Ухвала суду № 86992168, 20.01.2020, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 6/490/144/2020 Справа № 490/905/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

________________

У Х В А Л А

20 січня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.

при секретарі - Ддуник Г.С.,

за участю приватного виконавця,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Миколаєва подання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитра Олександровича про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , -

В С Т А Н О В И В :

17 січня 2020 року Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з поданням про примусове проникнення до житла боржника за адресою: АДРЕСА_1 .

Справу передано судді Гуденко О.А, згілдно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями 20.01.2020 року.

Згідно ч.2 ст. 439 ЦПК України, суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.

Приватний виконавець Куліченко Д.О. у судовому засіданні подання підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити. Звернув увагу суду на те, що боржник завчасно, ще 20 грудня 2019 року отримав постанову про відкритят виконавчого провадження , проте до теперішнього часу не вчинив жодних дій щодо виконанян ріщшення суду. 15 січня 2020 року його представник особисто отримала вимогу приватного виконавця про проведення виконавчих дій щодо перевірки майнового стану боржника , а саме наяваності рухомого майна за місцем його проживання , та необхідність надати доступу до житла на 10.00 год 17 січня 2020 року. Проте в час призначення виконавчої дії його представник відмовилася надати доступ до житла боржника, мотивуючи незаконністю, на її думку, дій приватного виконавця. Проте незгода сторони виконавчого провадження з діями та рішеннями приватного виконавця не дає право не виконувати вимогу виконавця, яка є для боржника обов`язковою для виконання. Вважає, що подання підлягає задоволенню з викладених в ньому підстав з метою повного виконання рішення суду та встановлення черговості звернення стягнення на майно боржника.

Вислухавши пояснення приватного виконавця, вивчивши доводи подання, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. перебуває зведене виконавче провадження №60823350 з примусового виконання: виконавчого листа виконавчий лист № 490/905/16-ц, що видав Центральний районний суд м. Миколаєва 13.05.2019, про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , зареєстрованої за адресою : АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства "ОТП Банк" заборгованість за Кредитним договором №МБ- 4001127/2006 від 13 червня 2006 року станом на ю грудня 2015 року в загальному розмірі 118266, 91 дол. США, з ЯКИХ: 113 748,11 дол. СІШ\ - заборгованість за кредитом; 4 518, 8о дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом та виконавчого листа №490/905/16-ц, виданого Центрального районного суду м. Миколаєва 13.05.2019 про стягнення на користь ПАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №ML-4001127/2006 від 13.06.2006 р. станом на 10.12.2015 р. в загальному розмірі 29543,58 дол. США.

Виконавчі провадження відкриті постановами приватного виконавця від 06.12.2019 року, направлені приватним виконавцем на адреси боржника, які зазначені в виконавчому документі, того ж дня, отримані боржником особисто 20 грудня 2019 , що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням.

Постановою від 06.12.2019 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, кошти і цінні папери, що належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 162591,53 дол. США.

Постановою від 06.12.2019 року накладено арешт на всі грошові кошти, які належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 162591,53 дол. США.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06.12.2019 р., боржник у власності має нерухоме майно.

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк», на рахунках ОСОБА_1 недостатньо коштів для виконання постанови від 06.12.2019 р. про арешт коштів.

Відповідно до відповіді на запит від 09.12.2019 р. Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами про останнє місце роботи, інформацію не знайдено.

Відповідно до відповіді на запит від 09.12.2019 р. Державної фіскальної служби України про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами підприємцями, юридичну особу ліквідовано (припинено)/фізичну особу - підприємця припинено.

18.12.2019 року приватним виконавцем здійснено вихід за адресою проживання ОСОБА_1 , при якому встановлено, що двері ніхто не відчинив, доступ до квартири не надано, вимоги виконавця не виконано. Перевірити майно боржника та фактичне місце проживання боржника або інших осіб за адресою: АДРЕСА_1 , не представилось можливим.

18.12.2019 року ОСОБА_1 надав приватному виконавцю заяву про надання копії постанов по вищевказаному виконавчому провадженні та надати можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, з якими частково ознайомився 19.12.2019 р., а адвокат ознайомився з матеріалами провадження 15.01.2020 р., із зазначенням, що докази надіслання постанов від 10.01.20 р. відсутні, про що вказано у заяві.

Відповідно до відомостей Управління державної Міграційної служби України в Миколаївській області від 27.12.2019 р., ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно відомостей Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 10.01.20 р., станом на 10.01.2020 р. за ОСОБА_1 зареєстрована та стоїть на обліку сільськогосподарська техніка (причіп у кількості 4 шт.)

Постановою від 14.01.2020 р. накладено арешт на сільськогосподарську техніку, що належить ОСОБА_1

15 січня 2020 рок представнику боржника адвлкату ОСОБА_2 особисто вручено вимогу приватного виконавця про надання доступу о 10.00 год. 17.01.2020 до квартири за адресою АДРЕСА_1 приватному виконавцеві для проведення виконавчих дій з опису та арешту рухомого майна боржника.

17.01.2020 року приватним виконавцем здійснено вихід за адресою проживання ОСОБА_1 , при якому встановлено, що представник боржника ОСОБА_2 відмовився надавати доступ до квартири ( зазначив, що відмовлено у звязку з незаконністю дій приватного виконавця) , хоча повідомлено що їй та боржнику відомо про відкрите виконавче провадження та про призначені виконавчі дії на 17.01.2020 р. Вимога приватного виконавця про надання доступу до майна боржника не виконана.

Конституція України проголосила Україну правовою державою (стаття 1). Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (части друга статті 3 Конституції України). Конституційні права і свободи людини і громадянина: можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина пери статті 64 Основного Закону України).

Кожному гарантується недоторканість житла; не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як вмотивованим рішенням суду (частина перша, друга статті 30 Конституції України).

Слід зазначити, що умови і порядок виконання рішень судів та інших орган (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у звязку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.

Наведена норма законодавства передбачає можливість примусового проникнення до житла чи іншого володіння не тільки боржника, а й іншої особи, що можливо у випадку коли у володінні такої особи знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. При цьому, факт наявності майна боржника у іншої особи має бути належно обґрунтованим, а до подання додані належні докази.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України й міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загального блага.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу.

Отже, як вбачається з аналізу ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 439 ЦПК України, умовами примусового проникнення до житла боржника для арешту майна, яке там знаходиться, є неможливість виконання рішення в інший спосіб, зокрема за рахунок звернення стягнення на кошти боржника та інше його майно.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

За змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим. Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997 р. (заява №18357/91), «Михайленки та інші проти України» (Mykhaylenky and Others v. Ukraine) від 30.11.2004 р. (заяви №35091/02, №35196/02, №35201/02, №35204/02, №35945/02, №35949/02, №35953/02, №36800/02, №38296/02, №42814/02), «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 07.05.2002 р. (заява №59498/00), п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (№1) (Philis v. Greece (no. 1)) від 27.08.1991 р. (заяви №12750/87, №13780/88, №14003/88)). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (див. рішення у справах «Ді Педе проти Італії» (Di Pede v. Italy) від 26.09.1996 р. (заява №15797/89) та «Заппія проти Італії» (Zappia v. Italy) від 26.09.1996 р. (заява №24295/94)).

Відповідно до відомостей автоматизованої системи документообігу суду Д-3, 28.12.2019 року до суду надійшла скарга від ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця та 15.01.2020 року ОСОБА_1 подав до суду скаргу на рішення приватного виконавця по цивільній справі 490/905/16-ц, які були розподілені на суддю Гуденко О.А. протоколом автоматизованого розподілу справ.

Проте, вказані скарги не передані на розгляд судді Гуденко О.А. з огляду на те, що 12.06.2019 року до ВСКЦСУ направлено матеріали справи, у зв`язку з надходженням клопотання про витребування матеріалів справи 490/905/16 для розгляду.

Відповідно до ст. 439 ЦПК України, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що державний виконавець може звернутися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи у разі, якщо боржник чинить перешкоди його вільному доступу до цього житла чи іншого володіння.

При цьому необхідно враховувати, що недоторканість житла гарантується статтею 30 Конституції України, відповідно до якої не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

За змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим. Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння.

Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння.

Визначальним при розгляді подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника є лише факт невиконання рішення та неможливість державного виконавця потрапити до жилого приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна.

Так, приватний виконавець у порядку, визначеному законом, звернувся до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника, проте не довів що в даному випадку єдиним можливим засобом виконання судового рішення є примусове проникнення до житла боржника для опису майна з метою подальшої його реалізації в рахунок погашення заборгованості.

Крім того, з огляду на вищевикладене, обставини справи не свідчать про ухиляння боржника від виконання рішення суду (боржником подані скарги на дії приватного виконавця, що свідчить про не згоду з діями приватного виконавця).

Також суд враховує і те, що житло, в яке виконавець просить надати дозвіл на примусове входження, боржником передано в іпотеку стягувачу, що також підтверджує можливість надання доступу до останнього.

За такого, то суд дійшов висновку, що вимоги подання є передчасними.

Керуючись ст. 439 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитра Олександровича про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали суду.

СУДДЯ ГУДЕНКО О.А.