Ухвала суду № 86993120, 15.01.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

15 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/11387/19

категорія 110000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гуріна Д.М.,

секретар судового засідання Шуляк О.Ю.,

за участю: представника позивача Рудченка М.М.,

представника Житомирської обласної ради - Файчук Т.А.,

представників третьої особи Висотюка Є.П., Домітращук І.М.,

представник Державної комісії України по запасах корисних копалин у судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд кастл", про визнання протиправними та скасування протоколу і рішення,

встановив:

1 листопада 2019 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави із позовом до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Кастл", у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати протокол №4648 від 26 грудня 2018 року засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин;

- визнати протиправним та скасувати рішення двадцять п`ятої сесії Житомирської обласної ради VII скликання №1529 від 1 серпня 2019 року «Про розгляд звернення Державної служби геології та надр України від 23 липня 2019 року №13352/14/12-19 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Гранд Кастл», з підстав недотримання відповідачами приписів Кодексу України про надра та Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин №865 від 22 грудня 1994 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прокуратурою виявлено факти порушення вимог природоохоронного законодавства під час розгляду матеріалів попередньої геолого-економічної оцінки запасів Північної ділянки Омелянівського родовища гранітів, а також надання погодження Житомирською обласною радою на отримання спеціального дозволу на користування надрами та видачі відповідного дозволу.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання з повідомленням (викликом) осіб на 4 грудня 2019 року на 11:00.

25 листопада 2019 року на адресу суду від відповідача — Житомирської обласної ради надійшов відзив на адміністративний позов від 21 листопада 2019 року №р-5-22/1577, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві (Том №1 а.с.58-66).

25 листопада 2019 року на адресу суду електронною поштою від відповідача - Державної комісії України по запасах корисних копалин надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку єдиного належного уповноваженого представника у даній справі (Том №1 а.с.70).

26 листопада 2019 року на адресу суду від відповідача - Державної комісії України по запасах корисних копалин на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов від 22 листопада 2019 року №1424/10 (Том №1 а.с.79-92).

3 грудня 2019 року на адресу суду від відповідача — Житомирської обласної ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання уповноваженого представника (Том №1 а.с.73).

4 грудня 2019 року на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення щодо суті позову від 3 грудня 2019 року. У поясненнях третя особа просила залишити позов без розгляду (Том №1 а.с.96-109).

Крім того, 4 грудня 2019 року представником третьої особи подано клопотання про залишення позову без розгляду від 2 грудня 2019 року (Том №1 а.с.173-178).

У підготовчому засіданні суд ухвалою від 4 грудня 2019 року, постановленою у порядку статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України без виходу до нарадчої кімнати, відклав підготовче засідання на 15 січня 2020 року на 14:00, у зв`язку із задоволенням клопотань представників відповідачів про відкладення розгляду справи та з метою надання представнику позивача часу для надання додаткових пояснень, що внесено секретарем до протоколу судового засідання від 4 грудня 2019 року (Том №1 а.с.217-219).

9 грудня 2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив Житомирської обласної ради від 5 грудня 2019 року №05/1-951-19 (Том №1 а.с.222-226) та відповідь на відзив Державної комісії України по запасах корисних копалин від 5 грудня 2019 року №05/1-951-19 (Том №1 а.с.229-233).

16 грудня 2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на письмові пояснення третьої особи від 11 грудня 2019 року №05/1-951-19 (Том №1 а.с.244-247).

14 січня 2020 року на адресу суду від позивача надійшли заперечення на клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду від 14 січня 2020 року №05/1-951-19. У яких позивач просив відмовити у задоволенні клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду (Том №1 а.с.238-241).

У підготовче засідання 15 січня 2020 року прибули прокурор, представник Житомирської обласної ради та представники третьої особи.

Представник відповідача - Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр України у підготовче засідання 15 січня 2020 року не прибув. 15 січня 2020 року надіслав на адресу суду електронною поштою клопотання про розгляд справи без його участі, за наявними у матеріалах справи документами (Том №1 а.с.250).

Судом оголошується клопотання третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду.

Прокурор проти заявленого клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду заперечував та просив залишити вказане клопотання без задоволення.

Представник Житомисрької обласної ради відніс розгляд клопотання на розсуд суду.

Представники третьої особи клопотання про залишення позову без розгляду підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Заслухавши прокурора та представників третьої особи, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що клопотання про залишення позову без розгляду підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 Кодексу України про надра наведено перелік органів, що здійснюють державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр.

Так, вказаною правовою нормою встановлено, що державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до приписів частини 1 статті 64 Кодексу України про надра спори з питань користування надрами розглядаються органом державного геологічного контролю, органом державного гірничого нагляду, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, місцевими радами або судом у порядку, встановленому законодавством України.

Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 131-1 в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон №1697-VII.

Питання, пов`язані з участю прокурора у судовому процесі, врегульовані й статтями 53, 54 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, згідно з частинами 3, 4, 5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У свою чергу, відповідно до частини 3 статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього наявні виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини названого вище рішення Конституційного Суду України).

Аналогічні правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 8 листопада 2018 року у справі №826/3492/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила наступне.

Частиною 3 статті 23 Закону №1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною 4 статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Велика Палата Верховного Суду у цьому своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 у справі №806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини 3 статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Суд дійшов висновку, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

У даній адміністративній справі заступник прокурора Житомирської області обґрунтовує інтереси держави тим, що протокол №4648 від 26 грудня 2018 року засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин, рішення Житомирської обласної ради №1529 від 1 серпня 2019 року та видача Державною службою геології та надр України спеціального дозволу на користування надрами була здійснена без відповідних правових підстав, що чим фактично порушує інтереси держави, підриває авторитет владних органів через недотримання встановленої законом процедури і штучного створення сприятливих умов для уникнення такої процедури окремій юридичній особі.

Суд відмічає, що заступником прокурора Житомирської області не надано до суду доказів на підтвердження звернення до Кабінету Міністрів України та Міністерства екології та природних ресурсів України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, з метою врегулювання питання щодо можливих порушень в діяльності Державної служби геології та надр України при видачі спеціального дозволу на користування надрами Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранд Кастл".

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Так, згідно з частиною 9 статті 59 Закону №280/97-ВР рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Частиною 10 цієї ж статті Закону №280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органу місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

У даному ж випадку, необхідність звернення до суду з цим позовом прокурор обґрунтував відсутністю суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, однак, з огляду на вказані вище приписи законодавства, такі твердження є помилковими, а отже й передбачені Кодексом адміністративного судочинства України і Законом №1697-VII підстави для подання цього позову у заступника прокурора Житомирської області не виникли.

Як встановлено з матеріалів справи та наведених вище приписів законодавства, функції захисту інтересів держави, про які іде мова у позовній заяві прокуратури, належать, у першу чергу, до компетенції, зокрема, Мінприроди, й не обов`язково у судовому порядку, а тому право на звернення до суду відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону №1697-VII та Кодексом адміністративного судочинства України, може бути реалізовано прокурором лише у разі, якщо він доведе, що вказаний суб`єкт такий захист не здійснює або ж здійснює його неналежним чином. При цьому, у такому випадку, прокурор не виступає самостійним ініціатором звернення до суду і, у разі відкриття провадження у справі, не набуває процесуального статусу позивача, яким, в свою чергу, наділяється орган (органи), в особі якого (яких) прокурором подається позовна заява.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №0640/4292/18 за позовом заступника прокурора Житомирської області до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, треті особи: Державне підприємство "Словечанське лісове господарство", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Лисс", про визнання протиправним і скасування протоколу і рішення.

У даному випадку, перебравши на себе повноваження позивача, прокурор не обґрунтував та не довів належними і допустимими доказами наявність порушень відповідачами законних інтересів держави або інтересів конкретного громадянина під час розгляду матеріалів попередньої геолого-економічної оцінки запасів Північної ділянки Омелянівського родовища гранітів, а також надання погодження Житомирською обласною радою на отримання спеціального дозволу на користування надрами та видачі відповідного дозволу.

Зазначене у сукупності вказує на відсутність у прокурора адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до суду із даним позовом, що виключає можливість розгляду і вирішення даної справи по суті заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд вважає що позов поданий особою, яка немає адміністративної процесуальної дієздатності, а тому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, його належить залишити без розгляду.

Керуючись статтями 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд кастл" про залишення позовної заяви без розгляду.

Залишити без розгляду позовну заяву заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави (вул. Святослава Ріхтера, 11, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 02909950) до Державної комісії України по запасах корисних копалин (вул. Кутузова, 18/7, оф.816, м. Київ, 01133), Житомирської обласної ради (майдан ім.С.П. Корольова, 1, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 13576948), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Кастл" (проспект Перемоги, 16, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 42012233) про визнання протиправними та скасування протоколу і рішення.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено: 20 січня 2020 року.

Суддя Д.М. Гурін