Рішення № 86992600, 06.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року Справа № 160/9604/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3011 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації, -

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини 3011 Національної гвардії України, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- стягнути з відповідача - Військової частини 3011 Національної гвардії України належну грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій в розмірі 44 529,38грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу за контрактом у військовій частині 3011 Національної гвардії України. Наказом командувача Національної гвардії України від 22.08.2019 р. №148 о/с був звільнений з військової служби у запас. Наказом командира військової частини 3011 від 28.08.2019 року №224 (по стройовій частині) був виключений зі списків особового складу частини. Проте, на день видання наказу від 28.08.2019 р. №224 про виключення зі списків особового складу військової частини відповідачем безпідставно не проведено повний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 по 2019 рр. 28 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про нарахування і виплату вказаної компенсації, проте станом на дату подання позову, виплату не проведено відповідачем. Вважаючи дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні у запас із нарахуванням і виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки є протиправними та такими, що порушують його права та охоронювані законом соціальні гарантії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Цією ж ухвалою Відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

18 листопада 2019 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким Військова частина 3011 Національної гвардії України заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено наступне. Наказом командувача Національної гвардії України від 22.08.2019 р. №148 о/с позивач був звільнений з військової служби у запас за пп. «б» (за станом здоров`я) ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 28.08.2019 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення наказом командира військової частини 3011 Національної гвардії України від 28.08.2019 №224 (по стройовій частині). Також, вказаним наказом, серед іншого, було передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію за не використану щорічну основну відпустку за 2019 рік в кількості 11 календарних днів; премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 28 серпня 2019 року в розмірі 50 відсотків посадового окладу; одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Тобто розрахунок грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 військова частина здійснила в повному обсязі. Щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, відповідач зазначив, що відповідно до п.19 ст.10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Позивач, маючи з 2015 року статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п.12, ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Але, в той же час, оскільки позивач в період 2015-2019 роки продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатися цієї пільгою, оскільки п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Крім того, виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток ст. 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена. До того ж, позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не оскаржував своє звільнення. Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною, оскільки відповідач у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх в повному обсязі.

26 листопада 2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій він зазначив своє не погодження з доводами відзиву. Позивач зауважив, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку. Це право може бути реалізоване у один із таких двох способів: 1) безпосереднє подання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, 2) грошова компенсація відпустки такій особі. Наведене підтверджується висновками Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України,).

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом (військова частина 3011 Національної гвардії України), є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії МВ НОМЕР_1 , виданим 10.08.2015 року.

Наказом командувача Національної гвардії України від 22.08.2019 р. №148 о/с позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

28 серпня 2019 року на підставі наказу від 22.08.2019 р. №148 о/с командиром Військової частини 3011 видано наказ № 224 (по стройовій частині), згідно з яким позивача з 28.08.2019 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

В наказі від 28.08.2019 р. № 224 (по стройовій частині) також передбачено виплатити ОСОБА_1 :

грошову компенсацію за не використану щорічну основну відпустку за 2019 рік в кількості 11 календарних днів;

премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 28 серпня 2019 року в розмірі 50 відсотків посадового окладу;

відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

28 серпня 2019 року позивач звернувся із рапортом до керівництва Військової частини 3011 про нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, який зареєстрований 28.08.2019 р. за вх.№37/2.

Доказів надання відповіді на рапорт позивача від 28.08.2019 р. відповідачем не надано.

Не погодившись з відповідачем щодо не проведення повного розрахунку при звільненні у запас із нарахуванням і виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Конституцією України закріплено основи соціальної спрямованості держави.

Так, згідно зі статтями 3, 19 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з пункту 5-6 розділу Наказу № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Крім цього, суд зазначає, що вказана справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 про не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зокрема, позивач у цій категорії справ є учасником бойових дій, звільненим з військової служби; відповідачем є військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; спір виник щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Відповідно до частини 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

На підставі зазначеної норми суд враховує висновки, викладені у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16 травня 2019 року, прийнятому у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та залишеному без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-28.08.2019 рр. додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Відтак, не вчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 28.08.2019 року при звільненні з військової служби, є протиправною бездіяльністю з боку Військової частини 3011 Національної гвардії України, тому позов в цій частині позовних вимог слід задовольнити та з метою захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 28.08.2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача - Військової частини 3011 Національної гвардії України належну грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій в розмірі 44 529,38грн., суд зазначає наступне.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини другої 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Для з`ясування усіх обставин по справі та визначення належного розміру грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку позивачу як учаснику бойових дій, мають враховуватись такі обставини, як посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які позивач отримував за останньою займаною штатною посадою, дії відповідача щодо їх нарахування.

Водночас, у матеріалах справи відсутні належні докази вчинення відповідачем відповідного нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 28.08.2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача з військової служби.

Нарахування грошової компенсації належить до дискреційних повноважень відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто на виконання судового рішення. Захист непорушених прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, правові підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій у спірних правовідносинах. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, а також тієї обставини, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 28.08.2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини 3011 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.2, 9, 73-78, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Військової частини 3011 Національної гвардії України (50008, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. В. Великого, 93, код ЄДРПОУ 23313871) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3011 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 28 серпня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину 3011 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 28 серпня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева