Рішення № 86987315, 16.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2020 року м. Київ № 640/20523/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення

Суддя - Вовк П.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР» (далі також - ТОВ «ФК «АБЕКОР», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0042201409 від 17 липня 2019 року.

Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено, у зв`язку з її належністю до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог п. 10 ч. 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи вимог ч.ч. 1-2 статті 257 КАС України, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність оскаржуваного рішення з огляду на порушення порядку проведення фактичної перевірки, за наслідком якої воно було складене. Крім того, позивач наголошує на відсутності обставин порушення ним вимог податкового законодавства, встановлення яких стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного рішення.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У період з 10 червня 2019 року по 19 червня 2019 року співробітниками Головного управління ДФС у місті Києві проведено фактичну перевірку господарської одиниці ТОВ «ФК «АБЕКОР», а саме, офісу за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 82а, корп. Б, офіс 144, з питань дотримання ним порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами).

За результатами перевірки податковим органом було складено акт (довідка) фактичної перевірки від 19 червня 2019 року № 1283/26/15/14/39287145, згідно висновків якого позивачем, зокрема, було допущено порушення п. 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Так, в акті перевірки зазначено, що TOB «ФК «АБЕКОР» у період з 31 березня 2017 року по 18 червня 2019 року порушило порядок проведення розрахунків, а саме операції з приймання готівкових коштів через програмно-технічні комплекси самообслуговування - платіжні термінали (далі також - ПТКС) проводилися без застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі також - РРО).

При цьому, на початку перевірки, працівниками податкового органу був здійснений запит до TOB «ФК «АБЕКОР» про кількість та обсяги проведених операцій, у відповідь на який позивачем було надано довідку, згідно якої ТОВ «ФК «АБЕКОР» використовувалися 8470 ПТКС у всіх областях України.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДФС у місті Києві було винесене податкове повідомлення-рішення № 0042201409 від 17 липня 2019 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1, 00 грн. за порушення позивачем вимог п. 1 статті 3 Закону України від «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), контроль за додержанням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи доходів і зборів шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 80.2.2 п. 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки на підставі направлення на проведення такої перевірки та копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються, зокрема, найменування та реквізити суб`єкта, адреса об`єкта, перевірка якого проводяться, підстави для проведення перевірки.

У Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС України від 31 липня 2014 року № 22, визначені особливості організації та проведення фактичних перевірок платників податків, які мають відокремлені підрозділи або інші об`єкти, де провадять діяльність.

Зокрема, у п. 1.4.4 такого наказу зазначається, що у разі організації фактичної перевірки платника податків територіальним органом ДФС за основним місцем обліку зазначеного платника податків, та у разі якщо такий платник податків має відокремлені підрозділи або інші об`єкти, де провадиться діяльність та які розташовані поза межами його основного місця обліку, зазначений орган, який здійснює (очолює) перевірку такого платника, може ініціювати організацію проведення перевірки таких відокремлених підрозділів або інших об`єктів за їх фактичним місцезнаходженням.

У такому випадку підрозділ органу ДФС, який здійснює (очолює) перевірку, не пізніше ніж за 10 робочих днів до початку її проведення надає засобами електронного зв`язку до територіального органу ДФС, на території якого провадять діяльність, відокремлений підрозділ або інший об`єкт, запит щодо проведення перевірки господарського об`єкта такого платника податків разом із переліком питань, які необхідно відобразити в акті перевірки, та обставин для проведення перевірки відповідно до статті 80 Кодексу.

Визначення господарської одиниці (об`єкта) міститься, зокрема, у Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547, згідно якого господарська одиниця - стаціонарний або пересувний об`єкт, у тому числі транспортний засіб, де реалізуються товари чи надаються послуги та здійснюються розрахункові операції.

Як вже зазначалось, фактична перевірка податковим органом була проведена за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 82а, корп. Б, офіс 144 , що являє собою адресу місця реєстрації позивача (підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), де розташовано офіс позивача, проте не здійснюється фактичне провадження діяльності з надання фінансових послуг з переказу грошових коштів та здійснення платежів на користь третіх осіб, що здійснюється за допомогою програмно-технічних комплексів самообслуговування - платіжних терміналів (ПТКС).

Суд вбачає за необхідне звернути увагу, що з матеріалів справи не вбачається, що б за вказаною адресою розміщувався хоча б один ПТКС, перевірку якого на предмет наявності РРО можна було б перевірити в межах саме фактичної перевірки. Тоді як по суті під час вказаної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві лише отримано інформацію у відповідь на свій запит у вигляді довідки від 19 червня 2019 року щодо кількості ПТКС в регіональному розрізі та обсяги проведених операцій по них.

Не дивлячись, на чітко визначену в наказі Головного управління ДФС у м. Києві від 30 травня 2019 року про проведення фактичних перевірок адресу об`єкта перевірки TOB «ФК «АБЕКОР» - м. Київ, Подільський р-н. вул. Межигірська, буд. 82/а, корп. Б кв. 144 (офіс), працівники контролюючого органу вдалися до перевірки дотримання позивачем порядку здійснення розрахункових операцій по усім 8470 ПТКС, які використовуються ним не за вказаною адресою.

Враховуючи вимоги наведені вище ПК України та розроблених на підставі них Методичних рекомендацій, вбачається, що законодавством України не передбачено можливості проведення фактичної перевірки у дистанційний спосіб, без відвідування об`єктів, які використовуються у господарській діяльності. Отже, проведена перевірка позивача не є фактичною в розумінні вимог статті 75 ПК України.

Наведений висновок узгоджується зі сталою судовою практикою, сформованою, зокрема, під час розгляду справи № 640/2254/19.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність даної перевірки, оскільки перевірка була проведена з порушенням чинного законодавства, передбаченого для проведення фактичної перевірки, що являє собою самостійну підставу для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами даної перевірки.

Необхідно зазначити, що правова позиція щодо необхідності визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, у разі встановлення в судовому порядку обставин проведення відповідної податкової перевірки, за результатами якої вони були прийняті, з порушенням вимог законодавства, неодноразово була підтверджена обов`язковою для врахування судовою практикою Верховного Суду, яка була відображена, зокрема, в його постанові від 13 червня 2018 року по справі №806/902/16 та постанові від 03 квітня 2018 року по справі №820/4482/17.

Щодо висловленої у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2018 року у справі № 804/1297/16 та від 12 квітня 2019 року у справі № 805/3873/17-а позиції про те, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України, шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення, проте якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, суд не вважає за можливе застосувати таку позицію під час розгляду даної справи, оскільки позивачем не ставиться під сумнів наявність підстав для проведення фактичної перевірки, тобто у нього були відсутні підстави не допускати посадових осіб контролюючого органу до перевірки. В той же час, обставини, які свідчать про порушення порядку проведення перевірки, виникнули вже під час її здійснення і не могли були бути виявлені позивачем раніше від ознайомлення з актом перевірки, в якому відображено фактичне здійснення перевірки не лише за місцезнаходженням позивача, як це визначено наказом про призначення перевірки, а й за місцерозташуванням 8470 ПТКС позивача, тобто дистанційно.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР» (04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 82-а, корпус Б, офіс 144; код ЄДРПОУ 39287145) до Головного управління ДПС у м. Києві (04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0042201409 від 17 липня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР» понесені останнім судові витрати у розмірі 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк