Рішення № 86986228, 17.01.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6983/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги від 03.10.2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась ФОП ОСОБА_1 з позовом (а.с. 6-13) до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить зурахуванням уточнення (а.с.57) визнати протиправною та скасувати Вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу від 03.10.2019 року №Ф-1692-17 у сумі 8125,44 грн, у т.ч. недоїмки - 7965,54 грн, а також штрафу у сумі 58,84 грн та пені у сумі 101,06 грн.

Позивач зазначила, що вона здійснює господарську діяльність як фізична особа-підприємець з липня 2005 року, з цього ж часу перебуває на обліку як платник податків. З 01.01.2012 року Позивач відноситься до платників єдиного податку 2-гої групи (перебуває на 2- гій групі платників єдиного податку). Зареєстрована платником ЄСВ.

Згідно з пп. 16.1.4 п.16.1. ст. 16, п.297 ст.297 ПКУ, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010 року (далі Закон України №2464-VІ) вона прийняла рішення самостійно визначати, нараховувати та сплачувати суми єдиного внеску - шляхом добутку встановленого Законом розміру єдиного внеску на розмір мінімальної заробітної плати на місяць (що встановлювався нормами чинного законодавства України), але не менше розміру мінімального страхового внеску.

До середини 2013 року функції (повноваження) із адміністрування єдиного внеску було покладено на органи Пенсійного фонду України (на рахунки якого безпосередньо здійснювалася сплата сум єдиного внеску).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 року №406-VІІ та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №407-VІІ від 04.07.2013 року функції (повноваження) із адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування було передано від органів Пенсійного фонду України до органів доходів і зборів.

При цьому, органи Пенсійного фонду продовжували адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування (абз. 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві положення» вказаного Закону України від від 04.07.2013 року №406-VІІ.

Крім того, відповідно до п. 5 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 04.07.2013 року М406-УІІ суми єдиного внеску, які надходили на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах для зарахування таких сум, у будь-якому разі підлягали перерахування на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на момент передачі повноважень із адміністрування єдиного внеску від органів Пенсійного фонду України до органів доходів і зборів вона не мала заборгованості із нарахування та сплати сум єдиного внеску. Зазначена обставина підтверджується листом №16617/06.1 від 07.08.2018 року Малиновського ОУПФ в м. Одеса (станом на 30.09.2013 року наявна переплата сум єдиного внеску) та встановлена рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 року у справі №420/5214/18. У рішенні суду також зазначено, що нею протягом 2014 - 2017 років належним чином виконані власні зобов`язання із нарахування та сплати сум єдиного внеску.

Позивач стверджує, що вона останнім часом також належним чином виконувала власні зобов`язання щодо нарахування та сплати сум єдиного внеску протягом 2018-2019 року, про що свідчать надані до позову документи щодо своєчасного та у встановленомк розмірі сплати ЄСВ.

Позивач просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 26.11.2019 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.2-4).

Ухвалою суду від04.12.2019 року прийнятідо розгляду уточнення позовних вимог (а.с.61-62).

Представник відповідача подав відзив на позов (а.с.67-74), у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, навів положення Закону України №2464-VІ та зазначив, що за обліковими данними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованності позивача станом на 30.09.2019 року становить 8125,44 грн. На підставі цих даних ГУ ДПС сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2019 року №Ф-1692-17, відповідно до вимог чинного законодавства.

Такожє представник відповідача не згодний з встановленим розміром витрат на оплату послуг адвоката та важає його не співмірним складності справи та іншим складовим встановленим п.5 ст.134 КАС України.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив (а.с.77-83), в якому зазначив, що у відзиві зазначені законодавчі норми, але не наведено жодного заперечення щодо наведених позивачем обставин, з якими відповідач не погоджується з посиланням на відповідні докази. Крім того, позивачем надані належні докази сплати коштів у сумі 3325,00грн за здійснення правничої допомоги.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до даних ЄДР 19.07.2005 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (номер запису 25560000000016649). 28.05.2012 року ФОП ОСОБА_1 зареєстровано платником єдиного податку (а.с. 43,44).

03.10.2019 року відповідачем сформована Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1692-17, якою позивача повідомлено про те, що станом на 30.09.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 8125,44 грн, у т.ч. недоїмки - 7965,54 грн, а також штрафу у сумі 58,84 грн та пені у сумі 101,06 грн (а.с.14).

Позивач не погоджуючись з вказаною Вимогою звернулась до суду з даним позовом.

Дослідивши заяви по суті учасників справи та надані ними докази суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України № 2464-VІ згідно з преамбулою до вказаного Закону.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Статтею 14 Закону встановлені обов`язки органів доходів і зборів, які зобов`язані, зокрема, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Органи доходів і зборів функції (повноваження) із адміністрування єдиного внеску виконують відповідно до Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 року №406-VІІ та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №407-VІІ від 04.07.2013 року, згідно з якими функції (повноваження) із адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування було передано від органів Пенсійного фонду України до органів доходів і зборів.

При цьому, органи Пенсійного фонду продовжували адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування.

Відповідно до п. 5 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 04.07.2013 року №406-VІІ суми єдиного внеску, які надходили на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах для зарахування таких сум, у будь-якому разі підлягали перерахування на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах.

Згідно із п. 3.5 Порядку обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнобовязкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №І6-1 від 19.09.2013року та Наказом Міністерства доходів і зборів України №494 від 19.09.2013 року, територіальними органами Пенсійного фонду України передається органам доходів та зборів наступна інформація: 1) відомості, необхідні для завершення процедур адміністрування єдиного внеску; 2) копії таблиць 1, 2, 3, 4 додатка 4 та таблиць до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнобовязкове державне соціальне страхування.

Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

База нарахування єдиного внеску визначається у відповідності до ст.7 Закону України № 2464-VІ.

Відповідач сформував оскаржувану вимогу на підставі інформаційних баз, проте у відзиві не зазначив за який саме період виникла заборгованність та не спростував жодним доказом доводів позивача про виконання ним своїх обовязків та сплату ЄСВ своєчасно та в повному обсязі.

Згідно з листом №16617/06.1 від 07.08.2018 року Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса позивач не мала заборгованності по сплаті ЄСВ станом на 30.09.2013 року. Відповідно до даних ДПІ проведено повідомлення-розрахунки за 1-2 квартали на суму 2388,06 грн., сплачено у повному обсязі. Актом передачи залишків по ЄСВ передано переплату (а.с.17).

Відповідач вказаних обставин не спростував.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 року, яке набрало законної сили 05.03.2019 року, здоволений позов ОСОБА_1 та скасовано рішення ГУ ДФС в Одеській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ, яким за періодз 11.01.2014 року по 02.08.2014 року застосовано штрафні санкції у сумі 7573,50грн (а.с.18-20).

Рішенням суду встановлено, що позивачем сплачувався ЄСВ своєчасно та в повному обсязі.

Згідно з ч.4 ст.78 КАС Укрїни обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем надані платіжні доручення та звіти, відповідно до яких за період з 2017 по з-й квартал 2019 року ЄСВ сплачений своєчасно та в повному обсязі (а.с.21-42, 85-101).

З урахуванням викладенного суд дійшов висновку, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд вважає, що контролюючий орган діяв у порушення вимог ст.19 Конституції України щодо обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Закону №2464-VІ встановлено, що виключно цим Законом визначаються: - принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; - платники єдиного внеску; - порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; - розмір єдиного внеску; - орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; - склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; - порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ст.3 Закону одними з принципів збору та ведення обліку єдиного внеску є прозорість та публічність діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; відповідальність платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Розділ VI Інструкції №449 встановлює порядок стягнення заборгованості з платників.

Згідно з п.2 Розділу у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Пунктом 3 встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту ) тобто якщо це не перевірка платника), вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Таким чином, відповідач при наявності недоїмки, яка відображена у картки позивача повинен протягом 15 робочих днів надіслати позивачу вимогу про сплату недоїмки.

Оскаржувана вимога сформована 03.10.2019 року, проте надані позивачем копії платіжних доручень свідчать про те, що у 2018 та за 3 квартала 2019 року позивач не мав заборгованності.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява №39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява №33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37).

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча п.1 ст. 6 Коніенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої до якої суд має виконувати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (рішіння у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року)

Суд не розглядає всі доводи позивача, оскільки вважає достаними для висновку про задоволення позову встановлені обставини по справі.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, відповідач як суб`єкта владних повноважень не довів правомірності свого рішення, доводів позивача не спростував.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 4,5 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розглянувши надані позивачем докази на судові витрати суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу та сплату судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань у сумі 3325,00грн та 768,40грн, усього у сумі 4093,40грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправною та скасування вимоги від 03.10.2019 року - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1692-17 Головного управління ДПС в Одеській області від 03.10.2019 року на суму 8125,44 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 4093,40грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.