Рішення № 86994506, 20.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.006813

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного із позовом до Львівського обласного військового комісаріату, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Львівського обласного військового комісаріату у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 07.08.2019;

- стягнути з Львівського обласного військового комісаріату індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 07.08.2019 у сумі 144602,96 грн;

- стягнути з Львівського обласною військового комісаріату на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05.07.2019 наказом командира військової частини А 2196 позивача звільнено у запас у зв`язку із закінченням строку контракту. Наказом командира військової частини А 2196 від 07.08.2019 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. ОСОБА_1 зазначає, що за період з 2016 по 2018 всупереч вимогом законодавства йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Позивач звернувся із заявою про нарахування та виплату індексації заробітньої плати, проте листом відповідача повідомлено, що протягом 2016-2018 років індексація заробітньої плати не проводилась, а механізм нарахування та виплати індексації за попепедні роки не визначені.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву від 17.01.2020 (вх. № 2756), відповідно до якого вказує, що проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Згідно з статтею 5 Закону № 1282-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Зазначає, що позивачем не правильно визначений базовий місяць, окрім того визначення конкретного розміру індексації грошового забезпечення є дискреційними повноваженнями органу військового управління. А також звертає увагу суду на те, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірними даній справі.

Представник позивача 17.01.2020 подав відповідь на відзив (вх. № 2727).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

Наказом командира військової частини А 2196 (по стройовій частині) від 07.08.2019 № 119 ОСОБА_1 , звільненого наказом від 05.07.2019 № 3-PC у запас за підп. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову слубу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 31.12. 2018 позивачу не виплачувальсь індексації грошового забезпечення.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату індексації грошових доходів за період з 01.01.2016 по 31.12. 2018, проте листом від 15.11.2019 № 11763 Львівський обласний військовий комісаріат повідомив позивача, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Водночас, відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Для виплати індексації в січні 2016 - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування Львівського обласного військового комісаріату на виплату індексації не здійснювалося.

Одночасно повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з 01.03.2018 року підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця наступного, за місяцем підвищення посадових окладів, у разі якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103%. У зв`язку із тим, що величини індексу споживчих цін у квітні-серпні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилася. Щодо нарахування і виплати індексації - пунктом 14 Порядку передбачено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики). В свою чергу, відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики, механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не визначений.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 07.08.2019, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен мас право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за ціаном здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України. її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1,2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим га іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на статтю 5 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо нездійснення в зв`язку з цим індексації з 01.01.2016 вказана норма не містить.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 у справі № К/800/3206/16 (368/1047/15-а).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Тобто, аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов`язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки вони мають рекомендаційний характер, а тому не може бути підставою для ненарахування та невиплати позивачу індексації за період з 01.01.2016 по 07.08.2019.

Враховуючи наведене, дії Львівського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 є протиправними, проте позивач просить визнати протиправними дії Львівського обласного військового комісаріату у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 07.08.2019.

Суд зазначає, що позивач звертався із заявою про виплату індексації грошових доходів за період з період 01.01.2016 по 31.12. 2018, також згідно з довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 31.12. 2018 позивачу не виплачувальсь індексації грошового забезпечення.

Згідно з довідкою від 08.01.2020 № 139 про грошове забезпечення ОСОБА_1 з січня по вересень 2019 року позивачу виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Окрім того, позивач просить стягнути з Львівського обласного військового комісаріату індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 07.08.2019 у сумі 144602,96 грн, проте належних та допустимих доказів на проведення розрахунку позивачем не надано.

Відтак, дії Львівського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 31.12.2018 є протиправними, відтак, для належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Львівський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатитит індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, відтак позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір стягненню не підлягає, оскільки відповідно до посвідчення від 12.05.2016 серії НОМЕР_3 є учасником бойових дій, відтак звільнений від сплати судового збору згідно з п. 13 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про судовий збір".

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн суд зазнаячає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.1 договору від 31.10.2019 № 99 про надання правової допомоги укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням «Мицик і Партнери» правова допомога оплачується відповідно до акту виконаних робіт.

Згідно з актом виконаних робіт від 13.12.2019 адвокатське об`єднання «Мицик і Партнери» вартість наданих послуг позивачу становить 7000,00 грн (7 годин х 1000 грн).

ОСОБА_1 сплачено 7000,00 грн за надання правової попомоги згідно з договором від 31.10.2019 № 99, що підтверджується квитанцією від 13.12.2019.

Суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але має і спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватись від протиправних дій та бездіяльності.

Згідно з ч. 6, 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, відповідачем не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 7000,00 грн.

Керуючись статтями 6,14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Львівського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та зобов`язати Львівський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Львівського обласного військового комісаріату (вул. І.Франка, 25, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 08412340) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікамційний номер НОМЕР_2 ) 7000, 00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 20.01.2020.

Суддя Костецький Н.В.