Рішення № 86986392, 03.12.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 грудня 2019 року м. Рівне №460/1928/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Шевчук І.С.,

відповідача: представник Беляєв В.М., третьої особи відповідача: представник Плеханов Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 доАдміністрація Державної прикордонної служби України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі іменуються - позивачі) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати Рішення Адміністрації державної прикордонної служби України №124 від 07.06.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", членам сім`ї померлого ОСОБА_4 ;

-зобов`язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,- членам сім`ї померлого молодшого інспектора прикордонної служби «Вичівка» Луцького прикордонного загону молодшого сержанта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 та Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, із урахуванням п.5 цього Порядку;

-стягнути з відповідача на користь позивачів по 50000,00грн. кожному на відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою суду від 23.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі в справі в якості третю особу, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Луцький прикордонний загін Державної Прикордонної служби, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20 вересня 2019 року.

Ухвалою суду від 05.11.2019 підготовче засідання закрито і призначено розгляд справи по суті на цю ж дату, що узгоджено зі сторонами судового процесу.

В судовому засіданні 23.12.2019 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 02.01.2019 звернулися до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України із заявами про виплату їм одноразової грошової допомоги, у зв`язку з смертю молодшого інспектора прикордонної служби «Вичівка» Луцького прикордонного загону, молодшого сержанта ОСОБА_4 , яка наступила у період проходження ним військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Проте, рішенням відповідача всупереч вимогам чинного законодавства, було відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у виплаті такої допомоги. Зауважують, що жодними матеріалами не підтверджуються покликання відповідача у спірному рішенні на те, що загиблий військовослужбовець перебував у стані алкогольного сп`яніння і вчиняв дії, що призвели до його смерті. Вказує, що правових підстав для ухвалення спірного рішення у відповідача не було, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас зазначають, що протиправним рішенням відповідача ним завдано моральних страждань, які вони оцінюють у розмірі 50000 грн кожному з позивачів. З огляду на наведене просили задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказує на те, що позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими, оскільки загиблий військовослужбовець помер внаслідок нещасного випадку у зв`язку з вчиненням ним дій під час обопільного конфлікту у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується довідкою Зарічненської ЦРЛ від 25.08.2016 №1343/01-11/16 і матеріалами досудового слідства. Вказав, що ці факти також встановлені у постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі 817/528/17 і їм надана належна правова оцінка судом. Пояснив, що з огляду на такі обставини призначення і виплата грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця не здійснюється, а тому відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні заяв позивачів. З тих підстав просив у позові відмовити.

Поряд з цим, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Луцьким прикордонним загоном Державної прикордонної служби України надані пояснення в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачів з підстав аналогічних, які зазначені у відзиві на позов.

Позивач подав відповідь на відзив, де зазначає, що рішення апеляційного суду на яке посилається відповідач на обґрунтування своїх заперечень на даний час скасоване. Жодними доказами не підтверджено факт перебування загиблого військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння під час настання нещасного випадку. Довідка Зарічненської ЦРЛ від 25.08.2016 №1343/01-11/16 не повинна враховуватись, оскільки вона спростовується іншими наявними у матеріалах справи доказами. Смерть ОСОБА_4 настала внаслідок протиправних дій іншої особи, а не його власних дій. Просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив проти позову у якому вказав, що єдиним достовірним доказом того, що загиблий під час настання нещасного випадку знаходився у стані алкогольного сп`яніння є висновок головного лікаря Зарічненської ЦРЛ від 25.08.2016. Ці факти також підтверджуються актом розслідування нещасного випадку, який не скасований. Також зауважує, що причиною нещасного випадку є обопільний конфлікт між загиблим й іншою особою, а тому військовослужбовець сам вчиняв дії, які в подальшому потягнули його смерть. З огляду на викладене просив у позові відмовити.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини справи та фактичні правовідносини сторін.

Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та т.в.о. начальника Луцького прикордонного загону полковником Скарвінко М.В., 21.07. 2016 було укладено контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Наказом від 11.10.2016 за №236-ос «По особовому складу», виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_4 , у зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті внутрішньо-черепної травми з переломом кісток черепа, крововиливами в речовину та під оболочки головного мозку. Смерть не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Підстава: лікарське свідоцтво про смерть № 464, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , наказ т.в.о. начальника Луцького прикордонного загону від 31.08.2016 №1352-аг, наказ т.в.о. начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05.10.2016 №606-аг.

Згідно з висновком судово-медичного експерта №476, смерть громадянина ОСОБА_4 настала від закритої черепно-мозкової травми із переломом кісток склепіння і основи черепа, забоєм речовин мозку та крововиливами під мозкові оболонки, яка в своєму перебігу ускладнилась розвитком набряку-набухання головного мозку та його компресією. При судово-токсикологічному дослідженні трупа ОСОБА_4 етилового спирту не було знайдено, як і не відчувався запах алкоголю від досліджуваних порожнин та внутрішніх органів при розтині трупа.

Відповідно до обвинувального акту від 21.11.2016 в ході словесного конфлікту ОСОБА_5 , не маючи наміру на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_4 завдав один одного удару рукою йому в обличчя вивівши його з рівноваги внаслідок чого останній впав і вдарився потиличною частиною голови об плоску поверхню керамічної підлоги та отримав від цього тілесні ушкодження, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження і які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті.

До матеріалів справи долучено копію ухвали Зарічненського районного суду Рівненської області від 22.12.2016 згідно якої обвинуваченого ОСОБА_5 було звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.119 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілою, тобто кримінальне провадження було закрите з нереабілітуючих підстав.

Згідно із акту № 40 розслідування випадку смерті, що стався 20.08.2016, комісія (призначена наказом від 01.09.2016 №515-АГ Північного регіонального управління державної прикордонної служби) дійшла висновку:

1)випадок смерті молодшого сержанта ОСОБА_4 вважається таким, що стався з військовослужбовцем не під час виконання ним обов`язків військової служби;

2)персонал Державної прикордонної служби України, які порушили вимоги нормативно-правових актів - немає.

Акт форми НПвс не складали, так як нещасний випадок (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем дій у стані алкогольного сп`яніння (довідка Зарічненської ЦРЛ від 25.08.2016 №1343/01-11/16).

Разом з тим, 02.01.2019 ОСОБА_1 (дружина померлого), ОСОБА_2 (дочка померлого), ОСОБА_3 (син померлого) звернулися до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України із заявами з відповідним переліком документів про виплату їм одноразової грошової допомоги, у зв`язку з смертю молодшого інспектора прикордонної служби «Вичівка» Луцького прикордонного загону, молодшого сержанта ОСОБА_4 , яка наступила у період проходження ним військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Відповідно до висновків Начальника Луцького прикордонного загону від 17.01.2019 смерть ОСОБА_4 настала в результаті нещасного випадку та пов`язана з проходженням ним військової служби, а тому члени його сім`ї мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у сумі 241666,67 грн.

Листом Комунального некомерційного підприємства «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області на запит заступника голови Державної Прикордонної служби України повідомлено, що в період з 20.08.2016 по 21.08.2016 медичний огляд і забір крові ОСОБА_4 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння не здійснювались.

На підставі листа відповідача Північним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України було проведено повторне розслідування нещасного випадку внаслідок якого настала смерть військовослужбовця ОСОБА_4 для прийняття рішення про призначення або відмови у призначенні членам його сім`ї одноразової грошової виплати.

Відповідно до висновку за результатами його здійснення від 25.04.2019 смерть ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в позаслужбовий час, внаслідок отримання травми, яка у свою чергу була отримана не під час виконання обов`язків, під час перебування в стані алкогольного сп`яніння і обопільного конфлікту з громадянином ОСОБА_5 . Тобто, смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій в стані алкогольного сп`яніння. За таких умов підстав для скасування висновку та акту Нвс-5 №40 не встановлено.

07.06.2019 Державною прикордонною службою України ухвалено рішення №124, яким було відмовлено позивачам у призначенні одноразової грошової допомоги в зв`язку з смертю ОСОБА_4 .

Незгода позивачів з таким рішенням відповідача зумовила їх звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом, визначається Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» ( далі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII).

Частиною 1 статті 3 передбачено, що дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження (частина 2 статті 3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).

Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (частина 1 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).

Відповідно до частини 1 статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Підпунктом «а» частини 1 статті 16-2 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Крім того, частиною 2 цієї статті Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII зазначено, що члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , що не заперечується сторонами.

Відповідно до висновків Начальника Луцького прикордонного загону від 17.01.2019 смерть ОСОБА_4 настала в результаті нещасного випадку та пов`язана з проходженням ним військової служби, а тому члени його сім`ї мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у сумі 241666,67 грн.

Частиною 1 статті 16-3 цього Закону визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.

У відповідності до частини 6 та 9 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст), визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975(далі - Порядок № 975).

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть (пункт 3 Порядку № 975).

Згідно із пункту 13 Порядку № 975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку (пункт 15 Порядку № 975).

Щодо позовної вимоги визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації державної прикордонної служби України №124 від 07.06.2019 суд зазначає таке.

Із системного аналізу правових норм слідує, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, зокрема, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння. Відтак, допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп`яніння. При цьому, сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на час настання смерті, не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги.

Судом встановлено, що смерть громадянина ОСОБА_4 настала від закритої черепно-мозкової травми із переломом кісток склепіння і основи черепа, забоєм речовин мозку та крововиливами під мозкові оболонки, яка в своєму перебігу ускладнилась розвитком набряку-набухання головного мозку та його компресією.

Відповідно до обвинувального акту від 21.11.2016 в ході словесного конфлікту ОСОБА_5 , не маючи наміру на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_4 завдав один одного удару рукою йому в обличчя вивівши його з рівноваги внаслідок чого останній впав і вдарився потиличною частиною голови об плоску поверхню керамічної підлоги та отримав від цього тілесні ушкодження, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження і які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті.

Разом з тим, копію ухвали Зарічненського районного суду Рівненської області від 22.12.2016 згідно якої ОСОБА_5 було звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.119 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілою, тобто кримінальне провадження було закрите з нереабілітуючих підстав.

Таким чином, належними і допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи підтверджено, що смерть потерпілому була заподіяна внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 а тому, суд відхиляє посилання відповідача, що загиблий сам вчинив дії, які стали наслідком його смерті за недоведеністю таких аргументів.

Згідно з висновком судово-медичного експерта №476, смерть громадянина ОСОБА_4 настала від закритої черепно-мозкової травми із переломом кісток склепіння і основи черепа, забоєм речовин мозку та крововиливами під мозкові оболонки, яка в своєму перебігу ускладнилась розвитком набряку-набухання головного мозку та його компресією. При судово-токсикологічному дослідженні трупа ОСОБА_4 етилового спирту не було знайдено, як і не відчувався запах алкоголю від досліджуваних порожнин та внутрішніх органів при розтині трупа, що спростовує висновки вказані у спірному рішенні про перебування позивача на час отримання цієї травми у стані алкогольного сп`яніння.

Цей факт також підтверджується листом Комунального некомерційного підприємства «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області, в якому на запит заступника голови Державної Прикордонної служби України повідомлено, що в період з 20.08.2016 по 21.08.2016 медичний огляд і забір крові ОСОБА_4 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння не здійснювались.

З огляду на наведене, суд критично оцінює довідку Комунального некомерційного підприємства «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області від 25.08.2016, оскільки висновки вказані у ній не ґрунтувались на проведеному медичному огляді або результатах аналізу крові, а тому, на переконання суду є безпідставними.

Встановлені в ході судового розгляду обставини справи спростовують висновок відповідача про те, що потерпілий військовослужбовець, перебував в стані алкогольного сп`яніння і вчинив дії, які стали наслідком його смерті, оскільки жодним документом не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку між травмами потерпілого та його станом алкогольного сп`яніння. Натомість матеріали справи свідчать про те, що смерть військовослужбовця настала від травми, яка була завдана йому внаслідок нанесення тілесних ушкоджень іншою особою під час конфлікту.

Непереконливими є посилання відповідача у своєму відзиві на обставини встановлені постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі 817/528/17, оскільки вона скасована постановою Верховного Суду від 04.07.2019.

Отже, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявність фактичних та юридичних підстав для прийняття спірного рішення, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити членам сім`ї померлого молодшого інспектора прикордонної служби «Вичівка» Луцького прикордонного загону молодшого сержанта ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу суд вказує наступне.

Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Сhahal v. thе United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з абзацу першого частини 5ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови відповідач зобов`язаний вчинити такі дії.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що у разі зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачам одноразову грошову допомогу цей спір буде остаточно вирішений, а тому цю позовну вимогу слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000 грн кожному позивачу суд зауважує наступне.

Ст.56 Конституції України гарантує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 Постанови ВСУ).

Згідно з п.4 вказаної Постанови Пленуму у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування своїх вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивач вказав, що прийняттям спірного рішення йому завдано моральну шкоду, разом з тим, останнім не обґрунтовано, в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань чи психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, не зазначено та не надано доказів, якими це підтверджується.

Доводи позивача у цій частині позовних вимог мають загальний характер і фактично лише обмежуються посиланням позивача на заподіяння йому моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, обов`язок доказування факту заподіяння такої шкоди несе саме позивач.

Разом з тим, позивач на надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між такою шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмір 50000 грн., оскільки така позовна вимога не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Інші доводи та аргументи, наведені сторонами, судом не оцінюються, позаяк не мають вирішального значення для правильного вирішення судового спору по суті.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надає докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Як вже зазначалось вище, відповідачем у справі не надано суду жодних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві та встановлені у ході судового розгляду обставини справи.

Таким чином, за результатом розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість позовні вимоги грунтуються на нормах матеріального закону та відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи, що дає суду підстави для часткового задоволення позову.

Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч.3 ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01030; код ЄДРПОУ 00034039), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України (вул.Стрілецька, 6, м.Луцьк, Волинська область, 43021; код ЄДРПОУ 14321661) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Адміністрації державної прикордонної служби України №124 від 07.06.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", членам сім`ї померлого ОСОБА_4 .

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України призначити та виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - членам сім`ї померлого молодшого інспектора прикордонної служби «Вичівка» Луцького прикордонного загону молодшого сержанта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 та Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, із урахуванням п.5 цього Порядку.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 50000,00грн. кожному на відшкодування завданої моральної шкоди - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Адміністрації Державної прикордонної служби України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40грн.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Адміністрації Державної прикордонної служби України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40грн.

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Адміністрації Державної прикордонної служби України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 17 січня 2020 року.

Суддя Щербаков В.В.