленовий пакет, опечатали, свідок підписував. Про ОСОБА_1 свідок повідомив, що він проживає один, періодично вживає спиртне, але не алкоголік. Зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що коли потерпілий ОСОБА_2 у нього вдома допомагав саджати картоплю, він вкрав гроші, цигарки та мокасини у ОСОБА_15 , за що останній пару разів вдарив його шльопанцем по обличчю, ногами він його не бив. Потерпілого ОСОБА_2 свідок раніше не бачив. Також, повідомив, що коли у ОСОБА_1 були загострення, він погано ходив, пересувався за допомогою палиці, кульгав та користувався еластичними бинтами.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 повідомив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_2 живуть по сусідству з ним. Цей будинок на два господаря, у них одна спільна стіна. Точно дату він не пам`ятає, весною у 2017 році в кінці місяця, можливо 30 квітня, близько 18-19 години, коли був вдома, дивився телевізор, почув, що щось у сусідів загуркотіло. Звук був такий, начеб то хтось кинув на підлогу цеглину, і так три-чотири рази, інших звуків - криків, музики, розмов, свідок не чув. Додав, що якщо голосно розмовляють, то йому чутно через стіну. Хто був у той час у них вдома, ОСОБА_16 не знає. Міліція приїхала і тоді ОСОБА_16 дізнався, що сталася біда. Також, він був присутній при проведенні слідчого експерименту. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що одна людина стягнула ОСОБА_2 з дивану і вдарила рукою, а потім ногою. ОСОБА_1 свідок раніше не бачив і він його не знає. Сусіди жили тихо, раніше таких звуків, як в той день, ОСОБА_16 не чув.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 повідомив, що ним був здійснений виїзд на АДРЕСА_2 у м. Ізюмі, точної дати та часу він не пам`ятає, події відбувались у 2017 році, було тепло, можливо після 16 години. Там відбувалась бійка, про що повідомила ОСОБА_3 Коли приїхали на місце, там вже нікого не було. До них вийшов потерпілий ОСОБА_2 , у якого були тілесні ушкодження на обличчі - садна, як запам`ятав свідок, з правої сторони, і сказав, що медична допомога йому не потрібна. Крові на голові у ОСОБА_2 не бачив. Останній від написання заяви відмовився, а усно пояснив, що ОСОБА_1 наніс йому тілесні ушкодження, а саме - бив у голову.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 повідомив, що в 2017 році, весною, працівники міліції запросили його в якості понятого, разом з ним був ще один його сусід. ОСОБА_1 добровільно дозволив зайти в помешкання. Речі вилучались за адресою: АДРЕСА_1. Вилучали штани спортивні, футболку, взуття - мокасини. ОСОБА_12 зі слів ОСОБА_1 відомо, що ОСОБА_1 садив город зі своїми знайомим, попрацювали трохи, потім відпочили трохи, випили по сто грам, ОСОБА_1 пішов далі працювати, а товариш залишився в хаті. Коли ОСОБА_1 зайшов у хату виявилось, що знайомого не має і не має деяких речей - грошей, цигарок, взуття. ОСОБА_1 прийшов до того товариша і побачив у нього своє взуття, яким дав йому по обличчю і пішов додому. Все це розповідав ОСОБА_1 , коли у нього вилучали речі. Щоб казав, куди бив, свідок точно не пам`ятає, напевно, по обличчю. Руки у ОСОБА_1 були не побиті. Також, свідок повідомив, що у ОСОБА_1 хвора нога і він покликав людей, щоб вони допомогли йому засадити город.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 повідомив, що він за викликом прибув до Ізюмської ЦМЛ за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , який знаходився у реанімаційному відділенні, тому опитати його він не мав можливості. Спілкувався свідок зі співмешканкою ОСОБА_4 , прізвище якої він не пам`ятає, яка пояснила, що ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження від ОСОБА_1 , потім він став себе погано почувати, ліг спати, йому ставало гірше, тому вона викликала швидку допомогу і потерпілого забрали до лікарні. Ще співмешканка повідомила, що ОСОБА_2 забрав у ОСОБА_1 мобільний телефон і останній за це бив його ногами в область голови. Зі слів лікарів свідку відомо, що у потерпілого черепно-мозкова травма.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 повідомив, що його та ОСОБА_16 запросили бути присутнім в якості понятого при проведенні слідчого експерименту, на якому ОСОБА_3 розповідала, що один чоловік прийшов до них, стягнув ОСОБА_2 з дивану, почав його бити рукою, потім ногою, коли вже лежав на підлозі, в область грудей, а по голові бив шльопанцем. Під час слідчого експерименту на ОСОБА_3 ніхто не тиснув.

В судовому засіданні за клопотанням сторони захисту допитаний свідок ОСОБА_17 , який повідомив, що ОСОБА_1 його знайомий. Коли він у січні 2018 року приїхав до міста Ізюм, зайшов до свого кума ОСОБА_18 , з яким пішли на «Поворотку», розмовляли про ОСОБА_1 Там же вони зустріли ОСОБА_3 , яка на їхнє питання повідомила, що ОСОБА_1 приходив, забрав свої капці, вдарив ОСОБА_2 капцем і пішов. Також ОСОБА_3 розповіла їм, що вона давала покази, не читаючи протоколи, підписувала, писала те, що їй казали.

Дослідивши всі вище перелічені докази, оцінивши кожний з них з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов до наступних висновків.

Допитані судом свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , не спростовують саму подію злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК України, яка мала місце 30 квітня 2017 року. Однак, крім ОСОБА_3 , жоден з цих свідків не був очевидцем подій та не надав суду чітких та послідовних показань про те, що саме ОСОБА_1 та за яких обставин наносив тілесні ушкодження ОСОБА_2 Навпаки, свідок ОСОБА_3 , яка, на відміну від інших свідків, є безпосереднім очевидцем подій 30 квітня 2017 року, надала показання про те, що ОСОБА_1 бив ОСОБА_2 тільки капцем.

Окрім допиту обвинуваченого, свідків, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 в судовому засіданні стороною обвинувачення надано, а судом було безпосередньо досліджено, письмові та речові докази по справі, зокрема:

- гумові капці, один темно-синього кольору, другий капець, який відрізняється від першого по кольору, вилучені 01 травня 2017 року в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , які після огляду опечатано в пакет,

- протокол огляду місця події від 01 травня 2017 року, в період часу з 12 години 20 хвилин по 13 годину 10 хвилин, з ілюстративною таблицею до нього, згідно якого проведено огляд домоволодіння АДРЕСА_4 , де ОСОБА_2 завдано тяжких тілесних ушкоджень (том 1 а.с. 167-170),

- протокол огляду від 01 травня 2017 року, в період часу з 16 години 14 хвилин по 16 годину 50 хвилин, зі згоди ОСОБА_1 (заява), згідно якого проведено огляд домоволодіння АДРЕСА_1 , під час якого вилучено речі (том 1 а.с. 171-172),

- протокол огляду трупу від 02 травня 2017 року, згідно якого проведено огляд трупа ОСОБА_2 (том 1 а.с. 173-174),

- протокол проведення слідчого експерименту від 04 травня 2017 року та ілюстративна таблиця до нього, згідно якого свідок ОСОБА_3 розповіла, як поводив себе ОСОБА_1 , коли зайшов до будинку та показала на статисті, яким чином і куди він наносив удари ОСОБА_2 (том 1 а.с. 178-181),

- висновок судово-психіатричного експерта №352 від 15 травня 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 у період часу, якому відповідає правопорушення, виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у формі дисоціального розладу особистості, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (том 1 а.с. 182-184),

- висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння №б/н від 01 травня 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 перебуваєв у стані алкогольного сп`яніння (том 1 а.с. 185),

- висновок експерта (додатковий) №206-ИЗ/17 від 24 червня 2017 року, згідно якого пошкодження у ОСОБА_2 могли утворитися за обставин, на які вказала свідок ОСОБА_3 в ході слідчого експерименту від 04 травня 2017 року (том 1 а.с. 186),

- висновок експерта №161-ИЗ/17 від 24 червня 2017 року, яким встановлено:

При судово-медичній експертизі трупа гр. ОСОБА_2 , 51 рік, виявлено синець в окружності правого ока з поширенням на лобно-скроневу область, кровоподтечності м`яких покровів голови з боку їх внутрішньої поверхні в правій лобно-скроневій і лівій скроневій областях, субдуральна і субарахноїдальний крововилив в правій лобно-скроневій області.

Вищевказані пошкодження прижиттєвого характеру, утворилися від дії тупих твердих предметів, могли утворитися за обставин, які мали місце 30.04.2017 р.

Судячи з пошкоджень, гр. ОСОБА_2 в область голови було нанесено не менше трьох ударів.

В результаті нанесення достатньої сили удару в праву лобно-скроневу область, можливо і ногою, утворилися одночасно крововилив під оболонки головного мозку і кровопідтік м`яких тканин волосистої частини голови. В подальшому при наростанні крововиливу і розвинулося здавлення головного мозку, яке і стало безпосередньою причиною смерті гр. ОСОБА_2 Утворилися пошкодження в результаті цього удару за ступенем тяжкості, стосовно до живих осіб, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечним для життя.

В результаті ще двох завданих ударів в область голови з меншою силою утворилися синець в окружності правого ока з поширенням на лобову область і кровопідтік м`яких покривів голови з боку їх внутрішньої поверхні лівої скроневої області. Ці ушкодження могли утворитися при нанесенні ударів ногою, рукою або іншим предметом, що не мають характерних ознак, що свідчать про його форму і розміри. Пошкодження завдані гр. ОСОБА_2 в результаті цих ударів стосовно до живих осіб відносяться до ЛЕГКИХ тілесних пошкоджень.

За судово-медичними даними встановити конкретно послідовність нанесення ударів гр. ОСОБА_2 в область голови не представляється можливим.

Після нанесення ударів гр. ОСОБА_2 в область голови і утворення вищевказаних ушкоджень, останній міг здійснювати цілеспрямовані дії протягом тривалого проміжку часу, який обчислюється годинами до втрати ним свідомості. Після заподіяння ушкоджень, по мірі наростання крововиливу і здавлення головного мозку, наступила втрата свідомості, а далі і смерть.

Смерть гр. ОСОБА_2 настала 01.05.17 р. о 13 годині 40 хвилин (згідно запису з історії хвороби).

Між отриманими ушкодженнями гр. ОСОБА_2 і настанням його смерті є прямий причинний зв`язок.

Безпосередньою причиною смерті гр. ОСОБА_2 є здавлення головного мозку, в результаті травматичного крововиливу під оболонки його.

Гр. ОСОБА_2 не міг сам собі заподіяти вищевказані ушкодження, не міг їх отримати у результаті падіння з висоти власного росту після додання прискорення або без нього.

До часу смерті гр. ОСОБА_2 був нетверезий, в крові трупа його було виявлено 0,78% етилового спирту. З моменту того, що сталося, і до настання смерті гр. ОСОБА_2 пройшов значний проміжок часу, близько 15-ти годин. З урахуванням того, що з організму виділяється 0,18-0,20 % етилового спирту у годину, можна вважати, що до часу події (нанесення ушкоджень), гр. ОСОБА_2 перебував у важкому ступені алкогольного сп`яніння.

Кров трупа гр. ОСОБА_2 належить до групи О з изогемагглютинином анти-А і анти-В . (том 1 а.с. 175-177).

За вимогами статті 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Згідно статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

За статтею 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Відповідно статті 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до положень статті 91 КПК України - у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно статті 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Суд визнає недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 04 травня 2017 року, згідно якого свідок ОСОБА_3 розповіла, як поводив себе ОСОБА_1 , коли зайшов до будинку та показала на статисті, яким чином і куди він наносив удари ОСОБА_2 , оскільки зазначені в протоколі обставини свідок ОСОБА_3 підтвердила внаслідок отриманих погроз та не підтвердила їх суду під час допиту у якості свідка, будучи при цьому під присягою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо доктрини «плодів отруєного дерева» сформульованої у рішеннях «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Яременко проти України» визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші.

Застосовуючи доктрину «плодів отруєного дерева», суд, при ухваленні вироку не бере до уваги та відкидає як недопустимі висновок експерта (додатковий) №206-ИЗ/17 від 24 червня 2017 року, згідно якого пошкодження у ОСОБА_2 могли утворитися за обставин, на які вказала свідок ОСОБА_3 в ході слідчого експерименту від 04 травня 2017 року (том 1 а.с. 186),

Стосовно всіх досліджених судом судово-медичних експертиз слід зазначити, що відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму ВСУ від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію.

Частина 2 статті 121 КК України по якій обвинувачується ОСОБА_1 передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння і спричинили смерть потерпілого.

Так, для застосування частини 2 статті 121 КК України обов`язковою і необхідною умовою є встановлення причинного зв`язку між тяжкими тілесними ушкодженнями і смертю, що настала.

Наведені у обвинувальному акті фактичні данні у своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Суд зазначає, що сам факт смерті ОСОБА_2 , який знайшов своє підтвердження вищезазначеними доказами та не оспорюється стороною захисту, не є абсолютним, беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_1 в спричиненні ОСОБА_2 30 квітня 2017 року умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило його смерть.

З показів свідка ОСОБА_3 , отриманих безпосередньо у судовому засіданні та яка є безпосереднім очевидцем подій 30 квітня 2017 року, вбачається, що ОСОБА_1 прийшов до них додому та вдарив ОСОБА_2 капцем 2 рази. Ногами та руками ОСОБА_1 ОСОБА_2 не бив. Також повідомила, що до неї підходив невідомий їй чоловік та казав, щоб вона обмовила ОСОБА_1 , що він бив ОСОБА_2 і руками, і ногами. Оскільки, вона злякалась, тому при проведенні слідчого експерименту обмовила ОСОБА_1 . Також додала, що вона не читала пояснення, які були записані з її слів слідчим, також при проведенні слідчого експерименту за її участі протокол вона теж не читала, вона тільки їх підписала.

Для спростування показань свідка ОСОБА_3 прокурором надано суду постанову про закриття кримінального провадження від 30 червня 2019 року, згідно якої доказів, які б свідчили про схилення ОСОБА_3 за допомогою примусу всупереч її волі відмовитись від показань або надання завідомо неправдивих показань не здобуто, проте дана постанова не спростовує факт тиску на свідка, а лише констатує, що не здобуто певних доказів.

Слід також зазначити, що свідок ОСОБА_3 , неодноразово допитувалась в судовому засіданні безпосередньо, будучи приведеною до присяги, та попередженою про кримінальну відповідальність за введення суду в оману, її свідчення мали логічний та послідовний характер, а тому суд не має підстав їй не довіряти.

Згідно статті 97 КПК України показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

З показів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , допитаних в ході судового слідства, вбачається, що очевидцями конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вони не були, а обставини смерті ОСОБА_2 їм відомі з чужих слів. Враховуючи, що показання цих свідків суперечать один одному та не підтверджується іншими доказами, суд не може визнати їх належними доказами у справі.

Докази, що стороною обвинувачення надані суду, як то: висновок експерта №161-ИЗ/17 від 24 червня 2017 року, висновок судово-психіатричного експерта №352 від 15 травня 2017 року, (том 1 а.с. 182-184), висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння №б/н від 01 травня 2017 року, (том 1 а.с. 185), не вказують на обвинуваченого та не викривають його у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення як кожен окремо, так і у сукупності між собою.

Висновком експерта №161-ИЗ/17 від 24 червня 2017 року встановлено, що з моменту того, що сталося, і до настання смерті гр. ОСОБА_2 пройшов значний проміжок часу, близько 15-ти годин. Смерть гр. ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 13 годині 40 хвилин (згідно запису з історії хвороби).

Між отриманими ушкодженнями гр. ОСОБА_2 і настанням його смерті є прямий причинний зв`язок. Таким чином, згідно даної експертизи, тілесні ушкодження від яких настала смерть ОСОБА_2 мали бути завдані близько 23 години 00 хвилин 30 квітня 2017 року, в той час як, згідно обвинувального акту, ОСОБА_1 завдав тілесні ушкодження ОСОБА_2 близько 18 години 00 хвилин 30 квітня 2017 року.

З метою усунення розбіжностей часу спричинення тілесних ушкоджень, зазначених в експертизі від 24 червня 2017 року та в обвинувальному акті, судом було допитано експерта ОСОБА_21 , який повністю підтвердив висновки судово-медичної та додаткової судово-медичної експертизи. В судовому засіданні підтвердив, що причиною смерті потерпілого, який перед смертю перебував в стані алкогольного сп`яніння тяжкого ступеню, стали нанесені не менше трьох ударів в голову зі значною силою. Після нанесених ударів потерпілий міг самостійно рухатися, розмовляти. З часу спричинення тілесних ушкоджень та до моменту смерті пройшло не менше 12 годин, але не більше 24 годин (15-20 годин). Тілесні ушкодження не могли утворитися від падіння з висоти власного зросту та їх не можливо спричинити власноручно. Померлому було нанесено не менше трьох ударів достатньої сили (кулаком, ногою, предметом, який не залишив після себе слідів). Такі тілесні ушкодження не могли утворитися від удару капцями.

Таким чином, висновком експерта №161-ИЗ/17 від 24 червня 2017 року не встановлено точний час заподіяння тілесних ушкоджень, від яких настала смерть ОСОБА_2 , та ким і за яких обставин вони завдані.

Під час судового розгляду даного провадження судом клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, не відхилялись, отже, вичерпані всі можливості одержання додаткових достовірних доказів.

Дослідивши зазначені докази, надавши кожному з них та їм у сукупності належну оцінку з точки зору належності, допустимості й достатності, суд вважає, що наданих стороною обвинувачення доказів недостатньо для визнання ОСОБА_1 винуватим в пред`явленому йому обвинувачені за частиною 2 статті 121 КК України і ухвалення в даному випадку обвинувального вироку є порушенням положень частини 3 статті 62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Судом було досліджено письмові докази, які характеризують особистість обвинуваченого, відповідно до яких встановлено що ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи, не працює, не одружений, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває з 1995 року на обліку у лікаря нарколога, на обліку в Ізюмському ОМВК перебуває, військову службу не проходив, неодноразово судимий, за місцем мешкання характеризується формально задовільно, про що свідчать: довідки лікарів, вимога щодо судимості та його свідчення, копія військового квитка, характеристика з місця проживання.

Згідно статті 2 КК України, особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора, та, в установлених КПК України випадках - на потерпілого (частина 1 статті 92 КПК України).

Відповідно до статті 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд - за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Так, у справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Відповідно до частини 2 статті 62 Конституції України та частини 2 статті 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України та частини 4 статті 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

При цьому всі викладені в обвинувальному акті обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Так, частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суд керується стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

У основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Про недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини зазначив, зокрема у справах "Тельфнер проти Австрії" від 20 березня 2001 року, "Капо проти Бельгії" від 13 січня 2005 року.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Оцінивши покази свідків зі сторони обвинувачення, захисту, а також дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що обвинувачення, інкриміноване прокурором в провину ОСОБА_1 та обставини, викладені в обвинувальному акті, базується лише на припущеннях, які не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, а встановлені в судовому засіданні обставини є підставою для розумного сумніву в доведеності вини обвинуваченого.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» є неприпустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Згідно статті 370 КПК України - судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому, законним - є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених КПК України, обґрунтованим - є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно до статті 94 КПК України, вмотивованим - є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Суд, приймаючи до уваги вищенаведене, встановив, що слідчим, прокурором, всупереч вимогам статті 92 КПК України, не доведено винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого останньому кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, оскільки докази, на які посилається сторона обвинувачення в частині вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, як на підставу доведеності провини обвинуваченого у вчиненні зазначеного злочину, не були підтверджені безпосередньо під час судового розгляду, як докази, що обґрунтовують провину, і останні - можуть бути оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність, - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, у зв`язку з чим, надані стороною обвинувачення докази, не можуть бути визнані достатніми для доведення обвинувачення, інкримінованого в провину, і відповідно для визнання обвинуваченого ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України.

Таким чином, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень частини 1 статті 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази, давши їм належну оцінку, приходить до вмотивованого висновку, що в рамках даного кримінального провадження відносно ОСОБА_1 не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували пред`явлене йому прокурором обвинувачення за обставин, викладених в обвинувальному акті і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо наявності в діянні обвинуваченого складу інкримінованих в провину прокурором злочину.

За таких обставин суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 підлягає виправданню на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 КПК України, у зв`язку за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою був змінений на цілодобовий домашній арешт, який ухвалою від 25 січня 2018 року змінений на домашній арешт. Ухвалою від 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою, який ухвалою від 15 червня 2018 року змінено на домашній арешт.

В подальшому запобіжний захід в ході судового розгляду відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не продовжувався, необхідності у його застосуванні суд не вбачає.

Арешт, накладений згідно ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 травня 2017 року у відповідності до частини 4 статті 174 КПК України підлягає скасуванню, а відповідні речові докази після набрання вироком законної сили слід повернути власнику.

Відповідно до статей 118, 122, 124 КПК України, судові витрати на проведення експертиз суд при виправданні з обвинуваченого не стягує.

Керуючись статтями 7-9, 17, 22, 28, 84- 87, 89, 91, 92, 94, 98, 284, 337, 373, 374 КПК України, частиною 2 статті 121 КК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, та виправдати у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного кримінального правопорушення.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов - відсутній.

Судові витрати підлягають віднесенню на рахунок держави.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 травня 2017 року, на капці чоловічі чорного кольору 1 пара, футболку сірого кольору та штани чорного кольору з джинсової тканини.

Речові докази - капці чоловічі чорного кольору 1 пара, футболку сірого кольору та штани чорного кольору з джинсової тканини повернути ОСОБА_1 , спортивну чоловічу кофту, двоє спортивних чоловічих штанів, чоловічу сорочку повернути власнику.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, прокурору та захиснику.

Головуючий суддя О.М. Герцов