Рішення № 87007087, 20.01.2020, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/4565/18

Номер провадження 2/623/35/2020

РІШЕННЯ

іменем України

13 січня 2020 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Винниченка П.П.,

з участю: секретаря - Ардашевої Я.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

відповідача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна індивідуальною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3 про визнання майна індивідуальною власністю.

В обґрунтування позову зазначено, що заочним рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11.01.2018 року по справі № 623/969/17 було розірвано шлюб, зареєстрований 11.05.1984 року. Їй на праві власності належить нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до трудової книжки вона постійно працювала та мала стабільний дохід. Окрім того, вона зареєстрована як фізична особа-підприємець та веде підприємницьку діяльність, пов`язану зі спірним приміщенням, яке є її індивідуальною власністю. Просила визнати нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , її індивідуальною (особистою) власністю.

15.02.2019 року відповідачем подано зустрічну позовну заяву та відзив на позовну заяву, зазначаючи, що до складу спільного майна подружжя Сухових належить не лише згаданий позивачкою магазин промислових товарів, але й два житлових будинки та автомобіль. 16.06.1990 року за договором купівлі-продажу був придбаний житловий будинок у АДРЕСА_2 ), який оформлений на його ім`я, у якому вже 8 років зареєстрована і постійно мешкає позивачка. У 2009-2012 р.р. побудував на своє ім`я у АДРЕСА_3 житловий будинок, загальною площею 103,9 кв.м. В цьому будинку з 28.08.2015 року він зареєстрований і мешкає постійно і до теперішнього часу. У відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, реєстраційний номер НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль Volkswagen Transport, білого кольору, 1996 року випуску, який був придбаний для сім`ї у 2005 році. На даний час автомобіль знаходиться у його користуванні, бо має водійське посвідчення, а ОСОБА_1 права на керування автомобілем не має. Автомобіль використовували для домашнього господарства, ремонту магазину, будинків та інших домашніх потреб. 13 листопада 2006 року на ім`я ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 51,1 кв.м. Після оформлення квартири, звернулися до Ізюмської міської ради за дозволом на переобладнання квартири під магазин промислових товарів. Отримавши усі необхідні дозволи і документи, він зробив там "Євроремонт", встановив необхідне для пошиву і ремонту одягу обладнання, що підтверджується документами, які є в наявності і знаходяться у ОСОБА_1 Твердження ОСОБА_1 про те, що магазин вона придбала за кошти, які належать їй особисто, так як вона працювала і мала "стабільний дохід", бо була підприємцем - нічим не доведені, бо підприємцем вона стала у 2009 році, тоді коли магазин вже було придбано і облаштовано і ніхто інший, ніж нього, не займався переобладнанням та ремонтом даного приміщення. Все майно, що набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу, а саме: два житлові будинки, промисловий магазин та автомобіль вважає спільною сумісною власністю подружжя. Між ними вже склався сталий порядок користування майном, а саме: ОСОБА_1 зареєстрована і мешкає в комфортному будинку, що розташований у АДРЕСА_5 ) та використовує сумісний магазин промислових товарів, а ОСОБА_3 зареєстрований і мешкає у будинку по АДРЕСА_6 та користується належним на автомобілем.

На підставі вищевикладеного, просив виділити йому у власність будинок АДРЕСА_3 , вартістю 540500 грн і автомобіль, вартістю 81341,90 грн, всього на суму 621841,90 грн., а ОСОБА_1 виділити у власність будинок АДРЕСА_5 вартістю 305100 грн. та магазин промислових товарів, що розташований у АДРЕСА_1 , вартість 402000 грн, всього на суму 707100 грн.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09.04.2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна індивідуальною власністю.

В судовому засіданніпо первісному позову позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги позивача та просили їх задовольнити, а в зустрічному позові ОСОБА_3 просили відмовити в повному обсязі.

По первісному позову відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні просили в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просили відмовити в повному обсязі, азустрічну позовну заяву підтримали та просили її задовольнити.

Вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, зустрічних позовних вимог та на підставі наданих доказів, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Матеріалами справи встановлено, що 11 травня 1984 року між сторонами був зареєстрований шлюб у міському палаці одруженням. Горлівка Донецької області, актовий запис № 1052, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.

Згідно договору купівлі-продажу жилого будинку від 16.06.1990 року, посвідченого державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Зелінською Т.І., на ім`я ОСОБА_3 був придбаний цілий жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_7 , на земельній ділянці розміром 682 кв.м., а отже набутий сторонами за час шлюбу, тому вважається сумісною власністю подружжя.

Згідно Витягу про державну реєстрацію прав № 34795695 від 11.07.2012 року, реєстраційний номер: 37052210, номер запису: 13831 в книзі: 82, на підставі свідоцтва про право власності від 05.07.2012 року за ОСОБА_3 зареєстрований житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 , а отже набутий сторонами за час шлюбу, тому вважається сумісною власністю подружжя.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 08.02.2005 року, за ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб марки Volkswagen Transport, рік випуску 1996, колір білий, реєстраційний номер № НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_3 , тип ТЗ, фургон малотонажний повною масою 2530 кг, об`єм двигуна V-1896 см.куб., а отже набутий сторонами за час шлюбу, тому вважається сумісною власністю подружжя.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 13.11.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С.І., зареєстрованого в реєстрі за № 6058, на ім`я ОСОБА_1 була придбана квартира, що знаходиться в АДРЕСА_1 , (а.с.9), а отже набута сторонами за час шлюбу, тому вважається сумісною власністю подружжя.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішуючи справу на підставі доказів, долучених до справи, враховуючи, що зазначене вище майно набуте сторонами за час шлюбу, тому є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна індивідуальною власністю, а зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя слід задовольнити, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, виділивши ОСОБА_1 у власність будинок АДРЕСА_5 вартістю 305100 грн. та магазин промислових товарів, що розташований у АДРЕСА_1 , вартість 402000 грн, всього на суму 707100 грн, а ОСОБА_3 - у власність будинок АДРЕСА_3 , вартістю 540500 грн і автомобіль, вартістю 81341,90 грн, всього на суму 621841,90 грн.

Згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

При пред`явленні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 було сплачено судовий збір у сумі 6644,70 грн., половину від якої він просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 . Суд вважає за можливе задовольнити дану вимогу в частині стягнення судового збору в розмірі 3322,35 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна індивідуальною власністю - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Поділити спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , право особистої власності на житловий будинок, загальною площею 103, 9 кв.м. на земельній ділянці 1000 кв.м. (кадастровий номер 6310400000:86:010:0006), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , та право особистої власності на автомобіль марки Volkswagen Transport, рік випуску 1996, колір білий, реєстраційний номер № НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_3 , тип ТЗ, фургон малотонажний повною масою 2530 кг.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право особистої власності на житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 73, 6 кв.м., житловою площею 49,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_8 , та право власності на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , судовий збір в розмірі 3322, 35 грн. (три тисячі триста двадцять дві грн. 35 коп.).

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 20 січня 2020 року.

Головуючий суддя П. П. Винниченко