Рішення № 86985962, 16.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006311

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.

з участю представника відповідача - Борківський О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Служби безпеки України в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплату позивачу на день звільнення 02.11.2018 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів;

- стягнути компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів у сумі 29829 грн. 18 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки із розрахунку 514 грн. 09 коп. в день із 30.01.2019 року до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.

Підставами позовних вимог є те, що з урахуванням звільнення ОСОБА_1 з військової служби 02.11.2018 року та невикористання ним додаткової відпустки, належної йому як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 роки, останній відповідно до абз.3 ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набув на день звільнення право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки. Також, позивач вважає, що оскільки відповідачем з часу видання наказу про його звільнення з військової служби і до часу виключення із списків частини повністю не проведено з ним розрахунку при звільненні з військової служби (не виплачено компенсації за невикористану додатку відпустку), то він набув право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до повного фактичного розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП України.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що, оскільки додаткова відпустка учасника бойових дій відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, після закінчення дії особливого періоду, з врахуванням норм ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також, відповідач вважає, що норми трудового законодавства, в тому числі КЗпП України не розповсюджуються на військовослужбовців, що вказує на помилковість розрахунків, зазначених у позовній заяві. Окрім того, на думку відповідача, будь-які відомості, рішення, які вступили в законну силу і які підтверджують факт вини власника відсутні до позовної заяви не додані. Із зверненням стосовно нарахування грошової компенсації, а також виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач не звертався. Також, відповідач вважає, що обов`язок виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб виник не у зв`язку з виконання позивачем обов`язків служби і право на виплату таких сум він набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби.

Ухвалою суду від 03.12.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.01.2020 року, занесеною у протокол судового засідання, закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.

Наказом Служби безпеки України від 31.10.2018 року «По особовому складу» за №1420-ос майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «б» пункту 62 та підпунктом «б» пункту 88-1 (за станом здоров`я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас Служби безпеки України, виключивши його зі списків особового складу з 2 листопада 2018 року.

Згідно з наявного в матеріалах справи посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 21.08.2015 року, ОСОБА_1 являється учасником бойових дій.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із не нарахуванням та невиплатою позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Згідно із статтями 1, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за № 2011-XII, з наступними змінами та доповненнями, соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов та з таких підстав..

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19), а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів.

Стосовно вирішення решти позовних вимог, то суд виходить з того, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Приписами ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому, працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Службі безпеки України.

Як встановлено під час судового розгляду, в день виключення позивача із списків особового складу, такому не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

На підставі наведеного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку з ним. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку).

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16 та від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

Згідно довідки фінасово-економічного управління Служби безпеки України від 24.01.2019 року за № 21/2/2-222 заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням становить - 31359,84 грн. Для обчислення середнього заробітку з дня виключення зі списків (02.11.2018) до дня фактичного розрахунку необхідно застосовувати показник 514 грн. 09 коп. в день (31359 грн. 84 коп./61 днів).

Відтак, компенсація за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів становить 28789 грн. 04 коп., а не 29829 грн. 18 коп., як зазначив позивач.

Що стосується одночасної виплати разом із середнім грошовим забезпеченням за несвоєчасний розрахунок при звільнені компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року за №44, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 даного Порядку, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

З аналізу наведених норм убачається, що право на отримання грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення пов`язується з отриманням грошового забезпечення у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Відтак, враховуючи те, що нарахування та виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені не пов`язані із безпосереднім виконанням позивачем своїх обов`язків під час проходження служби, суд вважає, що правові підстави для виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, відсутні.

Як передбачено ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення 02.11.2018 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів; стягнення з відповідача компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів у сумі 28789 грн. 04 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки із розрахунку 514 грн. 09 коп. в день із 30.01.2019 року до дня фактичного розрахунку, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не належить стягувати зі сторін.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби Безпеки України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 02.11.2018 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів.

Стягнути зі Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, м.Київ, вул.Володимирська, 33) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів у сумі 28789 грн. 04 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.

Зобов`язати Службу Безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки із розрахунку 514 грн. 09 коп. в день із 30.01.2019 року до дня фактичного розрахунку.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено та підписано 17.01.2020 року.

Суддя В.Я.Мартинюк