Рішення № 87001608, 14.01.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/4323/19

Провадження № 2/201/1299/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 січня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року позивач звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ТОВ «Житлосервіс-КР», на підставі укладеного з Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Саксаганському районі, є управителем будинку, споруди або групи будинків і споруд та надавачем послуг з утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях Саксаганського району м. Кривого Рогу, в тому числі і по пр. Миру, буд. 37 . Відповідач ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі за надані житлово-комунальні послуги не сплачувала, в результаті чого у неї виникла заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з період з 01 жовтня 2015 року по 02 лютого 2018 року на суму 19482,14 грн. При цьому, сума інфляційних витрат становить 3132,13 грн., та 3% річних - 646,78 грн. Оскільки в добровільному порядку наявну заборгованість відповідач не погашає, представник позивача просить стягнути її з відповідача в примусовому порядку.

Представник позивача надав до суду заяву, у якій просив розглянути справу без його участі, просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про прочини неявки суд не повідомила.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов`язковою для усіх суб`єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ТОВ «Житлосервіс-КР» є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює надання населенню за плату житлово-комунальних послуг, є управителем частини будинків, що розташовані на прибудинкових територіях Саксаганського району м. Кривого Рогу, в тому числі і по пр. Миру, буд. 37 (а.с. 5-9).

Визначаючи характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що вони склались у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробником (виконавцем) і споживачем, а тому регулюються положеннями ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно до ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Положеннями ст.ст.66, 67, 162 ЖК України встановлено, що за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Власник приміщення, розташованого заа дресою: м. Кривий Ріг, пр. Миру, буд. 37 своєчасно та в повному обсязі за надані житлово-комунальні послуги не сплачував, в результаті чого у нього виникла заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з період з 01 жовтня 2015 року по 02 лютого 2018 року на суму 19482,14 грн.

З наданих на запит суду відділом обліку та моніторингу інформації ГУДМС України в Дніпропетровській області відомостей вбачається, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 27 липня 2004 року (а.с. 26).

Згідно із відповіддю начальника КП ДОР «Криворізьке БТІ» Ільченка А.А. на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року право власності на нежитлове приміщення в житловому будинку №37 по пр. Миру у м. Кривому Розі зареєстровано за приватним підприємцем ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 січня 2002 року Першою криворізькою державною нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі за №2-242 (а.с. 58).

Позивачем всупереч ст.81 ЦПК України не було надано суду підтверджень того, що ОСОБА_1 фактично користується приміщенням, розташованим за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Миру, 37 і користується послугами, які надаються позивачем за зазначеною адресою.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Житлосервіс-КР».

Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України та приймаючи до уваги результат вирішення справи, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев