Рішення № 86984804, 17.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2020 року Справа № 160/12464/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, Код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в перерахунку та виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) провести з 28.10.2019 року перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) без обмеження її максимального розміру.

В обґрунтуванні позовної заяви зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі за текстом - відповідач) позивачу призначена пенсія в розмірі 90% від заробітної плати в сумі 36721,73 грн. Однак, ця пенсія виплачується з обмеженням її розміру та в сумі 15640,00 грн., що на думку позивача є неправомірним та порушує його законні права на належне пенсійне забезпечення, оскільки постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2017 року у справі № 183/5634/17 відповідача зобов`язано виплачувати позивачу пенсію виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку. 27 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про виплату призначеної йому пенсії без обмеження її максимального розміру. 29 жовтня 2019 року на звернення позивача була отримана відповідь за № 7986/Ч-09, якою відповідач відмовив йому у виплаті призначеної пенсії у розмірі 36721,73 грн., на підставі обмежень, встановлених п. 3 ст. 27 закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058, якою передбачено, що розмір пенсійної виплати (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (з 01.07.2019 - 1564,00 грн. за 01.12.2019 - 1638,00 грн.). Отже, на думку відповідача розмір пенсії позивача з урахуванням вищенаведеної норми становить лише 15640 грн.

Ухвалою суду від 11 грудня 2019 року у справі № 160/12464/19 відкрито провадження; ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

14 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що листом від 29.10.2019 року № 7986/4-09 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу була надана відповідь про відмову у виплаті призначеної мені пенсії у розмірі 36721,73 грн., на підставі обмежень, встановлених п. 3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з п. 3 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) з 01.12.2019 р. не може перевищувати 16380,00 гривень. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018-2019 роки" установлено для осіб, які втратили працездатність прожитковий мінімум з 01.01.2018 р. 1373 грн., з 01.07.2018 р. 1435 грн., з 01.12.2018 р. 1497 грн., з 01.01.2019 р. 1497 грн., з 01.07.2019 1564 грн., з 01.12.2019-1 638,0 грн. Враховуючи зазначене, пенсія ОСОБА_1 станом на 01.12.2019 складає 16380,00 грн.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. З власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2017 року у справі № 183/5634/17 визнано протиправним рішення Новомосковського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відмову у призначенні йому пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789- XII та зобов`язано Новомосковське об`єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області призначити з 04 жовтня 2017 року та виплачувати пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ з розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати. Це рішення набрало законної сили 28 лютого 2018 року.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу призначена пенсія в розмірі 90% від заробітної плати в сумі 36721,73 грн. Однак, ця пенсія виплачується з обмеженням її розміру та в сумі 15640,00 грн.

27 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про виплату призначеної йому пенсії без обмеження її максимального розміру.

29 жовтня 2019 року позивачем отримана відповідь за № 7986/Ч-09, якою відповідач відмовив йому у виплаті призначеної пенсії у розмірі 36721,73 грн., на підставі обмежень, встановлених п. 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058, якою передбачено, що розмір пенсійної виплати (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (з 01.07.2019 - 1564,00 грн. за 01.12.2019 - 1638,00 грн.).

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 20 лютого 1997 року по 22 жовтня 2019 року та його безперервний стаж роботи на слідчо-прокурорських посадах складає 22 роки 8 місяців 3 дні.

Відповідно до постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2017 року у справі № 183/5634/17, яке набрало законної сили, право на виплату пенсії надано позивачу з моменту призначення пенсії та на підставі ст. 501 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 04.10.2017 року, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційий Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (20 лютого 1997 року) діяв Закон № 1789-ХІІ. Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

Суд зазначає, що статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейським судом з прав людини неодноразово у рішеннях наголошувалось, що якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (п. 31 рішення від 26.06.2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України", заява № 68385/10 та 71378/10).

Європейський суд з прав людини у справі "Мюллер проти Австрії" (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974 року) вказав, що у зв`язку зі сплатою обов`язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Верховний Суд у рішенні від 15.02.2018 року у зразковій справі №820/6514/17 послався на зазначене рішення (п. 36 Рішення).

Так, статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.09.2014 року дійшов висновку, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Враховуючи висновки, викладені вище, в тому числі у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 вересня 2014 року, наведені обставини в цих спірних правовідносинах розцінюються судом як невиправдане втручання у право позивача.

На підставі вищевикладеного, суд робить висновок, що нарахування і виплату призначеної позивачу пенсії необхідно проводити (з урахуванням постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2017 року у справі № 183/5634/17) відповідно до ст. 501 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001 року) з 28.10.2019 року, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку, без обмеження її максимальним розміром, а не у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частинами 1-3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підстав України гарантується..

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

За таких обставин, суд вважає, що існуючий спір має бути вирішений на підставі норм Конституції України і статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року).

Беручи до уваги наведене, суд робить висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Також суд вважає за необхідне відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1536,80 грн. відповідно до квитанції № від 25.11.2019 року.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, Код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження її максимального розміру.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, Код ЄДРПОУ 21910427) провести з 28.10.2019 року перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) без обмеження її максимального розміру.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. відповідно до квитанції № 0.0.1534529654.1 від 25.11.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський