Рішення № 86986713, 16.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.01.2020 р. справа №520/13081/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Олійник І.О., представника відповідача - Міронова А.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Головне управління ДПС у Харківській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, платник, ФОП, підприємець), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень: №00096458062032, №00096558062032, №00096658062032, прийнятих 14.08.2019 р. ГУ ДФС у Харківській області.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що контролюючим органом рішення про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2018 р. прийнято поза межами дозволеного законом строку, а саме: 14.08.2019 р., замість до 01.07.2017 р., до 01.07.2018 р. та до 01.07.2019 р.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі за текстом – владний суб`єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що громадянин є власником об`єктів нерухомого майна, а тому повинен сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Стверджував, що розмір податку визначений правильно.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник станом на кожне 01 січня 2016-2018 р.р. і протягом усього указаного періоду часу був власником нежитлових приміщень 1-ого поверху №17, №17а, 18-25 загальною площею 120,7 кв.м. у житловому будинку літ «А-10» за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Краснодарська, б. 171-Д (далі за текстом – Об`єкт).

14.08.2019 р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом відносно заявника у зв`язку із володінням Об`єктом були прийняті: податкове повідомлення – рішення №00096458062032 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 р. у розмірі 1.996,38 грн.; податкове повідомлення – рішення №00096558062032 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 р. у розмірі 3.862,40 грн.; податкове повідомлення – рішення №00096658062032 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 р. у розмірі 4.493,66 грн.

Не погодившись із правомірністю згаданих рішень контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Єдиною причиною виникнення спору згідно з текстом позову є застосування контролюючим органом п.п. 266.10.3 ст. 266 Податкового кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" №2245-VIII від 07.12.2017 р. до відносин зі справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, котрі склались на протязі 2016-2018 р.р., тобто надання закону, на думку заявника, зворотної дії у часі.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2015 р. таким законом відносно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є положення ст.266 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилом п. 266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).

Як з`ясовано судом, стосовно площі Об`єкту та використаної контролюючим органом ставки податку між учасниками справи відсутній спір, а тому ці обставини сприймаються у якості достовірних.

Згідно з п.п.266.7.2 ст.266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Законом України від 07.12.2017р. №2245-VIII ст.266 Податкового кодексу України одночасно була доповнена двома підпунктами наступного змісту: "266.10.2. У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

266.10.3. Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу".

Закон України від 07.12.2017р. №2245-VIII набрав чинності з 01.01.2018р.

Таким чином, до 01.01.2018р. норми ст.266 Податкового кодексу України дійсно передбачали, що контролюючий орган повинен визначити грошове зобов`язання платника – фізичної особи з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 01 липня календарного року, наступного за звітним.

Проте, цей строк не може бути кваліфікований у якості присікального, адже згідно з п.п.54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Аналогічний по суті правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018р. по справі №819/1818/17 (адміністративне провадження №К/9901/36138/18), де указано, що минування строку згідно з п.п.266.7.2 ст.266 Податкового кодексу України помилково кваліфіковано апеляційним адміністративним судом у якості підстави для задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень з приводу визначення грошових зобов`язань із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За правилом п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Отже, протягом періоду 2016-2018р.р. присікальним строком визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків з податку (збору) був проміжок у 1095 днів.

Відносно ж платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з кола фізичних осіб–громадян обмежень стосовно строку нарахування згаданого податку до 01.01.2018р. не існувало взагалі, позаяк ці суб`єкти права не подавали відповідних податкових декларацій.

Пунктом 37.3 ст.37 Податкового кодексу України передбачено, що підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: 37.3.1. ліквідація юридичної особи; 37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; 37.3.4. скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

Звідси слідує, що п.п.266.10.3 ст.266 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 07.12.2017р. №2245-VIII для платника податків були створені сприятлива, але раніше не існуюча підстава для припинення податкового обов`язку – збіг строку у 1095 від 01 липня календарного року наступного за звітним.

Зважаючи на викладені вище міркування, суд доходить до переконання, що у дійсності має місце не спроба контролюючого органу надати ретроспективну дію у часі нормі права (п.п.266.10.3 ст.266 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 07.12.2017р. №2245-VIII) на відносини 2016-2017р.р., а запровадження нового найбільш сприятливого для платника правила припинення податкового обов`язку з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, з 01.01.2018 р. це правило у повному обсязі має застосовуватись до усіх триваючих відносин, припиняючи податковий обов`язок особи поза межами 1095 днів.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Суд констатує, що обрані контролюючим органом у даному конкретному випадку мотиви засвідчують юридичну правильність та фактичну обґрунтованість тих підстав, які покладені в основу оскаржених рішень.

Наведені ж приватною особою аргументи не доводять невідповідності закону владного управлінського волевиявлення адміністративного органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ході розгляду справи факт існування у заявника порушеного права чи ущемленого охоронюваного законом інтересу не знайшов свого підтвердження, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення виготовлено в повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 16 січня 2020 року; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.