Рішення № 86994475, 13.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1.380.2019.006577

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника позивача Германович Л.В.,

представника відповідача Рудика А.-М.Я.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області про зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогою - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири, згідно квитанції №0001584 від 22.10.2019 року.

Ухвалою судді від 11.12.2019 року відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівській області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов`язкове пенсійне страхування, у зв`язку з чим позивачем було подано до відповідача заяву про повернення помилково сплачених коштів. Однак, відповідачем відмовлено в задоволенні зазначеної заяви. Така відмова, на думку позивача, є протиправною та необґрунтованою, позаяк відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких інших записів про об`єкти житлової нерухомості ОСОБА_1 , окрім придбаної квартири, є беззаперечним доказом, що житло придбано позивачем вперше. Враховуючи викладене, позивач вважає, що сплачена нею сума збору підлягає поверненню.

23.12.2019 року вх.№49710 від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому викладені заперечення проти позову. Обґрунтовуючи у відзиві правомірність своїх дій під час відмови позивачеві у поверненні сплаченої суми збору, відповідач вказує, що на даний час не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбано особою вперше та Управління не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно й не наділене повноваженнями визначати осіб, які придбавають нерухоме майно вперше.

Третя особа надіслала до суду свої пояснення з приводу спірних правовідносин (вх.№252 від 03.01.2020 року), в яких зазначила, що пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Враховуючи те, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері загальнообов`язкового пенсійного страхування, у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, тому саме даний державний орган повинен подати відповідне подання про повернення коштів, у разі наявності підстав для прийняття останнього.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд позов задоволити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, хоча своєчасно та належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Судом ухвалено здійснювати розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи позову, відзив на нього, письмові пояснення третьої особи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судом, 22.10.2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу квартири. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Костишин Б.Т. та зареєстровано в реєстрі за №1098.

Згідно п.1.1 Договору, продавець зобов`язується передати у власність покупців, а покупці зобов`язуються прийняти у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 , в рівних частках кожен (а саме, по Ѕ частці кожен), та сплатити за неї обумовлену грошову суму, відповідно до цього договору.

Продаж цей за домовленістю сторін вчинено за ціною 1782000,00 грн.

В день укладання договору - 22.10.2019 року, позивач сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості придбаного житла - у сумі 8910,00 грн., підтвердженням чого є долучена до матеріалів справи копія квитанції №0001584 від 22.10.2019 року.

Вважаючи, що такий збір сплачено помилково, представник позивача 25.11.2019 року звернулася до відповідача із заявою з приводу повернення ОСОБА_1 безпідставно сплачених коштів.

За результатами розгляду цієї заяви, 02.12.2019 року відповідач надав відповідь, викладену в листі №32596/05-78, якою відмовив позивачу у поверненні запитуваних коштів, мотивуючи тим, що відповідно до поданих документів не вбачається, що така особа вперше придбала житло, а тому відсутні законні підстави для повернення коштів у розмірі 8910,00 грн.

Не погодившись із вищезгаданою відмовою та для захисту своїх прав, ОСОБА_1 звернулася з означеним позовом до суду.

Відповідно до положень п.9 ст.1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року №400/97-ВР (надалі по тексту - Закон №400/97-ВР), платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Як передбачено ч.3 ст.3 Закону №400/97-ВР, платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 ст.1 цього Закону, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

За змістом п.15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (надалі по тексту - Порядок №1740), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:

1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;

2) громадяни, які придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Суд зазначає, що станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов`язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.

У той же час, на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов`язок доказування, а саме відповідач зобов`язаний довести факт, що ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки придбала житло не вперше.

Отже, суд вважає, що позивач помилково сплатила до бюджету збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8910,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та підпункту 2 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року за №215, казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного чи місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (надалі - Порядок №787).

Пунктом 5 Порядку №787 визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства, разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:

-заяви платника;

-подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

-платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року за №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету», контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», покладений на Пенсійний фонд України.

Системно проаналізувавши вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно вперше не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1% від вартості нерухомого майна (житлового будинку), зазначеної в договорі купівлі-продажу майна.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v.The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv.Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у даних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року (справа №819/1498/17), 31.01.2018 року (справа №819/1667/17), 14.02.2018 року (справа №826/23087/15) та 20.02.2018 року (справа №819/1730/17).

Судом встановлено, що факт придбання позивачем нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1 ) вперше стверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.10.2019 року №185770120, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 22.11.2019 року №189965271.

Окрім того, із відповіді Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 05.11.2019 року №5150; 5151, наданої на запити представника позивача слідує, що громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва НОМЕР_2 про право власності на квартиру від 18.01.1994 року, виданого Львівською міською адміністрацією, згідно розпорядження №56 були зареєстровані як співвласники квартири АДРЕСА_2 .

Інше нерухоме майно, що, відповідно до доданих документів, перебуває у власності позивача, перейшло у власність в результаті реалізації останньою права на приватизацію житла, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а отже, це нерухоме майно - житло не відноситься до таких, що придбане позивачем вперше.

Доказів, які б спростовували зазначене та підтверджували придбання позивачем нерухомого майна вдруге чи втретє, відповідачем до суду не надано.

Також, матеріали справи свідчать, що позивач зверталася із заявою про вчинення дій з метою повернення помилково зарахованих до бюджету коштів, яка містить усі обов`язкові реквізити, однак їй було відмовлено.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач - ОСОБА_1 дійсно 22.10.2019 року вперше придбала житло - квартиру АДРЕСА_1 , при оформленні документів безпідставно сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 8910,00 грн., згідно з квитанцією №0001584 від 22.10.2019 року, який підлягає поверненню.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд зважає наступне.

Про витрати на професійну правничу допомогу зазначено у статті 134 КАС України. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано: копію договору про надання правової допомоги від 25.10.2019 року №25/10-1; копію додатку №1 від 25.10.2019 року до договору; копію акта приймання передачі наданих послу (правової допомоги) №1 від 04.12.2019 року із детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом; копію рахунку-фактури №5 від 05.12.2019 року; копію квитанції, що підтверджує оплату в розмірі 2600,00 грн. за надані послуги (квитанція від 05.12.2019 року №22); копію виписки по банківському рахунку Адвокатського об`єднання «ВАША ЧЕСТЬ», сформованої 09.12.2019 року за 02.12.2019 року, що містить інформацію про сплату 05.12.2019 року ОСОБА_1 коштів у розмірі 2600,00 грн.; копію ордеру серії ЛВ №136563 від 25.20.2019 року про надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Германович Л.В.; копію свідоцтва про право на зайняття Германович Л.В. адвокатською діяльністю серії ЛВ №000217 від 01.07.2015 року.

Згідно матеріалів справи, 25.10.2019 року між позивачем ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «ВАША ЧЕСТЬ» в особі в особі Голови Симотюк М.А. (Адвокатське об`єднання) було укладено договір №25/10-1 про надання правової допомоги.

За умовами цього договору (пункт 1.1) Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. Обов`язки Адвокатського об`єднання визначені у п.2.1 Договору.

Вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року у справі №826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

У цьому випадку, доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція №22 від 05.12.2019 року на виконання умов Договору №25/10-1 від 25.10.2019 року позивач сплатив гонорар у розмірі 2600,00 грн.

Як видно з копії акта приймання-передачі наданих послуг, відповідно до Договору про надання правової допомоги №25/10-1 від 25.10.2019 року, що містить детальний опис робіт (наданих послуг), позивачеві надано такі юридичні послуги: -здійснено ознайомлення з наданими клієнтом матеріалами, здійснено їх правовий аналіз на предмет можливості (під ставності) повернення Клієнту помилково сплаченого 22.10.2019 року збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна - вартістю 150,00 грн.; узгоджено правову позицію з Клієнтом і надано Клієнту юридичну консультацію щодо повернення Клієнту збору - вартістю 300,00 грн.; -підготовлено та скеровано на адресу Керівника ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» адвокатський запит - вартістю 300,00 грн.; -підготовлено та скеровано адресовану Керівнику ГУ ПФУ у Львівській області заяву (із додатками) про повернення помилково сплаченого збору - вартістю 500,00 грн.; -підготовлено позовну заяву - вартістю 1350,00 грн.; затрачено 8 год. 40 хв. часу. Таким чином, загальна вартість наданих послуг, відповідно до Договору, становить 2600,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач виклав свої заперечення щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат.

Натомість, спростовуючи заперечення відповідача щодо відшкодування останнім витрат на правничу допомогу, суд відзначає, що надання вказаних адвокатських послуг повністю підтверджується матеріалами справи і є доведеним, а витрати є фактичними і неминучими, їхній розмір - обґрунтованим.

У судовому засіданні представник позивача подала клопотання про зменшення суми відшкодування витрат на правничу допомогу та просила суд стягнути витрати лише у сумі 2150,00 грн.

З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, зважаючи на клопотання про зменшення суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок бюджетних відшкодувань на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2150,00 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768,40 грн. належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області про зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області (79005, м.Львів, вул.Дж.Дудаєва, 19; код ЄДРПОУ 38007573) подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у сумі 8910 (вісім тисяч дев`ятсот десять) грн. 00 коп., сплаченого відповідно до квитанції №0001584 від 22.10.2019 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2150 (дві тисячі сто п`ятдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 17 січня 2020 року.