Рішення № 86987292, 16.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2020 року м. Київ № 640/19161/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Громадської ради доброчесності

третя особа Вища кваліфікаційна комісія суддів України

про визнання протиправними та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - відповідач, ГРД), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, в якому просить: визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності від 06 квітня 2019 року про невідповідність судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновок від 06 квітня 2019 року прийнято без наявності відповідних підстав, з порушенням процедури, є необґрунтований і невмотивований,а також порушує права та інтереси позивача.

Так, позивач зазначає, що його дружиною, громадянкою ОСОБА_2 , 13 жовтня 2010 року відповідно до договору купівлі-продажу придбано будинок у Київській області та земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок. Грошові кошти на придбання як будинку так і земельної ділянки було надано батьком його, позивача, та матір`ю його дружини громадянки ОСОБА_2 , що підтверджено поясненнями останніх та довідками про їх доходи. При цьому позивач зауважує, що громадянкою ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про очищення влади» проведено перевірку та встановлено, що нею у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 рік вказано достовірні відомості щодо наявності майна та вартість майна відповідає, з урахуванням письмових пояснень, доходам отриманим із законних джерел.

Щодо зареєстрованого місця проживання у місті Києві та не зазначення у деклараціях за 2015-2018 роки майнових прав на житлові об`єкти у місті Києві позивач зазначає, що з 2007 року він зареєстрований у гуртожитку у місті Києві без визначення койко-місця, кімнати або квартири, отже у нього відсутні майнові права на житловий об`єкт, а вказаний гуртожиток зазначено у деклараціях як місце реєстрації та адресу для листування.

Також позивач вказує, що його дружина та діти постійно проживають у Київській області, де позивач також проводить вихідні та зберігає особисті речі. Проживання у місті Дніпрі не має систематичний характер. Додатково позивач вказує, що у місті Дніпрі проживає багато його родичів та родичів його дружини, у яких позивач зупиняється під час перебування у місті Дніпрі.

Крім того, позивач вказує, що матері його дружини, громадянки ОСОБА_2 , належить на праві власності з 2002 року будинок у Дніпропетровській області, у якому зупиняється позивач під час перебування у місті Дніпро, про що ним зазначено у декларації за 2017 рік. Оскільки позивач перебуває у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 з 2007 року, отже він не міг набути право користування на такий будинок з 2002 року.

Додатково позивач вказує, що у декларації за 2018 рік ним вказано адресу для листування за місцем роботи, а саме Жовтневого районного суду Дніпропетровської області, проте зазначена адреса не є місцем його, позивача, проживання.

Відтак, позивач вважає висновки Громадської ради доброчесності необґрунтованими, такими, що не можуть бути підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем відзив на позов не подано.

У письмових поясненнях Вища кваліфікаційна комісія суддів України вказує, що за результатом дослідження суддівського досьє ОСОБА_1 , наданих ним пояснень та документів на підтвердження пояснень визнано такі пояснення та докази переконливими та такими, що спростовують висновок Громадської ради доброчесності від 06 квітня 2019 року, у зв`язку з чим 04 липня 2019 року прийнято рішення №569/ко-19, яким ОСОБА_1 визнаний таким, що відповідає займаній посаді.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Указом Президента України від 25 лютого 2013 року №391/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська строком на п`ять років.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 травня 2018 року №105/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит» складеного 27 березня 2018 року та суддю Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

07 квітня 2019 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшов висновок Громадської ради доброчесності від 06 квітня 2019 року про невідповідність судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

У вказаному висновку зазначено, що проаналізувавши інформацію про суддю Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, ГРД виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики:

1) Згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, яка подана суддею, його дружині з жовтня 2010 року на праві власності належить садовий (дачний) будинок у селі Гнідин, Бориспільського району, Київської області площею 249,2 кв.м. Задекларована вартість будинку 1 093 310,00 грн. Відповідно до відомостей з Реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на цей будинок дружина судді набула на підставі договору купівлі-продажу. За повідомленням проекту PROSUD дружина судді, яка є донькою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_9 працює в органах прокуратури з 2007 року. Ураховуючи вказане під кутом зору стороннього розсудливого спостерігача, виникають обґрунтовані сумніви щодо наявності достатніх коштів у дружини судді на придбання в 2010 році садового будинку, вартість якого на момент придбання становила близько 140 тисяч доларів США.

2) Згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, зареєстроване місце проживання судді знаходиться в місті Києві. Проте жодні майнові права на житлові об`єкти в цьому місті у вказаних деклараціях суддя не зазначив. Більше того, в електронних деклараціях за 2015, 2016 роки суддя вказав, що в цьому місті він фактично і проживає, що додатково свідчить про наявність в нього, принаймні у ці роки майнових прав на житло в цьому місті.

Згідно з даними досьє, суддя з 2013 року займає посаду у Жовтневому районному суді міста Дніпропетровська. Проте ні в деклараціях про майно, доходи та витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013-2015 роки, ні в електронних деклараціях за 2015, 2016, 2018 роки жодних майнових прав на житлові об`єкти за місцем роботи він не зазначав. Відповідно до електронної декларації за 2017 рік він мав право користування житловим будинком у Дніпропетровській області з 02 липня 2002 року, яке він жодного разу не декларував у деклараціях за 2013-2016 роки.

Згідно з даними електронної декларації за 2018 рік суддя фактично проживає у місті Дніпро. Проте, жодних майнових прав на житлові об`єкти в цьому місті він не вказує.

За результатом дослідження суддівського досьє ОСОБА_1 , наданих ним пояснень та документів на підтвердження пояснень визнано такі пояснення та докази переконливими та такими, що спростовують висновок Громадської ради доброчесності від 06 квітня 2019 року, у зв`язку з чим 04 липня 2019 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення №569/ко-19, яким ОСОБА_1 визнаний таким, що відповідає займаній посаді.

Незгода позивача із висновком Громадської ради доброчесності зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішені якого суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року 2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною 1 статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року 2453-VI передбачено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила невідповідність кандидата на посаду суддів критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Отже, затвердження щодо позивача негативного висновку Громадською радою доброчесності створило для нього негативні наслідки у вигляді суттєвого ускладнення процедури подальшої участі в конкурсі.

Висновок Громадської ради доброчесності (за його наявності) повинен міститися в суддівському досьє (пункт 16 частини 4 статті 85 цього ж Закону).

З наведеного вбачається, що відповідач бере участь у процесі формування суддівського корпусу та його рішення безпосередньо впливають на суддівську кар`єру.

Таким чином, діяльність відповідача відповідає ознакам владної управлінської діяльності.

У пункті 3.11. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10 квітня 2017 року відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів, усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності.

Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді.

Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на "громадянські права" судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

Відповідно до статті пунктів 7, 9 частини 1 статті 4, частини 3 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем зазначено в позовній заяві відповідачем Громадську раду доброчесності. Відсутність у Громадської ради доброчесності статусу юридичної особи не є перешкодою для її участі в адміністративному процесі, як відповідача, що випливає з положень частини 3 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справ щодо оскарження суддями рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оцінюючи рішення адміністративних судів про визнання протиправними та скасування висновків Ради, не висловлювалась про відсутність повноважень у судів розглядати такі спори (постанови від 20 вересня 2019 року у справі №800/311/17 та від 25 квітня 2018 року у справі №800/249/17).

Відповідно до частини 6 статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року 2453-VI Громадська рада доброчесності:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);

5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 3 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням Громадської ради доброчесності №1/2016 від 23 листопада 2016 року (далі - Регламент ГРД), члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.

Частиною 1 статті 12 Регламенту ГРД передбачено, що Рада здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради.

Згідно з пунктами 3 та 4 частини 2 статті 12 Регламенту ГРД колегія Ради:

- організовує збір, перевірку та аналіз інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) членами Ради, які входять до колегії;

- приймає рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо судді (кандидата на посаду судді);

- приймає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності і передає його зборам Ради для затвердження.

У відповідності до частини 1 статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді.

За приписами частин 1 та 2 статті 12 Регламенту ГРД у рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення (частина третя); за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД, за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Згідно з пунктами 43 та 46 розділу III Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 лютого 2018 року №20/зп-18), за наявності відповідних підстав Громадська рада доброчесності надає Комісії вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності або іншу інформації стосовно судді (кандидата на посаду судді), які надаються та розглядаються Комісією у порядку, встановленому Регламентом Комісії.

Інформація, яка містилися у висновку, за наявності достатніх підстав береться до уваги Комісією під час визначення оцінок за відповідні критерії. Комісія не надає оцінку судовим рішенням, відображеним у відповідному висновку або інформації, за відсутності посилання на рішення компетентного органу про притягнення судді (кандидата на посаду судді) до передбаченої законом відповідальності або встановлення факту порушення суддею (кандидатом на посаду судді) вимог законодавства.

Таким чином, на думку суду, зміст наведених положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, а також Регламенту ГРД дає змогу дійти висновку, що рішення із зазначенням негативної інформації про суддю, висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики можуть затверджуватись лише за наявності на це підстав.

Висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики повинен бути вмотивований, затверджуватись за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді, яка є достовірною та достатньою для обґрунтованого висновку. При цьому сумніви членів Ради щодо відповідності судді критеріям доброчесності чи професійної етики мають бути обґрунтовані.

В свою чергу, рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді може бути затверджене за наявності такої інформації та за результатами її аналізу.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 та 4 частини 2 статті 20 Регламенту ГРД, з метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:

1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті;

2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради;

3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах;

4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними.

Частиною 1 статті 21 Регламенту ГРД встановлено, що перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

Згідно з пунктами 1 - 6 частини 2 статті 21 Регламенту ГРД, з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:

1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації;

2) порівнює інформацію з різних джерел;

3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації;

4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу;

5) звертається за додатковою інформацією до очевидців;

6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

У відповідності до пунктів 1, 2 та 3 частини 4 статті 21 Регламенту ГРД під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема:

1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики;

2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру;

3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

У відповідності до підпункту 4.6 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики індикатори, що вказують на невідповідність критерію - суддя (кандидат на посаду судді) безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив його обсяг і (або) вартість, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім`ї.

З пункту 39 висновку Консультативної ради Європейських судів № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

При цьому суд звертає увагу на те, що визначення поняття "доброчесність" відсутнє у національному законодавстві України, про що зауважено у пункті 1.1. розділу ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10 квітня 2017 року та пункті 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року.

В контексті наведеного слід додати, що згідно з пунктами 169-170 рішення ЄСПЛ від 09 квітня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11), "вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі "Копп проти Швейцарії", п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C. G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39).

Так, у висновку ГРД від 06 квітня 2019 року вказано, що згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, яка подана суддею, його дружині з жовтня 2010 року на праві власності належить садовий (дачний) будинок у селі Гнідин, Бориспільського району, Київської області площею 249,2 кв.м. Задекларована вартість будинку 1 093 310,00 грн. Відповідно до відомостей з Реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на цей будинок дружина судді набула на підставі договору купівлі-продажу. За повідомленням проекту PROSUD дружина судді, яка є донькою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_9 працює в органах прокуратури з 2007 року. Ураховуючи вказане під кутом зору стороннього розсудливого спостерігача, виникають обґрунтовані сумніви щодо наявності достатніх коштів у дружини судді на придбання в 2010 році садового будинку, вартість якого на момент придбання становила близько 140 тисяч доларів США.

Матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_3 13 жовтня 2010 року укладено договір купівлі-продажу садового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 093 310,00 грн.

Також, 13 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0779 га за адресою: Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, урочище Млиново, вартість земельної ділянки 53 525,09 грн.

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про передачу грошових коштів на придбання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_4 800 000,00 грн та ОСОБА_5 350 000,00 грн, які є заощадженнями для набуття вказаного майна у спільну власність із ОСОБА_1 для проживання їхньої сім`ї, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець Н.В. 16 квітня 2019 року за №№582, 583.

Також, в матеріалах справи наявні відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів ОСОБА_5 за період з 01 січня 1998 року по 30 вересня 2018 року та довідки про доходи ОСОБА_4 за період з 2004 року по 2014 рік, якими підтверджується походження коштів у вказаних осіб.

Крім того, відповідно до довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» ОСОБА_2 , яка працює старшим прокурором відділу розгляду депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України встановлено, що у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 рік вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини 1 статті 2 Закону України «Про очищення влади», та вартість майна (майнових прав) відповідає доходам отриманих з законних джерел. Аналогічний висновок зазначено у висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади».

Також, у спірному висновку зазначено, що згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015, 2016, 2017, 2018 роки зареєстроване місце проживання судді знаходиться в місті Києві. Проте жодні майнові права на житлові об`єкти в цьому місті у вказаних деклараціях суддя не зазначив. Більше того, в електронних деклараціях за 2015, 2016 роки суддя вказав, що в цьому місті він фактично і проживає, що додатково свідчить про наявність в нього, принаймні у ці роки майнових прав на житло в цьому місті.

Позивач вказує, що він зареєстрований у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня реєстрація жодних майнових прав на майно за адресою: АДРЕСА_7.

В контексті наведеного позивач вказує, що адресу: АДРЕСА_7 в графі «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може направляти поштову кореспонденцію суб`єкту господарювання» зазначено як адресу для листування.

Місцем фактичного проживання позивача є будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку виконання обов`язку, визначеного частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не спростував доводів позивача щодо відсутності майнових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 .

Надання ж ГРД власних «висновків» з цього приводу є протиправним перебиранням ГРД на себе функцій державного органу, перевищенням повноважень та компетенції ГРД, що додатково вказує на протиправність «висновку» у частині, який ґрунтується на вищезгаданих доводах відповідача.

Крім того, у висновку ГРД від 06 квітня 2019 року зазначено, що згідно з даними досьє, суддя з 2013 року займає посаду у Жовтневому районному суді міста Дніпропетровська. Проте ні в деклараціях про майно, доходи та витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013-2015 роки, ні в електронних деклараціях за 2015, 2016, 2018 роки жодних майнових прав на житлові об`єкти за місцем роботи він не зазначав. Відповідно до електронної декларації за 2017 рік він мав право користування житловим будинком у Дніпропетровській області з 02 липня 2002 року, яке він жодного разу не декларував у деклараціях за 2013-2016 роки.

Згідно з даними електронної декларації за 2018 рік суддя фактично проживає у місті Дніпро. Проте, жодних майнових прав на житлові об`єкти в цьому місті він не вказує.

Так, матеріалами справи підтверджено, що матері його дружини громадянки ОСОБА_2 - ОСОБА_6 з 2002 року належить на праві власності будинок за адресою: Дніпропетровська обласить, Синельниківський район, село Веселе.

Позивач вказує, що саме за вказаною адресою він зупиняється під час перебування у місті Дніпро, про що ним зазначено у декларації за 2017 рік.

Суд зауважує, що оскільки позивач перебуває у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 з 2007 року, отже доводи відповідача про те, що позивач набув право користування на такий будинок з 2002 року є безпідставними.

Також, матеріалами справи підтверджено проживання інших осіб (як вказує позивач його родичів) у місті Дніпро, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та наявність у зазначених осіб нерухомого майна у місті Дніпро.

Додаткового суд зауважує, що відповідно до наказу голови Жовтневого районного суд міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2019 року №338-о позивач перебуває у відрядження до Національної шкоди суддів України, тобто станом на кінець 2018 року у місті Дніпро не проживає.

Зазначена позивачем адреса: АДРЕСА_8 є адресою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська та місцем роботи позивача, отже зазначена ним як адреса для листування.

В контексті обставин даної справи, суд звертає увагу, що лише найбільш серйозні порушення етичних принципів можуть бути достатньою підставою для визнання поведінки, що порушує Кодекс суддівської етики. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінкою доказів і ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність.

У взаємозв`язку з наведеним, суд зазначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, практики ЄСПЛ, оцінки поданих учасниками справи доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що за сукупністю оцінок доводів ГРД, викладених в оскаржуваному рішенні (Висновку), відповідачем не доведено перед судом наявності обставин, які б зумовлювали обґрунтований сумнів чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (позивача) критерію доброчесності чи професійної етики.

За висновком суду, доводи відповідача, викладені в оскаржуваному висновку від 06 квітня 2019 року, в цілому ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, що є підставою для скасування такого висновку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення (висновку) з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності від 06 квітня 2019 року про невідповідність судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

3.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Громадської ради доброчесності (03109, місто Київ, вулиця Генерала Шаповалова, будинок 9) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко